ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2023 року
м. Київ
справа № 362/6115/17
провадження № 51-526км18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
засудженого ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_6,
прокурора ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року в провадженні за заявою адвоката ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року відносно нього.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 142, пунктами "а", "г", "е", "ж", "і" ст. 93 Кримінального кодексу України у редакції 1960 року з застосуванням ст. 42 цього Кодексу до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 22 березня 2001 року вирок обласного суду змінено, виключено з вироку посилання на п. "ж" ст. 93 КК 1960 року, у решті судове рішення залишено без зміни.
У листопаді 2017 року адвокат ОСОБА_8 звернулась до місцевого суду з заявою про перегляд вироку за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2019 року заяву захисника залишено без задоволення.
При перегляді вказаного рішення за апеляційними скаргами сторони захисту Київський апеляційний суд ухвалою від 07 грудня 2020 року залишив це рішення без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить скасувати рішення місцевого та апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що відмовляючи у задоволенні заяви захисника ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року щодо нього місцевий суд не перевірив належним чином викладених у ній доводів і залишив поза увагою Рішення Комітету ООН з прав людини від 19 липня 2011 року у справі "Бутовенко проти України" (далі - Рішення) про виявлені порушення його прав, передбачених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, які були допущені під час досудового розслідування та судового розгляду.
Вважає, що при перегляді рішення місцевого суду суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки усім доводам, викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту та не навів переконливих мотивів на обґрунтування своїх висновків, а тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиція учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали вимоги касаційної скарги.
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги і просила залишити оспорювані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами врегульовано главою 34 КПК у якій наведено вичерпний перелік нововиявлених обставин, за наявності яких можуть бути переглянуті судові рішення, що набрали законної сили.
Згідно з вимогами ст. 459 КПК такі судові рішення можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, якими, зокрема, є: штучне створення або підроблення доказів; неправильність перекладу висновку і пояснень експерта; завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; визнання Конституційним Судом України неконституційного закону, іншого правового акта чи окремого положення, застосованого судом; інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі собою чи разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
У силу приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з ухвали місцевого суду від 19 листопада 2019 року, відмовляючи у задоволенні заяви захисника цей суд у своєму рішенні вказав, що під час ухвалення Київським обласним судом вироку щодо ОСОБА_5 та його перегляду Верховним Судом України вказаними судами перевірялися доводи засудженого щодо обставин події, а також його показання, показання потерпілого, свідків та матеріали справи, яким ці суди дали належну правову оцінку. У поданій заяві захисником не наведено будь-яких нововиявлених обставин та їх обґрунтування з посиланням на докази, які б давали суду підстави для перегляду вироку Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року відносно ОСОБА_5, а наведені в заяві обставини з посиланням на Рішення Комітету ООН з прав людини від 19 липня 2011 року в справі "Бутовенко проти України" не є нововиявленими у розумінні положень ч. 2 ст. 459 КПК, перелік яких у цій нормі закону є вичерпним.
При перегляді рішення місцевого суду за апеляційними скаргами сторони захисту Київський апеляційний суд ухвалою від 07 грудня 2020 року залишив ці скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. У своїй ухвалі апеляційний суд вказав, що обставини, на які засуджений та захисник посилаються в апеляційних скаргах, не є нововиявленими у розумінні положень ч. 2 ст. 459 КПК та фактично зводяться до незгоди сторони захисту із судовими рішеннями у справі і дійшов висновку, що суд першої інстанції дав правильну оцінку доводам захисника, наведеним у заяві, і обґрунтовано відмовив у її задоволенні.
Однак із законністю цих рішень не можна погодитись з огляду на наступне.
Україна є правовою державою та з 1945 року є членом Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН). Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (прийнятий 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН) був ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) 19 жовтня 1973 року. Цей Пакт за своїм змістом і суттю є міжнародним договором та має обов`язкову силу для країн - учасниць.
25 грудня 1990 року Україна приєдналась до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (постанова Верховної Ради УРСР від 25.12.1990 N 582-XII) та визнала компетенцію і повноваження Комітету ООН з прав людини.
Комітет ООН з прав людини є конвенційним органом,створеним згідно зі ст. 28 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (далі - Пакт) з метою здійснення міжнародного контролю за дотриманням державами-учасницями міжнародних зобов`язань у сфері прав людини, до повноважень якого віднесено встановлення своїм рішенням порушення Україною міжнародних зобов`язань, при цьому такі рішення можуть мати різну форму, зокрема, бути документами загального характеру, у яких визначено рекомендації державам ужити заходів щодо недопущення порушень відповідних прав і свобод людини.