ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 620/2338/20
адміністративне провадження № К/990/22693/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Радишевської О. Р., Шевцової Н. В.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та стягнення коштів, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Чернігівської обласної прокуратури на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року (головуючий суддя Скалозуб Ю. О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року (головуючий суддя Бєлова Л. В., судді: Аліменко В. О., Кучма А. Ю.),
І. Суть спору
У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Прокуратури Чернігівської області, яку замінено на Чернігівську обласну прокуратуру (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправними дії Прокуратури Чернігівської області щодо невиплати вихідної допомоги у зв`язку з припиненням трудового договору та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні;
- стягнути з Прокуратури Чернігівської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 21 881,04 грн;
- стягнути з Прокуратури Чернігівської області на користь позивачки надбавку за класний чин у сумі 15 400,00 грн;
- стягнути з Прокуратури Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що при звільненні їй не виплачена вихідна допомога, яка, на переконання позивачки, повинна бути сплачена при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України. Крім того, ОСОБА_1 уважає, що оскільки в день її звільнення відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать ОСОБА_1, позивачка має право на застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день ухвалення судового рішення.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
Починаючи з 2003 року, ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури, а з грудня 2006 року займала посаду прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Чернігівської області.
Наказом від 12 травня 2020 року № 111к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12 травня 2020 року. Відділу фінансування та бухгалтерського обліку наказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачці виплати при звільненні.
Водночас установлено, що виплата надбавки за класний чин ОСОБА_1 проводилась по вересень 2019 року, подальше нарахування надбавки за класний чин до моменту її звільнення не здійснювалось. Також вихідна допомога при звільненні, згідно з статті 44 КЗпП України, позивачці не нараховувалась та не виплачувалась.
Уважаючи дії щодо невиплати вихідної допомоги та надбавки за класний чин протиправними, ОСОБА_1 звернулась з цим адміністративним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Чернігівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв`язку з припиненням трудового договору. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 21 880,95 грн. Визнано протиправними дії Чернігівської обласної прокуратури щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 21 880,95 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що приписами Закону України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України, а тому у позивачки існує право на отримання вихідної допомоги при звільненні.
У частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди попередніх інстанції дійшли висновку, що, зважаючи на розмір вихідної допомоги (21 880,95 грн), порівняно із розрахованим середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні (576 198,35 грн), необхідно зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та задовольнити позовні вимоги у вказаній частині в сумі стягнення 21 880,95 грн.
Відмовляючи у частині позовних вимог про стягнення з відповідача надбавку за класний чин, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що пунктом 1 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25 вересня 2019 року, визнано такими, що втратила чинність частина перша статті 49 Закону України "Про прокуратуру" у редакції 1991 року, а також постанова Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року "Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України". Отож, з 25 вересня 2019 року скасовано одну із складових заробітної плати прокурорів - надбавку за класний чин, а тому нарахування заробітної плати прокурорів після набрання чинності положеннями Закону № 113-IX проводиться без урахування зазначеної надбавки.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
23 серпня 2022 року Чернігівська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у частині задоволення позову.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
При цьому, Судом відхилено доводи скаржника щодо касаційного оскарження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20, від 11 лютого 2021 року у справі № 420/4115/20, від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19) та на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (неврахування висновку щодо застосування статті 51 Закону України "Про прокуратуру", статтей 40, 44, 116, 117 КЗпП України, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 823/244/16; від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16; від 08 жовтня 2019 року у справі № 823/263/16; від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі Чернігівська обласна прокуратура просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
На обґрунтування позиції відповідач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків:
- викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 про те, що при зменшенні розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, необхідно врахувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення;
- викладених у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 807/1525/16, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19 щодо застосування приписів частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якими, у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахування того, що все належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку;
- викладених у постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а, від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20 щодо необхідності застосування статті 117 КЗпП України із урахуванням позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, а саме слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Також скаржник зазначає, що ані спеціальним Законом України "Про прокуратуру", ані статтею 44 КЗпП України не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", а тому правових підстав для її виплати ОСОБА_1 у відповідача не було.
Крім того, на думку відповідача, позовні вимоги у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наразі є передчасними і фактично спрямованими на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні.
Позивачкою відзив на касаційну скаргу не подавався, що не є перешкодою для перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII).
Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, такого змісту: "На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) цей законодавчий акт регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, Законом № 113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку .
Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Так, за змістом абзацу третього пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.