Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 520/2160/16-ц
провадження № 61-7593св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічними позовами) - Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк",
відповідачі за первісним позовом (позивачі за зустрічними позовами): ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 березня 2019 року у складі судді Калашнікова О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 березня 2021 року, у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року, Публічне Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту.
Позовні вимогиобґрунтовані тим, що 05 травня 2006 року укладено кредитний договір № OD40AU07100770, згідно з яким ОСОБА_1 отримав від АТ КБ "ПриватБанк" кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в розмірі 20 242,00 дол. США з кінцевим терміном повернення - до 03 травня 2013 року. Цього ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 0770/P. У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання у встановленому договором порядку і строки не виконував, тому станом на
25 січня 2016 року має заборгованість у розмірі: 43 423,04 дол. США.
Відповідачі не виконали свої зобов`язання за кредитним договором і за договорами поруки, тому зазначена заборгованість з урахуванням положень статей 526, 527, 530, 554, 1054 ЦК України підлягає стягненню з них в солідарному порядку.
АТ КБ "Приватбанк" просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № OD40AU07100770 від
05 травня 2006 року, яка утворилась станом на 25 січня 2016 року в сумі
43 423,04 дол. США, яка складається з заборгованості по кредиту в сумі 8 545,65 дол. США, заборгованості по процентам - 4 725,34 дол. США, заборгованості по комісії в сумі 1 327,58 дол. США, пені за несвоєчасне виконання зобов`язання - 28 824,47 дол. США та судові витрати у справі.
У червні 2016 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору поруки припиненим.
Зустрічні позовні вимогиобґрунтовані частиною четвертою статті 559 ЦК України та зазначено, що 05 травня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № OD40AU07100770 з терміном повернення - до
03 травня 2013 року. Цього ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 0770/P. З позовом банк звернувся до суду про стягнення заборгованості 22 лютого 2016 року, тобто з порушенням встановленого законом 6 місячного терміну для пред`явлення вимог до поручителя. Тому порука є припиненою і до неї як поручителя неправомірно пред`явлені вимоги банку.
ОСОБА_2 просила припинити договір поруки № 0770/P, укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 .
У грудні 2017 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення надмірно сплачених грошових коштів.
Зустрічні позовні вимогиобґрунтовані тим, що 05 травня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № OD40AU07100770 з терміном повернення - до 03 травня 2013 року. На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив заборгованість банку у період з 06 червня 2006 року по 20 березня
2014 року з урахуванням вартості заставного майна, гроші від реалізації якого отримав банк в сумі 26 030,61 дол. США, що на той час було еквівалентно
182 287,29 грн.
Тому заборгованість позичальника за вказаним кредитним договором відсутня та є переплата у розмірі 75 670,50 грн, що складається з: 41 670,50 грн - станом на 31 березня 2011 року та 31 000,00 - сума, за яку було реалізовано автомобіль. Посилався на висновок судово-економічної експертизи № 173 від
01 серпня 2017 року.
Крім того, просив застосувати до вимог банку позовну давність.
ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" надмірно сплачені
75 670,50 грн та понесені судові витрати на проведення судово-економічної експертизи у розмірі 13 100,00 грн, судовий збір у розмірі 887,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 березня 2019 року, залишеним без задоволення постановою Одеського апеляційного суду від
26 березня 2021 року, позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення надмірно сплачених грошових коштів залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору поруки припиненим задоволено. Визнано припиненим договір поруки № 0770Р, укладений 05 травня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 .
Рішення суду мотивоване тим, що АТ КБ "ПриватБанк" використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись у березні 2011 року до суду із позовом про звернення стягнення на заставне майно. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, із чим погодився й суд, який задовольнив 23 лютого 2012 року позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" і звернув стягнення в рахунок заборгованості за кредитним договором № OD40AU07100770 від 05 травня
2006 року на заставний автомобіль Chevrolet, модель Aveo, 2006 року випуску, що належав на праві власності позичальнику ОСОБА_1 . Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня
2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа
№ 14-154цс18).
Доводи ОСОБА_1 про відсутність у нього заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 05 травня 2006 року підтверджуються висновком експерта № 173 від 01 серпня 2017 року (т. 1 а. с.157-2001) і висновком експерта № 196 від 11 лютого 2019 року (додаткова експертиза) (т. 2 а. с. 143-148). Ці доводи банк не спростував.
З огляду на викладене вимоги банку не підлягають задоволенню, тому як не ґрунтуються на вимогах Закону (в частині стягнення відсотків, пені) і є недоведеними (в частині тіла кредиту і комісії).
Заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки не ґрунтується на фактичних обставинах справи. Термін дії договору визначено до 03 травня 2013 року, останній внесок на погашення кредитної заборгованості вчинено 20 березня 2014 року, до суду з цим позовом банк звернувся 22 лютого 2016 року.
Зустрічний позов ОСОБА_1 про стягнення з банку надмірно сплачених грошових коштів на виконання умов договору кредиту суд вважає недоведеним. Висновок експерта № 196 від 11 лютого 2019 року (додаткова експертиза), виконаний з урахуванням виписок по рахункам ОСОБА_1, що були надані банком у серпні місяці 2018 року, не містить розрахунків і відповідного висновку про наявність у ОСОБА_1 переплати грошових коштів за кредитним договором № OD40AU07100770 від 05 травня 2006 року.
Зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим підлягає задоволенню з огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки позичальник припинив виконувати свої зобов`язання за договором кредиту в 2009 році, в 2011 році банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, але позов до суду заявив тільки до позичальника, термін дії договору кредиту сторони визначили - до 03 травня 2013 року, банк звернувся з вимогами до поручителя в 2016 році.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 банком не оскаржується, тому колегією суддів не перевіряється.
Апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду про те, що вимоги банку не підлягають задоволенню. У доводах апеляційної скарги, АТ КБ "ПриватБанк" посилається на те, що коштів від реалізації автомобіля виявилося недостатнім для погашення заборгованості в повному обсязі, у зв`язку із чим банк має право на стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі нарахованих на час звернення до суду із вимогою про дострокове виконання кредитного договору. Разом з тим, заставодавець здійснив оцінку предмета застави - автомобіль Chevrolet, модель Aveo, 2006 року. При цьому, ОСОБА_1 зазначав, що оцінка предмета застави була заниженою і на той час не відповідала ринковим цінам на схожі автомобілі такої ж марки та моделі того ж випуску. Крім того, відсутність у ОСОБА_1 заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від
05 травня 2006 року підтверджуються висновком експерта № 173 від 01 серпня 2017 року та висновком експерта № 196 від 11 лютого 2019 року (додаткова експертиза).
Посилаючись саме на частину четверту статті 559 ЦК України ОСОБА_2 просила суд визнати припиненим договір поруки, укладений між нею і банком, тому як кредитним договором встановлено строк виконання зобов`язання
03 травня 2013 року, позов банк надав до суду і вимагав стягнути заборгованість і з поручителя 22 лютого 2016 року, тобто з порушенням встановленого законом 6 місячного терміну для пред`явлення вимог до поручителя. З урахуванням викладеного, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
Доводи АТ КБ "ПриватБанк" про те, що суд помилково застосував частину четверту статті 559 ЦК України, оскільки згідно пункту 12 договору поруки
№ 0770/Р від 05 травня 2006 року сторонами погоджено, що порука припиняється після закінчення 7 років з дня настання терміну повернення зобов`язань за кредитним договором, та враховуючи, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2012 року змінено термін повернення кредиту, то саме з дати ухвалення рішення, на думку апелянта, слід відраховувати термін припинення поруки, який спливає 21 лютого 2019 року, є помилковими. Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не означають, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню частина четверта статті 559 ЦК України. Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора і суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Якщо кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання зобов`язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати. Вказаний висновок відповідає правовий позиції, висловленій в постанові Верховного Суду України від 17 вересня
2014 року (провадження № 6-53цс14). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року (справа № 408/8040/12) вказано, що Велика Пала Верховного Суду погоджується з висновком у зазначеній справі та не вбачає підстав для відступлення від нього. Судом встановлено, що останній строк виконання основного зобов`язання кредитного договору настав 03 травня
2013 року, тому саме з цієї дати рахується початок шестимісячного строку дії поруки. Оскільки банк не звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, як до поручителя за договором поруки № 0770/Р від 05 травня 2006 року, тому суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання цього договору поруки припиненим.
Аргументи учасників справи
29 квітня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило: скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору поруки припиненим та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим відмовити; в іншій частині рішення залишити без змін; стягнути з відповідачів судові витрати.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц провадження
№ 14-154цс18 зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставного майна під час виконання судового рішення.
Коштів від реалізації автомобіля виявилось недостатнім (суми від реалізації відображено в розрахунку заборгованості, що надавався до позову) для погашення заборгованості в повному обсязі, тому банк має право на стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням в повному обсязі нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2012 року також не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами договору, який не припинив свою дію, нарахованих після винесення попереднього рішення суду. При звернення до суду з позовом банком були враховані суми погашень заборгованості, що стягнені за попереднім рішенням, доказом чого є розрахунок заборгованості. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів нарахованих після ухвалення рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2012 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі 522/1528/15-ц зазначено, що: "рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення".
За кредитним договором останній платіж був 20 березня 2014 року (3 105,81 дол. США), отже АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом в межах позовної давності, оскільки її строк необхідно відраховувати саме з дати внесення позичальником останнього платежу за договором. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постановах від 01 листопада 2020 року у справі № 161/1090/16-ц, від 14 лютого 2018 року
№ 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18), Верховного Суду України від
27 квітня 2016 року № 3-269гс16, від 08 листопада 2017 року № 6-2891цс16.
В якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед кредитором по поверненню кредиту між кредитором АТ КБ "ПриватБанк" та поручителем - позивачем за зустрічним позовом укладено договір поруки № 0770/Р, відповідно до якого ОСОБА_2 поручилася перед АТ КБ "ПриватБанк" за виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за вказаним кредитним договором. Згідно з пунктом 12 договору поруки № 0770/Р від 05 травня 2006 року сторонами погоджено, що порука припиняється після закінчення 7 (семи) років з дня настання терміну повернення зобов`язань за кредитним договором. Враховуючи, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2012 року було змінено термін повернення кредиту, то саме з дати ухвалення рішення слід відраховувати термін припинення поруки, який спливає 21 лютого 2019 року. Тому суди помилково застосували до правовідносин норму права частини четвертої статті 559 ЦК України, яка застосовується у випадках, коли договором не передбачена умова припинення поруки.
Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Припинення правовідносин (зобов`язань) здійснюється в спосіб, визначений договором чи законом. Припинення поруки на підставі норм статті 559 ЦК України не відповідає визначеним законом способам захисту судом цивільних прав. Враховуючи, що договір поруки є дійсним та діючим, зобов`язання за кредитним договором не виконано, заборгованість не сплачена в повному обсязі, то незаконними є висновок суду про припинення правовідносин за договором поруки.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 161/1090/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року (провадження № 3-269гс16), від 08 листопада 2017 року (провадження
№ 6-2891цс16)).
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині відмови в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору поруки припиненим, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що 05 травня 2006 року ОСОБА_1 отримав від АТ КБ "Приват Банк" кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в розмірі 20 242,00 дол. США для наступного: 12 951,00 дол. США - на споживчі цілі, 7 291,00 дол. США - на сплату страхових внесків, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,96% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - до 03 травня 2013 року і зі сплатою комісії в сумі 0,25% на місяць від суми виданого кредиту.
В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором кредиту
№ OD40AU07100770 цього ж дня між ОСОБА_2 і АТ КБ "Приватбанк" укладено договір поруки, а між АТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 укладено договір застави рухомого майна, відповідно до якого відповідач надав в заставу автомобіль Chevrolet, модель Aveo, 2006 року випуску, тип ТЗ: легковий седан
№ кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 .
У березні 2011 року АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на заставне майно в рахунок дострокового повернення усієї суми кредитної заборгованості, що залишилася несплаченою.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором і договором поруки станом на 01 вересня 2011 року утворилась заборгованість в сумі 13 350,65 дол. США (що складало а еквіваленті - 106 427,38 грн), з яких: заборгованість за кредитом - 8 464,00 дол. США, що еквівалентно 67 472,47 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом 2 794,24 дол. США, що еквівалентно 22 274,84 грн, заборгованість по комісії за користування кредитом -647,60 дол. США, що еквівалентно 5 162,47 грн, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором -1 444,81 дол. США, що еквівалентно 11 517,60 грн.
21 лютого 2012 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив заочне рішення (справа №2-7457/11), яким задовольнив позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставне майно і в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ОD40AU07100770 від 05 травня
2006 року в розмірі 13 350,65 дол. США звернув стягнення на предмет застави: автомобіль Chevrolet, модель Aveo, 2006 року випуску, тип ТЗ: легковий седан
№ кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 та визначив способом звернення стягнення: реалізацію предмета застави шляхом вказаного автомобілю АТ "КБ "Приват Банк", з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаної застави з обліку в органах ДАІ України, а також наданням АТ "КБ "Приват Банк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Передано в заклад АТ "КБ "Приват Банк", шляхом вилучення у ОСОБА_1, належне йому на праві власності заставлене майно, а саме: автомобіль Chevrolet, модель Aveo, 2006 року випуску, тип ТЗ: легковий седан № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
На виконання вказаного судового рішення АТ КБ "Приватбанк" 20 березня
2014 року реалізував автомобіль Chevrolet, модель Aveo, 2006 року випуску за 34 000,00 грн, що на той час дорівнювало 3 428,18 дол. США. Отримані від реалізації автомобіля грошові кошти банк направив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (це сума 3 105,81 дол. США) і 322,37 дол. США - в рахунок погашення вартості юридичних послуг.
Згідно з розрахунком АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № OD40AU07100770 від 05 травня 2006 року станом на 25 січня
2016 року становить 43 423,04 дол. США, яка складається з заборгованості по кредиту в сумі 8 545,65 дол. США, заборгованості по процентам - 4 725,34 дол. США, заборгованості по комісії в сумі 1 327,58 дол. США, пені за несвоєчасне виконання зобов`язання - 28 824,47 дол. США та судові витрати у справі.
Позиція Верховного Суду
Щодо первісних позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк"
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).