УХВАЛА
01 лютого 2023 року
м. Київ
Справа № 607/23244/21
Провадження № 14-116цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Редакції газети "Підручники і посібники" про стягнення компенсації за порушення авторського права, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Редакції газети "Підручники і посібники" про стягнення компенсації за порушення авторського права.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач порушує авторські права позивачки шляхом тиражування та реалізації твору " ІНФОРМАЦІЯ_1" без її згоди.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 20 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, а саме для надання доказів сплати судового збору.
Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, суд виходив із того, що позивачкою не надано доказів, які б підтверджували її важке фінансове становище, на яке вона посилалася як на підставу для звільнення її від сплати судового збору. Суд зазначив, що позивачці необхідно сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру. Проте, суд зауважив, що для визначення розміру судового збору, що підлягає сплаті за вимогу майнового характеру, позивачці спочатку необхідно визначити ціну позову відповідно до заявлених позовних вимог.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику.
Повертаючи позовну заяву заявнику, суд першої інстанції виходив із того, що станом на 18 лютого 2022 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 20 грудня 2021 року, позивачкою не усунуті.
Не погоджуючись з ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року про залишення її позовної заяви без руху, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року повернуто скаржнику.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга ОСОБА_1 подана на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
У травні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвали суду першої інстанції від 20 грудня 2021 року та від 02 квітня 2022 року і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 рокусправу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою ОСОБА_1 посилалася на те, що ухвала суду першої інстанції про залишення її позовної заяви без руху є незаконною та необґрунтованою, оскільки місцевим судом помилково визначено її вимоги як вимоги майнового характеру. Крім того вважала, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано законодавство України щодо сплати судового збору, яке діяло у 1994-1999 роках.
Тобто заявник не погоджувався з висновками місцевого суду в частині визначення розміру судових витрат, а саме визначення її вимог як вимог майнового характеру.
Положеннями частини першої статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції про залишення її позовної заяви без руху, апеляційний суд керувався положеннями частини першої статті 353 ЦПК України, якими визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, до якого апеляційний суд вважав, що вказана ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху не входить.
Разом з тим апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідно до пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що апеляційним судом не було належним чином досліджено обставини справи, не надано належної правової оцінки доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо її незгоди із висновками міськрайонного суду в частині визначення розміру судових витрат, унаслідок чого апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху окремо від рішення суду в апеляційному порядку бути оскаржена не може.
Аналогічних висновків дійшов Касаційний цивільний суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 638/17815/17-ц (провадження № 61-10702св18), в якій зазначив, що, повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що ухвали про залишення позовної заяви без руху не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, однак не врахував, що позивачем оскаржувалася ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2017 року, зокрема в частині визначення розміру судових витрат з посиланням на те, що судом не було розглянуто його клопотання про звільнення від сплати судового збору. Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що ухвала Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2017 року в частині визначення розміру судового збору не підлягає оскарженню окремо від рішення суду є помилковим.
Таких же висновків дійшов Касаційний цивільний суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 758/3200/19-ц (провадження № 61-23262св19), в якій зазначав, що апеляційним судом не було належним чином досліджено обставини справи, не надано належної правої оцінки доводам апеляційної скарги позивача щодо його незгоди із висновками районного суду в частині визначення розміру судових витрат, унаслідок чого апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху окремо від рішення суду в апеляційному порядку бути оскаржена не може.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 рокуу справі № 760/9685/22 (провадження № 61-9630св22) суд дійшов висновку, що апеляційний суд не звернув уваги, що визначення розміру судових витрат охоплює собою, в тому числі, й визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті позивачем в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Тому ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, в якій визначено розмір судового збору, може бути оскаржена в апеляційному порядку.