Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 446/484/19
провадження № 61-8148св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Українська залізниця",
відповідачі: ОСОБА_1, Кам`янка-Бузька територіальна громада,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У березні 2019 року акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") звернулося з позовом до Кам`янка-Бузької міської ради, ОСОБА_1, про визнання недійсним рішення міської ради та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.
Позов мотивований тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування землями смуги відведення залізниці в межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області державним територіально-галузевим об`єднанням "Львівська залізниця" розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 21,1055 га ДТГО "Львівська залізниця" під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком "Львів - Ківерці" від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області.
Позивач зазначав, що в результаті польового обстеження було виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться в приватній власності громадян. Згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці "Львів - Ківерці" від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка-Бузька встановлено, що відповідачці ОСОБА_1 рішенням Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 передано у власність земельну ділянку площею 0,0900 га в межах м. Кам`янка-Бузька, частина якої площею 0,0372 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці. Вказане рішення міської ради та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку такими, що суперечать законодавству, порушують права позивача на користування наданою йому відповідно до норм чинного законодавства земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху.
Згідно Плану меж смуги відведення лінії Львів-Ківерці Львівської залізничної дороги в адміністративних межах Кам`янка-Бузького району Львівської області, розробленого проектною організацією "Дорпроект Південно-Західної залізниці" у 1956 році, ширина смуги відведення на вказаній ділянці перегону становить 52 м від осі колії, тобто - з врахуванням земельної ділянки, яка надана відповідачу у приватну власність. В той же час, відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під державними залізницями.
АТ "Українська залізниця" просило:
визнати недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222;
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року;
стягнути з відповідачів судові витрати.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області замінено неналежного відповідача Кам`янка-Бузьку міську раду, належним відповідачем - Кам`янка-Бузькою територіальною громадою.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в судовому засіданні представник позивача подав клопотання про заміну відповідача із Кам`янка-Бузької міської ради на належного відповідача Кам`янка-Бузьку територіальну громаду, оскільки така увійшла у склад Кам`янка-Бузької територіальної громади. Відповідач заперечила проти задоволення клопотання. Відповідно до Закону України №1009-ІХ"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування та районних державних адміністрацій" від 17 листопада 2020 року, під час проведення реорганізації юридичних осіб сільських, селищних, міських рад та/або їхніх виконавчих комітетів повноваження з управління справами таких юридичних осіб здійснює сільський, міський голова, обраний сформованою територіальною громадою. Згідно частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. За таких обставин, суд вважав, що відповідача Кам`янка-Бузьку міську раду слід замінити на Кам`янка-Бузьку територіальну громаду.
Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області в складі судді: Бакай І. А. від 27 травня 2021 року у задоволенні позову АТ "Укрзалізниця" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
АТ "Українська залізниця" є належним користувачем зазначеної у Плані відведення земельної ділянки і цей документ є належним доказом в підтвердження права позивача на користування земельною ділянкою, розташованою в межах смуги відведення лінії Львів-Ківерці Львівської залізниці в адміністративних межах Кам`янка-Бузького району Львівської області від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка - Бузька Кам`янка - Бузького району Львівської області, яка відноситься до земель державної власності;
земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 належить до складу земель залізничного транспорту. І ця обставина не спростовується доказами наданими відповідачами;
частина земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1, а саме площею 0,0372 га, накладається на смугу відведення залізниці;
наведене об`єктивно свідчить про незаконність оскаржуваного рішення, а тому заявлена позивачем позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської Ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 та виданого на його підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку за свої змістом обґрунтована;
аналіз позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської Ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 та державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року свідчить, що ця вимога не є такою, на яку не поширюється позовна давність згідно статті 83 ЦК УРСР. Тому до цієї позовної вимоги підлягають застосуванню вимоги про позовну давність, передбачені ЦК УРСР;
у справі, що переглядається, АТ "Українська залізниця" просила визнати недійсним рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської Ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 та державний акта на право приватної власності на землю серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року. Із позовом АТ "Українська залізниця" звернулася 06 березня 2019 року, тобто через 18 років. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ "Українська залізниця" не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі; крім цього про обізнаність позивача про державний акт на право приватної власності свідчить і те, що при видачі такого встановленні та узгодженні межі землекористування між суміжними землекористувачами. Суд зробив висновок про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання недійсним рішення міської ради і, як наслідок, про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із цим. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" задоволено частково, рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 травня 2021 року скасовано, прийнято постанову про відмову у задоволенні позову АТ "Укрзалізниця".
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
в обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем було долучено до позовної заяви копію виданого відповідачці ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222 Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року (а. с. 13). Позивачем не було долучено до матеріалів справи належно оформленої копії, ні рішення Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222, ні копії рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222. Однак, суд на наведені розбіжності уваги не звернув, хоча безспірним є те, що рішення міської ради і рішення виконавчого комітету цієї міської ради є різними рішеннями. В той же час, позивач не заявляв позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222, на підставі якого (а не рішення міської ради) і було видано Державний акт на право постійного користування землею (а не на право власності на земельну ділянку) серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року;
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) звернула увагу на те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункти 116, 144 постанови від 14 листопада 2018 року). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника;