ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 591/6692/16-к
провадження № 51-3130км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6, на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 08 лютого
2022 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року
у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016200060000912 від 08 листопада 2016 року,
за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Чкалівське Чугуївського району Харківської області, який згідно
з матеріалами кримінального провадження проживає за адресою:
АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Зарічного районного суду м. Суми від 08 лютого 2022 року
ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані зі здійсненням організаційно-розпорядчих функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування
на строк 3 роки і на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_6
від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Стягнуто з ОСОБА_6 у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_8 - 1000 грн; ОСОБА_9, ОСОБА_10 - по 5000 грн; ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20
- по 7000 грн.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 залишено без розгляду, а провадження у справі за цивільними позовами
ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 закрито.
Згідно з цим вироком перший заступник Сумського міського голови ОСОБА_6 грубо порушив законодавство про працю, а саме з мотивів особистої неприязні,
за встановлених судом фактичних обставин, які детально викладені у вироку, незважаючи на існування судового рішення, котре забороняло ліквідацію Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради
(далі - Департамент), 06 травня 2016 року звільнив працівників вказаного структурного підрозділу ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31,
ОСОБА_32, ОСОБА_9, ОСОБА_17, ОСОБА_26, ОСОБА_19, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_25, ОСОБА_35, ОСОБА_12, ОСОБА_36, ОСОБА_27, ОСОБА_23, ОСОБА_11, ОСОБА_37,
ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_22, ОСОБА_28, ОСОБА_40, ОСОБА_21,
ОСОБА_10, ОСОБА_41, ОСОБА_15, ОСОБА_42 . Надалі більшість з них звернулись з адміністративними позовами до суду та після скасування незаконних рішень про звільнення були поновлені на роботі.
Ці злочинні дії ОСОБА_6 суд кваліфікував за ч. 1 ст. 172 КК України,
як незаконне звільнення працівників з роботи з особистих мотивів. При цьому суд не погодився з висновками органу досудового розслідування щодо необхідності кваліфікації злочинних дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 172 КК України
за кваліфікуючими ознаками повторності та вчинення грубого порушення законодавства про працю щодо вагітних жінок, оскільки стороною обвинувачення не було доведено факти незаконного звільнення ОСОБА_6 ОСОБА_20
і ОСОБА_24 у 2015 році, ОСОБА_24 ще й у липні-серпні 2016 року, а також вчинення вищезазначених дій щодо вагітних жінок.
Сумський апеляційний суд ухвалою від 14 вересня 2022 року вирок Зарічного районного суду м. Суми від 08 лютого 2022 року стосовно ОСОБА_6 залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі адвокат ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вищезазначені судові рішення
та, за змістом скарги, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК України) через відсутність в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення.
Зазначає, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Суд не мотивував свого рішення, неправильно оцінив докази, самостійно визначив епізоди кримінального правопорушення, суттєво змінив їх, не проаналізував обвинувальний акт, усупереч приписам ст. 337 КПК України вийшов за його межі, при цьому не зазначив у вироку висунуте ОСОБА_6 обвинувачення, яке визнав доведеним. Вказує, що місцевий суд визнав ОСОБА_6 винуватим
у незаконному звільненні працівників, не зважаючи на те, що сторона обвинувачення інкримінувала йому організацію та видання незаконного рішення унаслідок чого з посад були звільнені працівники Департаменту.
Вважає, що у ОСОБА_6 не було умислу на вчинення злочину, а наявність
у нього особистих мотивів на звільнення працівників Департаменту нічим
не підтверджено, зокрема й самими працівниками. Навпаки ОСОБА_6 та інші члени ліквідаційної комісії неодноразово пропонували працівникам Департаменту працевлаштування у новоствореному управлінні на аналогічних посадах
зі збільшенням заробітку, що є свідченням відсутності у ОСОБА_6 особистих мотивів на звільнення працівників.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що за змістом обвинувального акта особистий мотив ОСОБА_6 стосувався саме звільнення ОСОБА_24
з відповідної посади, заради чого ОСОБА_6 і звільняв інших працівників.
Суд же визнав обвинувачення щодо незаконного звільнення ОСОБА_24 недоведеним, а тому не мав права самостійно додатково збільшувати обсяг обвинувачення, щодо встановлення в діях ОСОБА_6 іншого мотиву вчинення злочину, який не був зазначений в обвинувальному акті.
Вказує, що поза увагою апеляційного суду також залишився той факт,
що звільнення працівників відбулось на підставі колегіального рішення - комісії
з ліквідації Департаменту, а не особисто ОСОБА_6 . Наголошує, що останній лише не видав наказ про звільнення працівників, що надалі стало підставою поновлення працівників на роботі.
Вважає, що висновки судів щодо безпідставності звільнення працівників
є неправильними, оскільки підставою для такого звільнення стала ліквідація Департаменту за рішенням сесії Сумської міської ради, а не ініціатива
ОСОБА_6, який лише виконував зазначене рішення.
Стверджує, що суди не дали належної оцінки діям потерпілих, які під керівництвом ОСОБА_24 організували спротив виконанню обов`язків ліквідаційної комісії, відмовились від працевлаштування на аналогічні посади після звільнення.
Крім того, суди у своїх рішеннях не зазначили, які саме приписи трудового законодавства порушив ОСОБА_6, вони не містять посилання на незаконність підстави звільнення чи порушення процедури.
Вважає, що звільнення працівників Департаменту, незважаючи на існування судового рішення, яким це було заборонено, фактично є невиконанням вказаного рішення. Однак ОСОБА_6 та інші особи до кримінальної відповідальності
за ст. 382 КК України не притягувалися. Оскільки судові рішення, які перешкоджали ліквідації Департаменту надалі були скасовані судом, рішення Сумської міської ради № 254-МР відповідало нормам закону, а тому, на думку захисника, ліквідаційна комісія, яку очолював ОСОБА_6, здійснювала свої повноваження на законних підставах.
Звертає увагу на відсутність в матеріалах кримінального провадження постанов про визначення слідчих, прокурорів, доручення про проведення досудового розслідування не відповідають вимогам ст. 110 КПК України у зв`язку з чим докази у кримінальному провадженні зібрані неуповноваженими особами, а тому
є недопустимими.
Апеляційний суд не вказані порушення уваги не звернув та, всупереч практиці Верховного Суду, дійшов помилкового висновку про те, що відсутність в матеріалах кримінального провадження вищезазначених процесуальних документів
не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Вважає, що усупереч вимогам статей 370, 404, 419 КПК України суд апеляційної інстанції не перевірив дотримання судом першої інстанції вимог ст. 91 цього Кодексу, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту щодо безпідставності засудження ОСОБА_6, обмежившись перерахуванням доказів, викладених у вироку суду першої інстанції.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 і засуджений ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 2 ст. 172 КК України.
Розглянувши це кримінальне провадження, суд першої інстанції кваліфікував злочинні дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 172 КК України, визнав його винуватим
у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення та призначив відповідне покарання.
Так, свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_6
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді обвинуваченим ОСОБА_6, який не заперечував того факту, що знав про існування судового рішення,
яке забороняло ліквідацію Департаменту, а також того, про при звільненні працівників були допущені порушення; показаннями потерпілого ОСОБА_24 щодо обставин незаконного звільнення ОСОБА_6 працівників Департаменту
з особистих мотивів, які також підтвердили потерпілі ОСОБА_43, ОСОБА_12, ОСОБА_44, ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_32,
ОСОБА_16, ОСОБА_9, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_45, ОСОБА_15, ОСОБА_46, ОСОБА_21, ОСОБА_17, ОСОБА_10,
ОСОБА_14, ОСОБА_39, ОСОБА_33, ОСОБА_28, ОСОБА_26, ОСОБА_36, ОСОБА_20, ОСОБА_23, ОСОБА_30, ОСОБА_27 ; показаннями свідків ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50 ;даними протоколів слідчих дій, судовими рішеннями в адміністративних справах, іншими письмовими і речовими доказами.
Дослідивши докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов слушного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України. При цьому суд визнав недоведеним обвинувачення ОСОБА_6 ч. 2 ст. 172 КК України за епізодами незаконного звільнення ОСОБА_6 ОСОБА_20 і ОСОБА_24 у 2015 році, а останнього
ще й у липні-серпні 2016 року, оскільки відповідні розпорядження про звільнення зазначених осіб видавав міський голова ОСОБА_51 . Відповідно, суд
не встановив в діях ОСОБА_6 кваліфікуючої ознаки "повторно". Крім того,
за результатом розгляду кримінального провадження суд не встановив умислу ОСОБА_6 на порушення законодавства про працю щодо вагітних жінок,
у зв`язку із чим відповідну кваліфікуючу ознаку також було виключено
із обвинувачення.
Водночас суд визнав необґрунтованими доводи сторони захисту про те,
що у ОСОБА_6 не було умислу на вчинення злочину, зокрема й особистих мотивів на звільнення працівників Департаменту. Такі мотиви детально викладені у вироку суду, підтверджені показаннями потерпілих та іншими доказами.
Спростовуючи зазначені доводи суд також зазначив, що потерпілі після
їх звільнення звернулися до суду з приводу скасування їх незаконного звільнення та були поновлені на роботі. Посилання на нібито вимушені дії ОСОБА_6
з огляду на необхідність виконання рішень Сумської міської ради суд визнав безпідставними, правильно зазначивши, що за встановлених обставин, виходячи
з конституційних норм та норм Кодексу законів про працю України (далі
- КЗпП України), пріоритет повинен надаватись дотриманню права на працю громадян, а не необхідності виконання рішень органу місцевого самоврядування.
Суд визнав неспростованим в ході судового розгляду той факт, що на час прийняття рішення про звільнення працівників Департаменту 06 травня 2016 року ОСОБА_6 було відомо про існування постанови Сумського районного суду Сумської області від 29 квітня 2016 року, якою фактично було заборонено вчиняти будь-які дії стосовно ліквідації Департаменту і, з огляду на посаду, яку обіймав обвинувачений, він не міг не розуміти наслідки звільнення працівників усупереч зазначеному судовому рішенню. Його ж скасування в ході подальшого адміністративного процесу через тривалий час після подій 06 травня 2016 року, всупереч доводам захисника, не свідчить про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення у період часу, коли постанова
про забезпечення позову була чинна та підлягала негайному виконанню.
Крім того, місцевий суд врахував та визнав необґрунтованим твердження сторони захисту про те, що колективне рішення про звільнення працівників нібито виключає відповідальність ОСОБА_6 . Суд зазначив, що останній був головою ліквідаційної комісії, незважаючи на наявність заборонного судового рішення голосував за звільнення працівників Департаменту, зокрема й тих, які перебували