1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 524/4102/19

провадження № 61-11972св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство "Альфа-банк" (після перейменування - Акціонерне товариство "Сенс Банк"),

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-банк" (після перейменування - Акціонерне товариство "Сенс Банк"), в інтересах якого діє адвокат Луньова Анна Геннадіївна, на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 березня

2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Панченка О. О., Карпушина Г. Л., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) "Альфа-банк", який змінив назву на АТ "Сенс Банк", про захист прав споживача фінансових послуг та визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказувала, що 10 вересня 2008 року нею та Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) "Сведбанк" укладено кредитний договір № 1601/0908/98-167, згідно з умовами якого банк надав позивачу кредит у сумі 39 000 доларів США на споживчі цілі зі встановленням плати за користування кредитом у розмірі 12,5% річних з визначенням строку користування кредитом до 10 вересня 2018 року включно.

Належне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 1601/0908/98-167 від 10 вересня 2008 року забезпечено укладеним нею

з ВАТ "Сведбанк" іпотечним договором № 1601/0908/98-167-Z-1 та договором поруки № 1601/0908/98-167-Р-1, укладеним цього ж дня ОСОБА_2 та

ВАТ "Сведбанк".

25 травня 2012 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Сведбанк", яке є правонаступником ВАТ "Сведбанк", та ПАТ "Дельта Банк" уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким останнє набуло право вимоги за кредитним договором № 1601/0908/98-167 від 10 вересня 2008 року. 15 червня 2012 року ПАТ "Дельта Банк" передало право вимоги за вказаним кредитним договором ПАТ "Альфа-Банк".

Вказувала, що 10 листопада 2014 року їй надійшла вимога ПАТ "Альфа-Банк"

про дострокове повернення кредиту на суму заборгованості, яка на 1 жовтня 2014 року становила 232 623,89 грн. Позивач вважає, що, направивши вимогу про повне дострокове повернення кредиту, ПАТ "Альфа-Банк" на власний розсуд змінило строк кредитування.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 січня 2015 року у справі № 524/10700/14-ц стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором № 1601/0908/98-167 від 10 вересня

2008 року у розмірі 232 623,89 грн.

Постановою заступника начальника Автозаводського відділу державної виконавчої служби міста Кременчук Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - відділ ДВС) від 5 вересня 2016 року

(ВП № 50349775) закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 524/10700/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованості у розмірі 232 623,89 грн у зв`язку з повним фактичним виконанням судового рішення.

Вказує, що банк неправомірно продовжує нараховувати заборгованість, яка

на 21 червня 2016 року за повідомленням банку становить 18 608,84 доларів США.

За таких обставин просила визнати припиненими зобов`язання, які виникли на підставі укладеного нею з ВАТ "Сведбанк" кредитного договору

№ 1601/0908/98-167 від 10 вересня 2008 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 8 січня 2020 року, ухваленим у складі судді Предоляк О. С., у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що стягнена рішенням суду заборгованість за кредитним договором, яка визначена на 1 жовтня 2014 року, не позбавляє ПАТ "Альфа-Банк" права нарахувати проценти за період з 1 жовтня 2014 року до 5 вересня 2016 року (фактичне виконання судового рішення) у розмірі 4 284,10 доларів США.

Місцевий суд врахував, що обставини щодо існування вказаної заборгованості встановлені рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука

від 8 січня 2020 року у справі № 524/7921/16-ц за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Альфа-Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ "Дельта Банк", про захист прав споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору і договору купівлі-продажу прав вимоги та визнання припиненою іпотеки.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 8 січня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано припиненими зобов`язання ОСОБА_1, які виникли за кредитним договором № 1601/0908/98-167 від 10 вересня 2008 року, перед Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк".

Апеляційний суд виходив з того, що ПАТ "Альфа-Банк", пред`являючи

10 листопада 2014 року вимогу позичальнику про дострокове повернення кредиту, на власний розсуд змінив строк кредитування. Вказав про неврахування судом першої інстанції того, що після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів у кредитора відсутнє право нарахувати проценти за користування кредитом.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 виконала рішення суду у справі № 524/10700/14-ц про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором № 1601/0908/98-167 від 10 вересня 2008 року, тому її зобов`язання за цим договором є припиненими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2020 року представник АТ "Альфа-Банк" - адвокат Луньова А. Г. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2020 року і залишити в силі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 8 січня 2020 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції обставин, встановлених рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 8 січня 2020 року у справі № 524/7921/16-ц, про існування у ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом

за період з 1 жовтня 2014 року до 5 вересня 2016 року (фактичне виконання судового рішення) у розмірі 4 284,10 доларів США.

На думку заявника, постанова апеляційного суду суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27 травня 2020 року

у справі № 661/1505/19 (провадження № 61-17237св19), про те, що "закінчення строку дії договору кредиту не звільняє позичальника від обов`язку повернути кошти кредиторові. Крім того, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору". Апеляційний суд, ототожнивши поняття "припинення договору" та "припинення зобов`язання" дійшов помилкового висновку про припинення зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором.

Заявник вказує про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 березня 2020 року

у справі № 643/7710/16-ц (провадження № 61-5723св18) та від 17 лютого

2020 року у справі № 911/2827/18, про те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд апеляційної інстанції, як вважає заявник, не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), про те, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно - в національній валюті України.

Також заявник вказує про те, що суд апеляційної інстанції не врахував право банку нарахувати суми, передбачені статтею 625 ЦК України, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 522/25750/16-ц (провадження № 61-48681св15).

Позиція інших учасників справи

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нестеренко А. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність її доводів та відповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Крім того, відзив містить клопотання про закриття касаційного провадження у зв`язку з помилковим його відкриттям у малозначній справі, рішення в якій не підлягає касаційному оскарженню.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:

- застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 661/1505/19

(провадження № 61-17237св19), від 17 лютого 2020 року у справі № 911/2827/18, від 13 березня 2019 року у справі № 643/7710/16-ц

(провадження № 61-5723св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 522/25750/16 (провадження № 61-48681св15) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 9 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 вересня 2008 року ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк" уклали кредитний договір № 1601/0908/98-167, відповідно до якого банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 кредит

у розмірі 39 000 доларів США зі сплатою за користування кредитом 12,5 % річних на строк до 10 вересня 2018 року.

Належне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 1601/0908/98-167 від 10 вересня 2008 року забезпечено укладеним нею

з ВАТ "Сведбанк" іпотечним договором № 1601/0908/98-167-Z-1, за яким позивач передала в іпотеку банку належну їй квартиру

АДРЕСА_1 .

10 вересня 2008 року на забезпечення належного виконання зобов`язань

за вказаним кредитним договором ОСОБА_2 (поручителем), ОСОБА_1 (позичальником) та ПАТ "Сведбанк" (кредитор) укладено договір поруки № 1601/0908/98/-167-Р-1.

Судами встановлено, що 25 травня 2012 року ПАТ "Сведбанк", який є правонаступником ВАТ "Сведбанк", та ПАТ "Дельта банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги; новим кредитором за вказаним кредитним договором став ПАТ "Дельта Банк", який 15 червня 2012 року продав ці права вимоги новому кредитору - ПАТ "Альфа-Банк".

10 листопада 2014 року за вихідним № 96788-102-б/б ПАТ "Альфа-Банк" направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту, розмір заборгованості за яким на 1 жовтня 2014 року

становив 232 623,89 грн.

У листопаді 2014 року ПАТ "Альфа Банк" звернулося з позовами до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про повне дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 січня 2015 року у справі № 524/10700/14-ц стягнено солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором № 1601/0908/98-167 від 10 вересня 2008 року, яка виникла на 1 жовтня 2014 року, у розмірі 232 623,89 грн, з яких: 226 408,10 грн - заборгованість за кредитом, 4 881,79 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 1 334 грн пені.

Постановою заступника начальника відділу ДВС від 5 вересня 2016 року виконавче провадження з примусового виконання рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 січня 2015 року у справі № 524/10700/14-ц закінчено у зв`язку з фактичним виконанням боржником рішення суду. Заборгованість сумі 233 787,01 грн сплачена згідно з квитанціями №№ 45, 46

від 5 вересня 2016 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

(стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.


................
Перейти до повного тексту