УХВАЛА
01 лютого 2023 року
м. Київ
Справа № 2-1268/11
Провадження № 14-2цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2011 року Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ КБ "Надра", банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (далі - ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 07 травня 2008 року між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 було укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 25 650,40 дол. США на строк до 07 липня 2026 року зі сплатою 13,59 % річних. На забезпечення виконання умов цього договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_3 і ОСОБА_2 окремі договори поруки.
Банк направив позичальнику та поручителям повідомлення (претензії) з вимогою погасити кредитну заборгованість. Станом на 16 грудня 2010 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становила 35 285,49 дол. США, що в еквіваленті становило 280 981,89 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 24 902,24 дол. США, що еквівалентно 198 299,03 грн, заборгованості за процентами за користування кредитними коштами у розмірі 6 860,43 дол. США, що еквівалентно 54 630,29 грн, пені у розмірі 957,82 дол. США, що еквівалентно 7 627,22 грн, штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 2 565,00 дол. США, що еквівалентно становить 20 425,35 грн.
З урахуванням наведеного позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 285,49 дол. США, що еквівалентно 280 981,89 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 квітня 2011 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ "Надра" заборгованість у розмірі 35 285,49 дол. США, що еквівалентно 280 981,89 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у результаті неналежного виконання позичальником умов кредитного договору за ним утворилася заборгованість, яка станом на 16 грудня 2010 року становить 35 285,49 дол. США, та яку він та його поручителі, незважаючи на вимогу банку, не погасили.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 квітня 2011 року скасовано в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У задоволенні позову ВАТ КБ "Надра" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що банк пропустив встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк звернення до поручителів із вимогою, що є підставою для відмови в задоволенні позову до них.
У липні 2021 року ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп", як правонаступник банку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що у договорах поруки сторони визначили строк дії поруки до 07 липня 2026 року, тому, на думку заявника, підстав для застосування положень частини четвертої статті 599 ЦК України немає.
Крім того, заявник посилається на те, що апеляційний суд не визначив та не вказав ні дати настання строку виконання основного зобов`язання, ні дати спливу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителів.
Також, у касаційній скарзі міститься посилання на те, що банк звертався до суду із аналогічною позовною заявою, проте Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 15 жовтня 2010 року повернув цю позовну заяву для подання до належного суду. Ураховуючи це, заявник вважає, що строк на пред`явлення вимог до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не пропущений через його переривання.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Ухвалою Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України та підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України,якими передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Тлумачення положень частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави зробити висновок, що єдиною умовою продовження чинності поруки, у випадку, якщо інший строк чинності поруки не передбачено самим договором, є пред`явлення кредитором протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання позову до поручителя.
У цій справі встановлено, що позивач звернувся вперше до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у серпні 2009 року.
У 2009 році ВАТ КБ "Надра" звернулося до Ленінського районного суду міста Вінниці із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Проте справу за цим позовом було передано до Шевченківського районного суду міста Києва.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2010 року позовну заяву ВАТ КБ "Надра" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором повернуто позивачу для подання до належного суду.
У лютому 2011 року ВАТ КБ "Надра" повторно звернулося до Ленінського районного суду міста Вінниці з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення поруки, відхиливши ті обставини, що банк у серпні 2009 року звертався до суду з позовом до поручителів.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказала, що у постанові від 21 травня 2020 року у справі № 755/3323/17 (провадження № 61-48420св18) Верховний Суд вказав, що банк, подавши позов до неналежного суду, у зв`язку з чим суд постановив ухвалу про повернення позовної заяви, пропустив встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк звернення до суду, який є преклюзивним та зупиненню й продовженню не підлягає.
Верховний Суд у цій постанові зазначив, що шестимісячний строк, встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України, не поновлюється, не зупиняється і не переривається та відраховується з дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки. Подання банком позову не перервало та не зупинило перебіг шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя та не свідчить про дотримання цього преклюзивного строку, оскільки такий позов повернуто банку у зв`язку з непідсудністю справи цьому судові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі
№ 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), предметом позову у якій є вимога про стягнення заборгованості, зазначено, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений зазначеним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.
Водночас Верховний Суд у наведеній постанові послався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16, відповідно до яких перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, тоді перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.
Проте, на думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, такі доводи про застосування позовної давності (строку надання судового захисту) не мають значення при вирішенні питання про додержання стягувачем строку пред`явлення вимог до поручителя, який має іншу правову природу та правове регулювання (тобто є строком існування самого суб`єктивного права), на відміну від позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19) зауважила, що якщо до вимог, пред`явлених до боржника, застосовується позовна давність, то до вимог, заявлених до поручителя, згаданий строк обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц). Тому наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи про застосування позовної давності не мають значення з огляду на висновок суду про припинення поруки фізичних осіб - поручителів за кредитним договором.
Отже, повторне подання позову після його повернення у зв`язку з недотриманням правил про підсудність не свідчить про дотримання преклюзивного строку, визначеного у частині четвертій статті 559 ЦК України.