Постанова
Іменем України
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 359/441/20
провадження № 61-6735св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсара Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що з 27 лютого 1998 року до 15 квітня 2009 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_2, під час якого ними за спільні кошти подружжя було придбано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира). Право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем.
Після розірвання шлюбу до вересня 2017 року позивач та відповідач продовжували проживати разом та вести спільне господарство і виховувати синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Посилаючись на те, що з вересня 2017 року між сторонами виникли суперечки щодо користування та проживання у спірній квартирі, відповідач не визнає право позивача на спірну квартиру, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку трикімнатної квартири, загальною площею 80,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку трикімнатної квартири, загальною площею 80,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю, оскільки вона набута за час перебування сторін у шлюбі, а тому підлягає поділу в рівних частках. Презумпцію спільності майна подружжя відповідачем не спростовано.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у 2008 році, у період перебування у шлюбі з позивачем, ОСОБА_2 в інтересах сім`ї уклала з Акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль") кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала грошові кошти у сумі 75 000,00 дол. США. Станом на 11 січня 2021 року заборгованість за кредитом складає 99 023,05 дол. США, погашення якої здійснює відповідач. Також посилалася на те, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року у справі № 359/8286/13-ц звернено стягнення на спірну квартиру та, відповідно, з 24 березня 2014 року відділом державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції накладено арешт.
Крім того, зазначала, що спірна квартира є предметом іпотеки за вищезгаданим кредитним та іпотечним договорами, укладеними з АТ "Райффайзен Банк Аваль". Також посилалася на пропуск позивачем строку позовної давності.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, - АТ "Райффайзен Банк Аваль".
Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8 100,54 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом на виконанні у приватного виконавця перебувало виконавче провадження № 58322237 з примусового виконання виконавчого листа щодо звернення стягнення на спірну квартиру в рахунок погашення боргу за кредитним договором від 10 червня 2008 року № 014/6435/82/72715. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що поділу підлягає все майно подружжя, у тому числі і їх боргові зобов`язання, а не окрема його частина.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року та залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15, від 29 травня 2019 року у справі № 668/9978/15; у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15, від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17, від 15 липня 2019 року у справі № 521/19174/15, від 26 травня 2021 року у справі № 381/979/15, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що положеннями Закону України "Про іпотеку" не заборонено володіти та користуватися майном, яке передано в іпотеку. Поділ майна подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, оскільки на час його передачі в іпотеку майно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону, і в результаті його поділу між подружжям та фактичної зміни виду спільної власності зі спільної сумісної на спільну часткову, права іпотекодержателя не порушуються.
Заявник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність негативних наслідків для кредитора у зв`язку з поділом спірної квартири, яка є предметом іпотеки, оскільки зобов`язання за іпотечним договором не припинилися та продовжують існувати в тому ж обсязі і на тих же умовах, що існували до вирішення цього позову. Доказів, які б підтверджували наявність негативних наслідків для АТ "Райффайзен Банк Аваль" як для кредитора, третьою особою надано не було.
Також апеляційний суд не врахував, що при переході до позивача права власності на 1/2 частку спірної квартири, що перебуває в іпотеці, до нього одночасно переходять усі права і обов`язки іпотекодавця на визначених в іпотечному договорі умовах, що є підставою для заміни боржника у виконавчому провадженні, оскільки в силу приписів статті 23 Закону України "Про іпотеку" іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна.
Апеляційний суд не врахував, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року боргові зобов`язання між позивачем та відповідачем вже були поділені, і позивач є солідарним боржником, відповідно має такі ж боргові зобов`язання перед кредитором, як і відповідач.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2022 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Крім того, зазначає, що визнання права власності на 1/2 частку спірної квартири за позивачем порушить права банку як стягувача у виконавчому провадженні та ускладнить виконання судового рішення від 24 жовтня 2013 року у справі № 359/8268/13. Також посилається на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Бориспільського міськрайонного суду Київської області цивільну справу.
Справа надійшла до Верховного Суду у листопаді 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановленні судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 лютого 1998 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2009 року (т. 1 а. с. 8). Від шлюбу сторони мають двох синів: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 56, 58).
Реєстрацію розірвання шлюбу в Бориспільському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області було здійснено 15 листопада 2013 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, актовий запис № 114 (т. 1 а. с. 7).
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 11 травня 2006 року спірна квартира належить ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 11 квітня 2006 року № 269 (т. 1 а. с. 9).
10 червня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/6435/82/72715, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 75 000,00 дол. США, строком до 10 червня 2017 року.
10 червня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору.
10 червня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 014/6435/82/72715, за яким для забезпечення належного виконання грошових зобов`язань ОСОБА_2 передала в іпотеку банку спірну квартиру.
Також 10 червня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язався відповідати перед банком за неналежне виконання ОСОБА_2 зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування ним та пені.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року у справі № 359/8268/13, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2013 року, в рахунок погашення боргу за кредитним договором від 10 червня 2008 року № 014/6435/82/72715 у розмірі 526 954,67 грн звернено стягнення на спірну квартиру шляхом продажу її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження". Рішення суду набрало законної сили.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2019 року роз`яснено рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року із зазначенням того, що у випадку стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 526 945,67 грн, потреба у зверненні стягнення на квартиру буде відсутня, оскільки зобов`язання перед АТ "Райффайзен Банк Аваль" буде виконаним.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.