Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 759/14039/19
провадження № 61-21028св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Святошинський районний відділ державної виконавчої служби
у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Київ), Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року у складі судді Горбенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М. та касаційну скаргу Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня
2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Святошинського районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Київ) (далі - Святошинського РВДВС у м. Києві), Державної казначейської служби України про стягнення збитків та моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Святошинського районного суду
м. Києва від 11 квітня 2013 року (справа № 2/759/936/13) стягнуто
з ОСОБА_2 на користь позивача за договором позики борг в розмірі 329 188,00 грн, витрати за розміщення оголошення в редакцію газети "Урядовий кур`єр" в розмірі 428,40 грн та судовий збір в розмірі 3 219,88 грн, а всього -
332 836,28 грн.
30 травня 2013 року позивачем отриманий виконавчий лист, з яким він неодноразово звертався до ВДВС Святошинського районного управління юстиції в м. Києві. В свою чергу постановами ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві йому відмовлялося у відкритті виконавчого провадження та повертався виконавчий лист. Такі постанови було оскаржено у судовому порядку, їх скасовано та визнано незаконними.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року у справі № 2608/171/04/12 провадження 4-с/759/157/18 його скаргу задоволено, постанову Головного державного виконавця Святошинського ВДВС у м. Києві від 22 грудня 2016 року ВП № 50382769 скасовано та зобов`язано Святошинський РВДВС в м. Києві відновити виконавче провадження, визнано неправомірною бездіяльність Святошинського РВ ДВС в м. Києві під час виконання рішення суду згідно виконавчого листа № 2/759/936/13 виданого
30 травня 2013 року.
Станом на день звернення з позовом судове рішення, за яким видано виконавчий лист, органом державної влади - Святошинським РВДВС м. Києва не виконано протягом 6 років, виконання свідомо ігнорується та не виконується, що і змусило його звернутися з даним позовом до суду. Внаслідок такого тривалого невиконання державними виконавчими службами рішення суду, прослідковується із боку Держави порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Такі дії органів державної влади є прямим порушенням його права і спричинили для нього душевні страждання, а тому він має право на відшкодування завданої моральної та матеріальної шкоди, а саме - матеріальний збиток в розмірі -
332 836,28 грн, інфляційні втрати в розмірі 358 464,31 грн, три відсотки річних в розмірі 54 904,31 грн та моральну шкоду в розмірі 84 870,00 грн.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд:
визнати неправомірною бездіяльність Святошинського РВДВС у м. Києві у зв`язку з невиконанням ухвали Святошинського районного суду м. Києва від
23 жовтня 2018 року номер справи 2608/17104/12 щодо відновлення виконавчого провадження ВП № 50382769 в період з 20 лютого 2019 року по
17 лютого 2020 року;
стягнути з Державного бюджету України на свою користь матеріальний збиток у розмірі 332 836,28 грн, інфляційні втрати в розмірі 537 863,34 грн, 3 % річних у розмірі 67 351,47 грн, моральну шкоду у розмірі 84 870 грн, а всього
1 022 921,09 грн.
Короткий зміст рішень судів
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішень, які набрали законної сили, та завданою шкодою. Крім того, невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника. Тому невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1773, 1174 ЦК України.
Інфляційні втрати та три відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника в розумінні частини другої статті 625 ЦК України. Оскільки боржником у грошовому зобов`язанні є ОСОБА_2, то саме з нього підлягають стягненню відповідні суми, а не з органів державної виконавчої служби.
Щодо відмови з задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів його душевних страждань, приниження честі та гідності, існування факту заподіяння йому моральної шкоди діями відповідача, існування втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, які він поніс.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Київського апеляційного суду від
09 липня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до Святошинського ВДВС у м. Києві із позовом про визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо виконання судового рішення та відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та бездіяльністю посадовими особами ВДВС. Позов обґрунтовано положеннями статей 55, 56 Конституції України, статті 1174 ЦК України. Тобто, позов пред`явлено до органу державної влади, а вимоги стосуються відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. Таким чином, покладаючи на ОСОБА_1 обов`язок зі сплати судового збору, апеляційний суд вказаних вимог не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що несплата позивачем судового збору за подання апеляційної скарги у цій категорії справ має оцінюватися як невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та є підставою для повернення апеляційної скарги.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнено з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності Святошинського ВДВС у місті Києві скасовано, провадження в частині цих вимог закрито.
В решті рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 посилався на те, що бездіяльність посадових осіб ДВС призвела до тривалого невиконання судового рішення, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі суми боргу за виконавчим листом з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, яка складає 938 051,09 грн. Суд апеляційної інстанції погодився в висновком суду першої інстанції про те, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника. Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі
№ 752/4110/17, від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц та від
03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17, від 12 серпня 2020 року у справі
№ 761/7165/17.
Оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції погодився в висновком суду першої інстанції про те, що вимога про відшкодування інфляційних витрат не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Саме тому відповідні суми можуть були стягнуті з боржника, а не з державної виконавчої служби.
Таким чином, вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування майнової шкоди, інфляційних втрат та 3 % річних задоволенню не підлягають.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не надано доказів його душевних страждань, приниження честі та гідності, існування факту заподіяння йому моральної шкоди діями відповідача, існування втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, які він поніс, та співвідношення їх із розрахованим розміром моральних збитків. Ухвалами Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2013 року у справі № 759/10378/13-ц, від 14 квітня 2014 року у справі № 759/684/14-ц, від 23 жовтня 2018 року у справі № 2608/17104/12 визнавалась неправомірною бездіяльність Святошинського РВДВС у місті Києві під час примусового виконання виконавчого листа № 2/759/936/13 від 30 травня 2013 року. Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що дії посадових осіб ДВС щодо відмови у відкритті виконавчого провадження та повернення виконавчих документів мали наслідком порушення права позивача на своєчасне виконання рішення суду. Оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадових осіб ДВС в процесі виконання судового рішення про стягнення коштів, колегія суддів зробила висновок, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди суд апеляційної інстанції урахував, що у зв`язку із бездіяльністю органів виконавчої служби судове рішення, ухвалене на користь позивача, не було виконане протягом 8 років. Проте позивачем у розумінні вимог частини шостої статті 81 ЦПК України не доведено факту завдання йому моральної шкоди саме у розмірі 84 870,00 грн. Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, а також, ураховуючи обставини справи та аргументацію позивача щодо завданої йому моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, з урахуванням характеру страждань та обсягу заподіяної шкоди, дійшов висновку, що сума в розмірі 10 000,00 грн є достатньою грошовою компенсацією завданої позивачу моральної шкоди та не суперечить засадам розумності, виваженості і справедливості.
Суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову у повному обсязі, не навів жодних мотивів та висновків щодо відмови у визнанні неправомірною бездіяльності Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Ураховуючи те, що позивач є стягувачем у виконавчому провадженні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не може заявляти вимоги про визнання неправомірною бездіяльності органу державної виконавчої служби, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження стягувачем рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Аргументи учасників справи
24 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, у якій оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що справа № 759/14039/19 розглядалась протягом 609 днів, що в 10 разів перевищує норми встановлені Законом. Це не можна назвати розумним строком згідно з пунктом першим статті 6 Європейської Конвенції та є порушенням його прав - відмова в доступі до правосуддя.
27 липня 2019 року він звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Святошинського районного ВДВС у м. Києві та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив суд визнати неправомірною бездіяльність Святошинського районного ВДВС у м. Києві в зв`язку з невиконанням ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року справа № 2608/17104/12 щодо відновлення виконавчого провадження ВП № 850382769. Але в мотивувальній частині рішення суду не зазначено докази, відхилені судом, та не надана мотивована оцінка щодо кожного аргументу що був наведений позивачем, в резолютивній частині рішення суду не зазначено висновок суду про задоволення чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.
В правовому висновку викладеному в постанові Верховного Суду України від
25 жовтня 2005 року у справі № 32/421 зазначено: "збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків" (аналогічний правовий висновок зроблено у постановах Верховного Суду від
20 березня 2020 року справа N 757/74887/17-ц; від 12 серпня 2020 року справа № 761/7165/17; від 23 грудня 2019 року справа № 752/4100/17 та інші)".
Тому посилання судів на те, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням судових рішень та завданою шкодою; що невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника, так як виконавче провадження на даний час перебуває на примусовому виконанні - є безпідставними.
Ним надавалось до суду витяги з реєстру виконавчих проваджень по ВП
№ 50382769, з яких вбачається, що станом на 18 лютого 2020 року, 01 жовтня 2020 року, 23 січня 2021 року та 10 квітня 2021 року виконавче провадження ВП № 50382769 згідно ухвали Святошинського районного суду м. Києва від
23 жовтня 2018 року по справі № 2608/17104/12 не відновлено, а відтак стягнення по ньому не проводилось станом на день прийняття судових рішень, тобто на 22 квітня 2021 року та 09 грудня 2021 року. Суд самоусунувся від здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, а Держава Україна не забезпечила виконання судового рішення у строки передбачені Законом (стаття 129 Конституції України), тому повинна ести відповідальність згідно норм статті 56 Конституції України та статей 1173, 1174 ЦК України.
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, тому ним надано до суду першої інстанції ухвали Святошинського районного суду м. Києва якими було двічі визнано дії ВДВС неправомірними, тому це і є правова підстава для цивільної відповідальності за завдання шкоди спричиненої невиконання державним виконавцем судового рішення згідно статей 1173, 1174 ЦК України та статті 56 Конституції України, відповідальність за це несе Держава Україна.
Пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов`язання встановлює завдання майнової та моральної шкоди іншій особі, що презюмує наявність вини особи яка її завдала.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року справа
№ 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилась з висновками Верховного Суду України викладених у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16 за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, з факту завдання шкоди особі. У постанові Великої Палати Верховного суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що: "у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт)". Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року справа № 905/190/18 зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.
А відтак твердження судів про те, що вимога про відшкодування інфляційних втрат не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки саме з боржника, а не з ДВС мають бути стягнуті відповідні суми - не заслуговують на увагу, оскільки ним в судовому порядку (ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року справа
№ 2608/17104/12) визнано неправомірною бездіяльність Святошинського РВДВС у м. Києві під час виконання рішення суду, то саме в зв`язку з цим йому заподіяно шкоду ДВС, а не боржником. Оскільки шкода, була завдана йому, як фізичній особі бездіяльністю органу державної влади при здійснення ними своїх повноважень, тому вона відшкодовується державою згідно статей 1173, 1174 ЦК України та статті 56 Конституції України (а не боржником), то ним правомірно застосовано норми статті 625 ЦК України до спірних правовідносин з урахуванням судової практики.
Враховуючи те, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від
11 квітня 2013 року справа № 2608/17104/12 не виконувалось на протязі майже семи років, а ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року справа № 2608/17104/12 щодо відновлення виконавчого провадження ВП № 50382769 не виконувались на протязі майже одного року (хоча виконавче провадження ВП № 50382769 не відновлено і на день прийняття судових рішень, тобто на протязі трьох років), тому моральну шкоду, з урахуванням практики Європейського Суду як джерела права, він оцінив в три тисячі Євро, що складає на день подачі заяви: 3 000,00 Євро х 28, 29 грн = 84 870,00 грн (по курсу на 27 липня 2019 року).
Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції не взяв до уваги висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/42. А рішення суду апеляційної інстанції щодо розміру відшкодування моральної шкоди не відповідає вимогам статті 10 ЦПК України, статей 13, 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" та судовій практиці Європейського суду з прав людини у справі "Харук та інші проти України від 26 липня 2012 року заява № 703/05, оскільки має місце порушення Державою Україна статті 13 Конвенції Тому моральна шкода повинна бути відшкодована Державою Україна в розмірі 3 000,00 Євро з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року справа № 759/4100/17 Верховний Суд за однакових обставин стягнув з Держави Україна 50 000,00 грн моральної шкоди на користь позивача. В постановах Верховного Суду від
12 березня 2020 року справа № 747/74887/17-ц; від 12 серпня 2020 року справа № 761/7165/17; від 23 грудня 2019 року справа № 752/4100/17 зазначено наступне: "при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу Державної виконавчої служби, державного виконавця підчас проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст. 56 Конституції України, ст. 11 ЗУ "Про державну виконавчу службу" ч. 2 ст. 87 ЗУ "Про виконавче провадження", а також положень ст. ст. 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є Держава в особі відповідних органів Державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці та відповідних територіальних органів в Державної казначейської служби України". У цій справі він подав позов проти Держави Україна в особі Святошинського РВДВС м. Києва, тобто так, як це роз`яснено в постановах Верховного Суду та зазначено в Конституції України, а відтак просив суд визнати неправомірною бездіяльність органу державної влади в зв`язку з невиконанням вимог що викладені в ухвалі Святошинського районного суду
м. Києва від 23 жовтня 2018 року справа № 2608/17104/17, а тому фактично намагався визнати неправомірну бездіяльність Держави Україна яка не забезпечила виконання судового рішення згідно норм статті 129 Конституції України. В той же час норми статті 447 ЦПК України, на які посилається суд апеляційної інстанції, надають йому право звернутися до суду зі скаргою на рішення, дії, або бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення, то це є різні речі, які суд апеляційної інстанції витлумачив на власний розсуд.
У грудні 2021 року Святошинський РВДВС у м. Києві звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, у якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 посилається на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судового рішення, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди в заявленому розмірі. Проте факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішень, які набрали законної сили, та завданою шкодою. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, а також і факт виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Святошинський ВДВС у місті Києві не наносив ОСОБА_1 матеріальних збитків та моральної шкоди, жодним чином не сприяв їх вчиненню, а отже твердження суду апеляційної інстанції є хибними.
У лютому 2022 року Святошинський ВДВС у м. Києві подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що згідно постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу № 50382769 від 22 грудня
2016 року боржник не працює, відкритих рахунків у банківських установах не виявлено. У боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. З цих самих підстав були завершені і попередні виконавчі провадження, що в свою чергу вказує на безпідставність вимог позивача.
У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувану визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання. Проте перевіркою даних журналів вхідної кореспонденції за 2018-2021 рік ВДВС повідомляє, що ухвала Святошинського районного суду
м. Києва від 23 жовтня 2018 року до ВДВС не надходила та зареєстрованою не значиться. Отже, твердження позивача про те, що відділом свідомо ігноруються та не виконуються рішення Святошинського районного суду м. Києва не відповідає дійсності. До того ж позивачем не надано доказів направлення рішення суду на адресу відділу для його виконання, що у свою чергу спростовує викладені у касаційній скарзі факти.
Крім того, відділ не наносив позивачу матеріальних збитків та моральної шкоди, жодним чином не сприяв їх вчиненню, а отже твердження позивача є хибними. Моральна шкода у даному випадку також не може бути стягнена оскільки позивачем не доведено причинний зв`язок між фактом невиконання ДВС рішення суду та душевними стражданнями, завданими позивачу та членам його сім`ї у зв`язку з тривалим невиконанням рішення відповідачем.
Відділ не є боржником у розумінні статті 625 ЦПК України, а отже вимоги щодо стягнення матеріального збитку, інфляційних втрат та 3% річних не підлягають задоволенню. Вимога про відшкодування інфляційних витрат не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно- правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .