Постанова
Іменем України
06 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 344/5549/18
провадження № 61-10876св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 рокуу складі колегії суддів: Баркова В. М., Девляшевського В. А., Луганської В. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, правонаступником якого є ОСОБА_2, про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та державного акта про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку.
Позовну заяву мотивував тим, що його покійному батькові ОСОБА_4 на підставі державного акта про право власності на землю
від 28 січня 1998 року передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0910 га, із цільовим призначенням - для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою видачі державного акта було рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
від 26 грудня 1996 року № 415.
Зазначена земельна ділянка була передана узв`язку з тим, що на ній знаходиться житловий будинок з господарськими будівлями, який також належав ОСОБА_4 на підставі дубліката свідоцтва про право власності на будинковолодіння, виданого07 липня 2001 року,
згідно з рішенням Виконавчого комітетуІвано-Франківської міської ради
від 07 вересня 1946 року за № 260.
На підставі договору дарування, посвідченого 29 серпня 2001 року,
ОСОБА_4 безоплатно передав у його (позивача)власність згаданий житловий будинок АДРЕСА_1 .
Таким чином, відповідно до частини першої статті30 ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року до нього перейшло право власності на земельну ділянку, на якій розміщений житловий будинок,без зміни цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Незважаючи на те, що як і житловий будинок, так і земельна ділянка,
що знаходяться на АДРЕСА_1, належать йому(позивачу) на праві приватної власності відповідач ОСОБА_3 звернувся
до Першої івано-франківської державної нотаріальної контори та 05 квітня 2006 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом
на 1/2частини вказаної земельної ділянки.Такими діями відповідач порушив його право приватної власності на житловий будинок та земельну ділянку.
У2018 році, у зв`язку із встановленням сусідами нової огорожі,
він звернувся до геодезичної служби для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки і дізнався, що у 2008 році ОСОБА_3 було видано державний акт про право власності на частину спірної земельної ділянки. Підставою видачі цього державного акта сталатехнічна документація, яка містить підписи позивачаяк суміжного землекористувача на плані підтвердження меж земельної ділянки та акті встановлення меж земельної ділянки, що не відповідає дійсності, оскільки він не погоджував межі і не підписував цих документів. А отже, відповідач фактично здійснив виділ земельної ділянки без його згоди та всупереч норм законодавства.
Посилаючись на зазначеніобставини, ОСОБА_1 просив суд: усунути перешкоди уздійсненні права власності на житловий будинок шляхом визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом
від 05 квітня 2006 року, реєстраційний № 3-800, в частині,
що видане ОСОБА_3 на 1/2частини земельної ділянки, яка розташована
за адресою: АДРЕСА_1, державним нотаріусом
Першої івано-франківської державної нотаріальної контори Стецьків М. І.;
визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку від 09 липня 2008 року, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0434 га з кадастровим номером 2610100000:08:007:0233, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності в цілому на земельну ділянку площею 0,0910 га, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за вказаною адресою.
Відповідач ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 02 грудня 2021 року у справі замінено відповідача ОСОБА_3 на його правонаступника ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 165).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 28 липня 2022 рокуу складі судді Антоняка Т. М. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 квітня 2006 року, реєстраційний №3-800, в частині, що видане ОСОБА_3 на 1/2 частини земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, державним нотаріусом Першої івано-франківської державної нотаріальної контори Стецьків М. І., та державний акт на право власності на земельну ділянку від 09 липня 2008 року, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0434 га з кадастровим номером 2610100000:08:007:0233, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності в цілому на земельну ділянку, площею 0,0910 га, з цільовим призначенням - для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,
за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виходячи з принципу цілісності об`єктанерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований,можна дійти висновку, що після набуття позивачем права власності на житловий будинок, видача ОСОБА_3 свідоцтва про право власності за законом від 05 квітня 2006 року та державного акта на право власності на земельну ділянку від 09 липня 2008 року не може вважатися правомірною і такі правовстановлюючі документи підлягають скасуванню. Крім того, державний акт про право власності на земельну ділянку видано
з порушенням вимог статей 356, 358, 392 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 згоди в порядку, встановленому чинним законодавством України,на поділ земельної ділянки не надавав, підписи в технічній документації,
яка виготовлялася на поділ земельної ділянки, виконані не ним, а іншою особою.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року скасовано.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та державного акта, визнання права власності на землю відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки умовами договору дарування від 29 серпня 2001 року не передбачені особливості переходу права власності на земельну ділянку,на якій розташовано будинковолодіння, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що на момент укладення цього договору до позивача перейшло право власності
й на всю земельну ділянку.
Проте поза увагою суду залишилися вимоги частини четвертоїстатті 30
ЗК України про необхідність посвідчення свого права власності у такому випадку відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу, тобто отримання державного акта,та лише після його отримання виникає право власності на землю.
Отже, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30
ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права.
Належних та допустимих доказів оформлення свого права власності на спірну земельну ділянку позивач суду не надав.
Оскільки позивач на момент набрання чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ своє право власності на спірну земельну ділянку
у встановленому законом порядку не оформив, виходячи з положень
статті22 ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІне можна вважати,
що він її одержав у власність, а отже,право власності на цю земельну ділянку за приписами статті120 ЗК України від 25 жовтня 2001 року
№ 2768-ІІІ могло перейти до нього лише на підставі цивільно-правової угоди.
Апеляційний суд виходив з того, що позивач своє право власності на земельну ділянку в порядку, передбаченому законом на час виникнення спірних правовідносин, не оформив, договір дарування також не містить умов про перехід права власності на цю земельну ділянку, тобто після набуття законної сили ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ
до позивача перейшло право лише на земельну ділянку, яка знаходиться під нерухомістю, що належить йому на праві власності.
Таким чином,підстави для визнання за позивачем права власності на всю спірну земельну ділянку згідно із частиною першою статті30 ЗК України
від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ відсутні.
05 квітня 2006 року державним нотаріусом Першої івано-франківської державної нотаріальної контори Стецьків М. І. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частиниспадкового майна, в тому числі на земельнуділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0910 га, що знаходиться на території
АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного свідоцтва була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку,та 09 липня 2008 року ОСОБА_3 видано державний акт про право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0434 га з кадастровим номером 261010000008:007:0233 (т. 1,
а.с. 16-30).
Звертаючись до суду із вимогою про визнання недійсним цього державного акта про право власності на земельну ділянку, позивач посилався також на те, що його було видано без погодження із ним меж земельної ділянки.
Проте фактична відсутність погодження відповідачем меж отриманої
в порядку спадкування земельної ділянки правового значення для справи не має, оскільки спір між сторонами виник не з приводу меж цієї ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року та залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.
07 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 у справі
№ 910/18560/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16,
від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 та у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 150/300/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16, від 15 січня 2020 року у справі
№ 204/9373/14, від 01 липня 2020 року у справі № 2-95/12, від 15 липня
2020 року у справі № 127/2061/16.
Принцип слідування юридичної долі земельної ділянки за розташованою на ній нерухомістю застосовано у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 921/99/18, від 18 лютого 2020 року у справі
№ 907/132/19, від 16 червня 2020 року у справі № 914/1101/19, від 23 червня 2020 року у справі № 910/14057/18.
В обґрунтування касаційної скарги заявник зазначив, що апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що право власності позивача на всю земельну ділянку, загальною площею 0,0910 га, виниклоу момент переходу до нього права власності на житловий будинок, оскільки договір дарування не передбачав іншого.
Апеляційний суд, визнавши існування загального принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, згідно із яким визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, встановив набуття позивачем права власності на земельну ділянку під придбаним у власність будинком та господарськими будівлями
і спорудами, але помилково вказав, що така земельна ділянка останнім не набута у власність у зв`язку з тим, що право на неї не було зареєстровано
у спосіб, визначений чинним на той час законодавством.
Такий висновок є помилковим, оскільки право власності на земельну ділянку було оформлено у встановленому законом порядку за батьком позивача, а неоформлення документально такого права позивачем
за собою не тягне втрати ним права приватної власності на цю земельну ділянку.
Усупереч вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Конституції України, ЦК України, нотаріус та у подальшому - Управління земельних ресурсів у місті Івано-Франківську протиправно позбавили позивача права власності на частину належної йому земельної ділянки.
Апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що відповідач не мав
у власності житлового будинку, господарських споруд та будівель,
які необхідно було обслуговувати, оскільки саме з цієї метою він протиправно оформлював право власності на частину належної позивачу земельної ділянки.
У позовній заяві заявлено вимогу про визнання недійсним виданого відповідачу державного акта про право власності на земельну ділянку
і така вимога є похідною від інших позовних вимог. Проте одночасно із цим у позові наведено обґрунтування для її самостійного задоволення, що не було враховано судом апеляційної інстанції.