Постанова
Іменем України
30 січня 2023 року
м. Київ
справа № 569/6883/21
провадження № 61-14877св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
стягувач - ОСОБА_1 ;
боржник - ОСОБА_2,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віра Леонідівна
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 06 травня 2021 року у складі судді Першко О. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року у складі колегії суддів Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В. Л. (далі -приватний виконавець).
Скаргу мотивував тим, що державний виконавець Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Павелко Л. М. (далі - державний виконавець) направив виконавче провадження № 60851924 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 6 690,60 грн, а також 130,93 грн у відшкодування судових витрат, за заявою стягувача, до приватного виконавця, оскільки в її провадженні знаходиться виконавче провадження № 63123455 щодо цього ж боржника.
Приватний виконавець постановою від 29 березня 2021 року передала виконавче провадження № 60851924 назад до Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), у зв`язку з тим, що зареєстроване місце проживання та (чи) перебування боржника ОСОБА_3 перебуває поза межами її виконавчого округу.
Вважає дії приватного виконавця протиправними та такими, що мають дискримінаційний характер, оскільки у межах її виконавчого округу здійснюється примусове стягнення коштів за виконавчим провадженням № 63123455 з ОСОБА_2, тобто з того боржника щодо якого ним подано заяву.
Просив суд визнати протиправними дії (бездіяльність) приватного виконавця щодо повернення до Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виконавчого провадження № 60851924 без прийняття до виконання, зобов`язати відкрити виконавче провадження та належним чином вчинити виконавчі дії з примусового виконання рішення суду відповідно до чинного законодавства, практики Європейського суду з прав людини (рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2012 року у справі № 38773/05 Савіцький проти України та інші).
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Рівненський міський суд Рівненської області ухвалою від 06 травня 2021 року скаргу задовольнив частково.
Визнав дії приватного виконавця щодо передачі виконавчого провадження № 60851924 до Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та постанову приватного виконавця про передачу виконавчого провадження від 29 березня 2021 року № 60851924 до Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), з виконання виконавчого листа № 2-2045/10 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 699,60 грн та 130,98 грн у відшкодування судових витрат, неправомірними.
Зобов`язав приватного виконавця розглянути питання про об`єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з ОСОБА_2 у зведене виконавче провадження.
У решті вимог скарги відмовив.
Частково задовольняючи скаргу, місцевий суд мотивував свій висновок тим, що приватний виконавець, відповідно до вимог пункту 14, 15 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зі змінами та доповненнями від 29 вересня 2016 року № 2832/5 (далі - Інструкція), повинна була перевірити наявність чи відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника та вирішити питання про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження.
Проте, приватний виконавець ці дії не вчинила.
Враховуючи, що у провадженні приватного виконавця знаходилось на виконанні виконавче провадження № 63123455 щодо боржника ОСОБА_2, її дії, оскаржені ОСОБА_1, є неправомірними.
Належним усуненням допущеного приватним виконавцем порушення (поновлення порушеного права заявника) є зобов`язання приватного виконавця об`єднати виконавчі провадження про стягнення коштів з ОСОБА_2 у зведене виконавче провадження.
Відмовляючи у решті скарги місцевий суд зазначив, що оскільки виконавче провадження № 60851924 відкрито постановою державного виконавця від 11 грудня 2019 року, тому повторне вирішення цього питання після його передачі іншому виконавцю чинним законодавством не передбачено.
Скарга в частині зобов`язання приватного виконавця належним чином і в повному обсязі вчинити виконавчі дії з примусового виконання рішення суду, не підлягає задоволенню, як така що не ґрунтується на вимогах закону.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На ухвалу місцевого суду приватний виконавець подала апеляційну скаргу.
Рівненський апеляційний суд постановою від 05 серпня 2021 року апеляційну скаргу приватного виконавця залишив без задоволення, а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 06 травня 2021 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального права, скаргу розглянув з дотриманням вимог ЦПК України.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що приватний виконавець безпідставно передав виконавче провадження до Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Доводи апеляційної скарги про неможливість вирішення питання про об`єднання виконавчих проваджень, оскільки виконавче провадження № 63123455 повернуто стягувачу не мають правового значення, оскільки така постанова була прийнята приватним виконавцем після ухвалення судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, приватний виконавець, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 01 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 20 січня 2023 року № 82/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи 20 січня 2023 року справу передано судді доповідачу - Мартєву С. Ю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу приватний виконавець мотивувала тим, що Закон України "Про виконавче провадження", Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Інструкція не передбачають чіткого порядку дій, які повинен вчинити приватний виконавець у випадку передачі йому на виконання виконавчого провадження, якщо боржник за виконавчим документом проживає та/або місце знаходження його майна знаходиться поза межами виконавчого округу такого приватного виконавця.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Проте, останнє, станом на момент подання цієї касаційної скарги, даний порядок не розробило.
Зауважила, що звернення до Верховного Суду із цією касаційною скаргою має на меті формування єдиної правової позиції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які стосуються передачі виконавчих проваджень.
Зазначила, що суди попередніх інстанцій не з`ясували обставини, які мають значення для розгляду справи, а докази, які містяться у справі є недостатніми для задоволення вимог скаржника.
Вважає, що поза увагою судів залишилось те, що виконавче провадження № 63123455 щодо боржника ОСОБА_2, яке перебувало на виконанні у приватного виконавця, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" 18 травня 2021 року, завершене. Інших виконавчих проваджень про стягнення коштів з ОСОБА_2 у приватного виконавця немає.
На час прийняття судом першої інстанції оскарженої ухвали, виконавче провадження № 60851924 уже було завершене, проте дана обставина не була встановлена судом при розгляді справи по суті.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 11 листопада 2011 року на виконання судового рішення Апеляційний суд Рівненської області, видав виконавчий лист про стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 6 699,60 грн, а також 130,93 грн у відшкодування судових витрат (а. с. 41).
Державний виконавець постановою від 11 грудня 2019 року відкрив виконавче провадження та прийняв до виконання виконавчий лист № 2-2045/10, боржником у якому є ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 42, 43).
17 грудня 2019 року державний виконавець виніс постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, відповідно до яких прізвище боржника замість " ОСОБА_4" зазначив як " ОСОБА_4" (а. с. 65).
За актом державного виконавця від 23 березня 2020 року боржник у смт. Квасилів не проживає, місце проживання не відомо (а. с. 67).
Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 16 грудня 2019 року № 193277430 у ОСОБА_2 відсутнє нерухоме майно (а. с. 60-62).
11 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця із заявою про передачу виконавчого документа приватному виконавцю, оскільки остання здійснює виконавче провадження № 63123455 щодо ОСОБА_3 (а. с. 70).
Постановою від 01 березня 2021 року державний виконавець виконавчий документ № 2-2045/10 передав приватному виконавцю (а. с. 72, 73).
29 березня 2021 року приватний виконавець винесла постанову про прийняття виконавчого провадження № 60851924 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2045/10, виданого 11 листопада 2011 року Апеляційним судом Рівненської області (а. с. 77, 78).
Цього дня, приватний виконавець винесла постанову про передачу виконавчого провадження № 60851924, якою виконавчий лист № 2-2045/10, виданий 11 листопада 2011 року Апеляційним судом Рівненської області, повернула Рівненському районному відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), за місцем проживання боржника та зазначила, що у виконавчому провадженні відсутня будь-яка інформація та не вжила заходів примусу спрямованих на отримання інформації щодо проживання боржника на території округу, в якому приватний виконавець здійснює свою діяльність, а саме виконавчий округ міста Києва (а. с. 80, 81).
За інформацією з Єдиного реєстру боржників від 17 березня 2021 року в приватного виконавця на виконанні перебуває виконавче провадження № 63123455 щодо боржника ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.