ПОСТАНОВА
Іменем України
08 лютого 2023 року
м. Київ
справа №814/138/16
адміністративне провадження № К/9901/11736/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я., розглянувши заяву Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївпромбудмонтаж" до Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївпромбудмонтаж" (далі - Товариство, позивач) звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (яку ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2023 року замінено правонаступником - Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - Інспекція, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 25 вересня 2015 року №0007152202 і №0007162202.
Оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25 вересня 2015 року №0007152202 про донарахування податку на додану вартість в сумі 285 573,00 грн. та №0007162202 про донарахування податку на прибуток підприємств на суму 24 304,00 грн. Інспекція прийняла на підставі акту від 18 вересня 2015 року №378/14-03-22-02/33132371 документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, яким встановлено порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138 ПК України та пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України.
При цьому, підставою для визначення позивачу зазначених податкових зобов`язань слугували висновки перевіряючих про нереальність господарських операцій з контрагентами ТОВ "Схід Відбудова", ПП "Теплотехкомплект", ТОВ "Вега Строй Центр", ПП "Львівопттрейд" (правонаступником ПП "Євроальянсбуд"), ТОВ "Домус.Арт", МПП "Тетіс-ІІ", ТОВ "Секвойя-СК", ТОВ "Автобуд-Нікма", ТОВ "Профінструмент-Україна", ТОВ "Агат-1", ТОВ "Соборное-1", ТОВ "Енерготех-Ком", ТОВ "Маріон", ТОВ "Центр Газ", ПП "Київбудтранс-Сервіс", на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, позов задоволено повністю: скасовано податкові повідомлення рішення Інспекції від 25 вересня 2015 року №0007152202 і №0007162202.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 січня 2017 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою податкового органу на підставі пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вказавши, що касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктами 1 та 5 частини першої статті 237 КАС України, Інспекція просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2017 року та направити справу на новий розгляд до цього ж суду, посилаючись на неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права (пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України)), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На обґрунтування заяви додано копії постанов Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі №826/14268/14 та від 26 січня 2016 року у справі №2а-15327/12/2670, а також ухвал Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 року у справі №2а-2347/12/1370, від 13 липня 2016 року у справі №2а-2901/12/2670, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права й неврахування висновків Верховного Суду України щодо порядку формування платником податку податкових вигод у подібних правовідносинах.
Ухвалою Верховного Суду України від 08 червня 2017 року відкрито провадження у справі.
Товариство в запереченнях на подану заяву з доводами та вимогами останньої не погодилось, просило залишити її без задоволення, а постановлені у даній справі судові рішення - без змін.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року №20/0/19-18 заява з матеріалами справи передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII).
За змістом підпункту 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Суд, перевіривши матеріали справи, наведені у заяві доводи, дійшов висновку про таке.
За правилами пунктів 1 та 5 частини першої статті 237 КАС України одними з мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, фактично погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, проаналізувавши положення пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", вказали, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплати до бюджету податків іншими суб`єктами господарювання. Водночас, за відсутності факту придбання товару або в разі, якщо придбані товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту для цілей оподаткування ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. В той же час, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами суди виходили з того, що їх здійснення підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, копіями договорів, податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі-приймання виконаних робіт, банківськими виписками, які свідчать, що зобов`язання за договорами між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі. З приводу ж доводів відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних суди зазначили, що останні не відносяться до переліку первинних бухгалтерських документів, на підставі яких платник податків зобов`язаний підтвердити правомірність формування податкових вигод; до того ж, як встановлено під час розгляду справи, товари придбавались позивачем здебільшого через торгівельні центри контрагентів й перевозились власним транспортом, адже за своїми габаритами та кількістю не потребували залучення спеціальних транспортних засобів.
Водночас, апеляційний суд в своїй ухвалі відхилив посилання податкового органу на вирок Київського районного суду м.Харкова від 13 травня 2016 року у справі №640/11397/15-к (яким директора одного з контрагентів позивача - ТОВ "Секвойя-СК" визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України), оскільки, по-перше, на момент проведення перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень податковий орган не володів такою інформацією та, відповідно, вона не могла вплинути на прийняття рішення за результатами перевірки, а по-друге, з вироку не вбачається, що під час розслідування кримінальної справи досліджувались господарські операції саме позивача; більше того, у вироку висновки щодо фіктивності ТОВ "Секвойя-СК" стосуються періоду березня - травня 2014 року, в той час як господарські операції позивача з цим контрагентом мали місце у серпні 2013 року.
Разом з тим, в постанові від 14 червня 2016 року у справі №826/14268/14, копія якої надана на підтвердження наведених в заяві доводів, Верховний Суд України, врахувавши ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 серпня 2014 року, якою директора і засновника контрагента позивача звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (створення суб`єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності), у зв`язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав, виклав правовий висновок про те, що первинні документи, які стали підставою для формування товариством податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрат є безпідставними.