Постанова
Іменем України
31 січня 2023 року
м. Київ
справа № 369/1229/20
провадження № 61-19281св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2011 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Борисової О. В., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу за договором позики.
На обґрунтування позову посилався на таке.
22 січня 2012 року між його братом ОСОБА_2, який на той час перебував у шлюбі з ОСОБА_3, та його батьком, ОСОБА_4, укладений договір позики (безвідсоткової) на суму 80 000,00 дол. США, що на час укладання договору позики в еквіваленті становило 639 184,00 грн, яку він ( ОСОБА_2 ) зобов`язався повернути протягом п`яти років.
Згідно з пунктом 2.1. зазначеного договору призначенням позики є купівля будівельних матеріалів, оплата послуг сторонніх організацій та третіх осіб для будівництва індивідуального будинку на земельній ділянці площею 5,7 сотки (за адресою: АДРЕСА_1 ) та купівля автомобіля.
ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо повернення суми позики виконав частково, зокрема 22 січня 2016 року він повернув ОСОБА_4 30 000,00 дол. США.
У травні 2019 року ОСОБА_4 помер, спадкоємцями після смерті якого є він (позивач) та відповідач ОСОБА_1 .
Після смерті батька, позивач виявив зазначений договір позики від 22 січня 2012 року, банківські документи про переказ суми позики та розписку про отримання позикодавцем від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 30 000,00 дол. США. Документів про повернення решти боргу у сумі 50 000,00 дол. США немає.
У позивача як спадкоємця за законом, відповідно до частини першої статті 1267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), виникло право вимоги 50 відсотків боргу за договором позики, у розмірі 25 000,00 дол. США, що станом на дату повернення позики у гривневому еквіваленті становить 661 857,80 грн.
Посилаючись на те, що передані у позику грошові кошти ОСОБА_2 отримав, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, тобто в інтересах сім`ї, однак на неодноразові звернення позикодавця погасити залишок боргу у сумі 50 000,00 дол. США відповідачі не відреагували, грошові кошти не повернули, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 борг за договором позики у сумі 661 857,80 грн, інфляційні втрати у розмірі 377 002,74 грн та три відсотки річних у сумі 53 219,88 грн, а також понесені судові витрати.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів, що він є спадкоємцем, який належним чином прийняв спадщину і до якого перейшли права та обов`язки після померлого ОСОБА_4, а отже і наявність у нього права вимоги до відповідачів про стягнення боргу за договором позики.
Крім того, ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, на підтвердження використання ОСОБА_2, отриманих від ОСОБА_4 коштів, саме на купівлю будівельних матеріалів, оплату послуг сторонніх організацій та третіх осіб для будівництва індивідуального будинку на земельній ділянці площею 5,7 сотки (за адресою: АДРЕСА_1 ).
Постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2021 року в частині вирішених позовних вимог до ОСОБА_2 скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 042 080,42 грн, з яких: 611 857,80 грн - основний борг, 377 002,74 грн - інфляційні втрати, 53 219,88 грн - три відсотки річних. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2021 року в частині вирішених позовних вимог до ОСОБА_3 залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_1 наявності у нього права вимоги до відповідачів про стягнення боргу за договором позики, не відповідають обставинам справи. У порушення вимог статті 12 Цивільного процесу України (далі - ЦПК України) суд першої інстанції не забезпечив дотримання принципу змагальності сторін, не роз`яснив учасникам справи положення частини першої статті 82 ЦПК України, про те, що суд має обґрунтовані сумніви щодо достовірності обставин прийняття позивачем спадщини після смерті батька, а тому ця обставина підлягає доведенню письмовими доказами.
Усуваючи допущену судом першої інстанції неповноту судового розгляду, апеляційний суд роз`яснив позивачу право заявити клопотання про дослідження указаних документів під час апеляційного розгляду та після обговорення указаного клопотання з учасниками процесу дослідив нові доказ, зокрема відповідні свідоцтва про право на спадщину, копії яких приєднав до матеріалів справи.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є єдиними спадкоємцями ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 надавав копію договору позики (безвідсоткової) від 22 січня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами якого позикодавець у порядку і на умовах, визначених договором, надав позичальнику безвідсоткову позику у сумі 639 184,00 грн, що становить 80 000,00 доларів США за курсом Національного Банку України (далі - НБУ) станом на момент укладення угоди, а останній - повернути позику у визначений договором строк. На виконання умов договору позики ОСОБА_2 повернув ОСОБА_4 30 000,00 дол. США, визнав пред`явлені до нього позовні вимоги.
Суд апеляційної інстанції вважав доведеними вказані аргументи ОСОБА_2, урахувавши заяву позивача про зменшення позовних вимог, у якій він вказував, що протягом 2020 року ОСОБА_2 погасив борг у розмірі 50 000,00 грн, зокрема, 16 грудня 2020 року - 25 000,00 грн та 19 листопада 2020 року - 25 000,00 грн. Таким чином, залишок боргу за договором позики, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 складає: 1 042 080,42 грн, з яких: основний борг - 611 857,80 грн, інфляційні втрати - 377 002,74 грн, три відсотки річних - 53 219,88 грн.
У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про їх недоведеність.
Зокрема, ОСОБА_3 заперечувала як свою обізнаність так і надання згоди на отримання її колишнім чоловіком ОСОБА_2 грошових коштів у позику, так і їх використання в інтересах сім`ї, а саме для будівництва будинку та придбання автомобіля.
Матеріали справи не містять доказів щодо періоду коли розпочалося будівництво будинку, підтвердження витрат щодо придбання будівельних матеріалів та укладання відповідних угод із підрядними організаціями, а також щодо підтвердження факту купівлі автомобіля.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовував тим, що суд апеляційної інстанції належно не дослідив зібрані у справі докази, зокрема відомості Державної фіскальної служби України щодо відсутності у нього та ОСОБА_3 доходів необхідних для будівництва будинку.
Апеляційний суд також не урахував, що до розірвання шлюбу сторони проживали у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, який є об`єктом незавершеного будівництва, що свідчить про досягнення мети цільової позики.
У порушення частини четвертої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції не зобов`язав
ОСОБА_3 надати докази на підтвердження її доводів про те, що будівництво житлового будинку здійснювалося за їх особисті кошти, чи подаровані її родиною.
Крім того, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам заявника про те, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.
Апеляційний суд не врахував, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Презумпція спільних інтересів передбачає, що вчинки будь-кого з подружжя здійснюється у спільних, а не у власних інтересах. Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, цивільні права та обов`язки за цим договором виникають у обох з подружжя, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. Тобто, за зобов`язаннями, що виникають з правочинів вчинених в інтересах сім`ї, подружжя має відповідати солідарно усім своїм майном.
Крім того, у порушення частини першої статті 520 ЦК України апеляційний суд вийшов за межі предмета спору, змінивши склад боржників у зобов`язанні без згоди кредитора.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, та постановах Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17, від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 631/1982/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/283/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 07 жовтня 2020 року у справі № 205/5882/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/9020/14.
06 квітня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3, у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
Посилаючись на те, що встановлений судом строк для подання відзиву вона пропустила з поважних причин, зокрема у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, просила поновити строк для подання відзиву.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ураховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання ОСОБА_3 та продовжити процесуальний строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 .
Відзив мотивований тим, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування. Будівництво будинку здійснювалося за спільні кошти подружжя, а не отримані ОСОБА_2 у позику, про яку їй нічого не було відомо. Після її звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя, ОСОБА_2 вчиняє всі можливі дії для зменшення її частки у спільному майні подружжя, в тому числі і шляхом пред`явлення до неї позовів про стягнення заборгованості за договорами позики, які вона вважає фіктивними (без нотаріального посвідчення).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.
Встановлені судами обставини
22 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики (безвідсоткової), за умовами якого позикодавець у порядку і на умовах, визначених договором, надав позичальнику безвідсоткову позику у сумі 639 184,00 грн, що складає 80 000 дол. США за курсом НБУ станом на момент укладення угоди, а останній - повернути позику у визначений договором строк.
Призначенням позики, згідно з пунктом 2.1. зазначеного договору, є купівля будівельних матеріалів, оплата послуг сторонніх організацій та третіх осіб для будівництва індивідуального житлового будинку на земельній ділянці площею 5,7 сотки (за адресою: АДРЕСА_1 )
Позичальник зобов`язався повернути позичені в рамках цього договору гроші протягом 5 років з моменту реального отримання всієї грошової суми від позикодавця (пункт 3.1. договору).
Згідно з пунктом 4.4. договору позики за закінченням строку, вказаного в пункті 3.1. договору, позичальник зобов`язався протягом наступного дня або раніше, повернути позикодавцю або його представнику у гривнях грошовий еквівалент суми позики за курсом продажу відповідної валюти згідно з курсом НБУ на день платежу. Місце повернення коштів позичальником - м. Боярка, Київська область.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 лютого 2020 року спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна громадянина Російської Федерації ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є його діти: син - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та син - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина складається з 1/4 житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_2 .