Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 201/11503/20
провадження № 61-8642св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року в складі судді Батманової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивував тим, що між ним та ОСОБА_2 01 вересня 2008 року укладено договір позики, за яким відповідач отримав грошові кошти в розмірі 240 000 дол. США. Договором обумовлено строк повернення позики, який складає 1 рік, тобто до 01 вересня 2009 року, а також передбачено обов`язок позичальника в разі прострочення повернення позики сплачувати проценти за весь строк прострочення в розмірі 15% річних, виходячи з неповерненої суми. Вказував, що на виконання умов договору від 01 вересня 2008 року ОСОБА_2 повернув суму основного боргу в розмірі 86 700 дол. США, а також суму відсотків за період прострочення боргового зобов`язання з 01 вересня 2009 року до 01 вересня 2020 року в сумі 53 300 дол. США. Неповернутою залишилася сума основного боргу в розмірі 153 300 дол. США, що складає еквівалент 4 353 720 грн, а також сума нарахованих процентів в розмірі 290 425 дол. США, що складає еквівалент 8 248 070 грн.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 153 300 дол. США, що за курсом НБУ становить 4 353 720 грн, а також суму нарахованих процентів в розмірі 290 425 дол. США, що за курсом НБУ становить 8 248 070 грн.
У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання правочину неукладеним та недійсним.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що договір позики від 01 вересня 2008 року є підробленим, оскільки ОСОБА_2 його не підписував. Визнає, що отримав від ОСОБА_1 оформлену простою розпискою безпроцентну позику в розмірі 140 000 дол. США, яку повернув в повному обсязі, що підтверджується розпискою ОСОБА_1 від 06 листопада 2019 року, однак наполягає на тому, що оспорюваний договір не укладав.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив визнати неукладеним та недійсним договір безпроцентної позики від 01 вересня 2008 року на суму в розмірі 240 000 дол. США.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року, в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що експертним шляхом установлено, що укладений між сторонами договір безпроцентної позики від 01 вересня 2008 року виготовлений шляхом монтажу, а саме додрукуванням наявного на лицьовій стороні тексту на зворотну сторону аркушу, який раніше становив інший односторонній документ. Експерт також зазначив, що в первинний зміст зворотної сторони договору вносились зміни шляхом підчистки - механічного видалення первинних записів. На ділянці видалення були розташовані рукописні записи, що утворювали прізвище, ініціали та підпис. Встановити первинний зміст записів не видалось можливим у зв`язку з видаленням більшості штрихів елементів букв разом з поверхневим шаром паперу. Друковані тексти на лицьовій та зворотній стороні аркушу договору виконувалися на різних друкуючих пристроях у різний час.
За таких обставин суди критично оцінили доводи позивача за первинним позовом, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог. Суди також надали критичну оцінку показанням свідків щодо обставин укладення оспорюваного договору, зазначивши при цьому, що відповідно до статті 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Суди встановили, що ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 загальну суму у розмірі 140 000 доларів США у період 2014-2019 років, про що міститься власноручний підпис ОСОБА_1 у розписці від 06 листопада 2019 року, підстави для визнання якої окремо укладеним між сторонами договором відсутні.
З урахуванням викладеного суди зробили висновок про те, що позивач за первісним позовом не надав належних та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Разом із тим, суди також критично оцінили доводи відповідача про неукладання та непідписання ним оспорюваного договору, пославшись на те, що згідно висновку експерта підпис від імені ОСОБА_2 у графі "(підпис)" в розділі 9 "Реквізити і підписи сторін" договору безпроцентної позики б/н від 01 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виконаний самим ОСОБА_2 .
Суди звернули увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Суди вказали, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд має відмовити в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Суди вказали, що наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено, а вимога про визнання правочину неукладеним не відноситься до переліку способів захисту особою свого особистого права та інтересу, передбаченого положеннями ЦК України.
За висновком судів твердження позивача про те, що він не укладав оспорюваний договір від 01 вересня 2008 року, є об`єктивно суперечливим та не відповідає фактичним обставинам справи з огляду на висновки проведеної судової експертизи.
Оскільки судами не встановлено, а позивачем за зустрічним позовом не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилається у позовній заяві як на підставу своїх позовних вимог, суди зробили висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову.
Аргументи учасників справи
01 вересня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просив їх скасувати в частині вирішення первісного позову як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
для виготовлення тексту договору позики було використано останній аркуш паперового бланку договору позики, на зворотну сторону якого було роздруковано текст першої сторінки договору з комп`ютера після внесення до неї даних про сторін договору, дату укладення та суму позики. Вказує, що про ці обставини відповідачу достеменно відомо, оскільки саме він готував текст договору;
у висновку експерта підтверджено, що будь-які зміни до тексту договору не вносилися, а договір підписано сторонами власноруч в тій редакції, в якій договір надано суду та на дослідження експертів. Суди безпідставно відхилили клопотання позивача про виклик експерта для надання пояснень;
договір позики не визнаний судом недійсним або неукладеним, у зв`язку з чим установлені ним обов`язки для сторін є чинними;
суди не врахували, що відповідач лише частково повернув суму боргу а доказів належного виконання зобов`язання за договором позики або існування між сторонами інших зобов`язань суду не надав;
посилаючись на вчинення щодо нього шахрайських дій з боку позивача, відповідач до правоохоронних органів з 2008 року не звертався;
наявність боргового документа у кредитора підтверджує невиконання (неповне виконання) зобов`язання боржником.
У жовтні 2022 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що дії позивача систематично вказують на вчинення ним шахрайських дій та підробку ним документів. Відповідач не заперечує факт наявності між сторонами зобов`язань за договором позики, але на суму 140 000 (а не 240 000) дол. США та оформлення якого відбулося шляхом написання простої письмової розписки, яка була передану кредитору. Наполягає на тому, що договір від 01 вересня 2008 року не підписував, а яким чином у позивача опинилась остання сторінка іншого документа, підписаного відповідачем, йому не відомо. Вказує, що зобов`язання за усним договором позики, оформленим розпискою на суму 140 000 дол. США, виконано ним у повному обсязі, а інших договорів з позивачем він не укладав. Уважає, що експертним висновком повністю підтверджується факт підробки договору позики від 01 вересня 2008 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі, витребувано з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 201/11503/20.
У жовтні 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2023 року призначено справу судді-доповідачеві Антоненко Н. О., судді, які входять до складу колегії: Дундар І. О., Русинчук М. М.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 вересня 2022 року вказано, що: "підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 752/19567/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 759/5772/17-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц, від 02 квітня 2020 року у справі № 727/5226/17, від 10 січня 2019 року у справі № 483/2085/16-ц, та у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник указує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано клопотання про виклик експерта ОСОБА_3 для роз`яснення висновку (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України)".
Аналіз доводів та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку виключно в частині відмови в задоволенні первісного позову. Судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики.
В матеріалах справи наявна копія укладеного між сторонами договору від 01 вересня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у борг кошти в розмірі 240 000 дол. США.
Згідно з розпискою від 06 листопада 2019 року, яка складена ОСОБА_1 та надана суду ОСОБА_2, відповідач повернув позивачу в 2014 році - 5 300 дол. США, в 2015 році - 10 000 дол. США, в 2016 році - 38 000 дол. США, в 2017 році - 17 500 дол. США, в 2018 році - 37 500 дол. США, в 2019 році - 31 700 дол. США, а всього 140 000 дол. США.
Заперечуючи факт укладення договору від 01 вересня 2008 року та його підписання відповідачем, ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про призначення судової експертизи.
Згідно висновку експерта від 01 грудня 2021 року:
договір безпроцентної позики б/н від 01 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виготовлено шляхом монтажу за допомогою комп`ютерної або копіювально-розмножувальної техніки тощо;
договір безпроцентної позики від 01 вересня 2008 виготовлений шляхом монтажу, а саме додрукуванням наявного на лицьовій стороні тексту на зворотну сторону аркушу, який становив раніше інший односторонній документ;