Постанова
Іменем України
31 січня 2023 року
м. Київ
справа № 754/16716/19
провадження № 61-18996св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування.
15 лютого 2019 року між Кредитною спілкою "ЗаРаЗ" (далі - КС "ЗаРаЗ") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № КВ-00037/02-19/2105, за умовами якого позивачу було надано кредит у формі кредитної лінії з лімітом у сумі 350 000,00 грн.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 лютого 2019 року між КС "ЗаРаЗ" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Вказаним договором іпотеки передбачено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.
10 травня 2019 року між КС "ЗаРаЗ" та ОСОБА_2 укладено договір відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договором від 15 лютого 2019 року № КВ-00037/02-19/2105.
Відповідно до пункту 3.1. договору про відступлення прав вимоги, станом на день укладення цього договору загальна сума права вимоги за Кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором становить 1 068 506,85 грн.
04 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М.
19 липня 2019 року позивача разом з дружиною та двома неповнолітніми дітьми у примусовому порядку виселено із вказаної квартири.
Позивач вважав, що виселення проведено без дотримання вимог чинного законодавства, за умов незаконного заволодіння належним йому майном.
Будь-яких вимог про виселення з спірної квартири позивач не отримував.
У зв`язку з неправомірними діями відповідачів позивач звертався до органів поліції та з позовними заявами до суду, що у свою чергу завдало йому моральних страждань.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким вселити його у квартиру АДРЕСА_1, стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 38 420,00 грн з кожного.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що 04 липня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу придбала спірну квартиру у ОСОБА_2
ОСОБА_3 звертала увагу на те, що відповідно до умов указаного договору продавець підтвердив, що на момент придбання квартир в ній ніхто не зареєстрований. Однак, на момент звернення з цим позовом, у квартирі зареєстрований відповідач, що порушує її права, як власника квартири на вільне володіння, користування та розпорядження нерухомим майном. Посилаючись на те, що відповідач не входить до складу її сім`ї, крім того, не сплачує комунальні платежі, не несе витрат по її утриманню, просила суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 та зняти його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову та частково задовольняючи вимоги за зустрічною позовною заявою, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не є власником чи співвласником спірної квартири, не проживає в ній, виселився самостійно на вимогу нового власника, однак, зареєстрований. Власник квартири ОСОБА_3 категорично заперечує проти подальшого проживання та реєстрації відповідача у належній їй квартирі. ОСОБА_1 перешкоджає користуватися ОСОБА_5 своєю власністю, а тому наявні підстави для усунення останній перешкод у здійсненні нею права розпорядження та користування майном, шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року. Ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . В задоволенні решти вимог за первісним позовом відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що задоволення вимог ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню ОСОБА_1 у зв`язку із виселенням, призведе до порушення гарантій, передбачених пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
ОСОБА_3 22 листопада 2021 року засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у вказаній вище справі.
У грудні 2021 року ОСОБА_3 подала уточнену касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким її позов задовольнити, а позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В уточненій редакції касаційної скарги ОСОБА_3 як підставу касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 та від 04 червня 2019 року у справі № 761/5115/17; постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18; та висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначає, що застосування до неї норми статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) є несправедливим та неправомірним і грубо порушує її права добросовісного власника житлового приміщення, передбачені статтями 317, 319, 321, 383, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду з клопотанням про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року.
На момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_3 від інших учасників справи не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема: надання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження, уточненої редакції касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження та доплати судового збору у розмірі 1 393,60 грн. Надано строк на усунення недоліків касаційної скарги тривалістю в десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 754/16716/19 з Деснянського районного суду міста Києва; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року відмовлено.
У листопаді 2022 року матеріали справи № 754/16716/19 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та КС "ЗаРаЗ" укладено кредитний договір № КВ-00037/02-19/2105, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику фінансовий кредит у формі кредитної лінії з лімітом в сумі 350 000,00 грн у межах якого позичальник може отримувати будь-які суми кредиту на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпечуваності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та інші нараховані суми (за наявності підстав для їх нарахування) на умовах та в строки, встановлених цим Договором. Плата за користування кредитом (проценти) становить 36 % річних.
Згідно з пунктом 1.4 договору кредит надається строком на 36 місяців від дати отримання позичальником кредиту, тобто з 15 лютого 2019 року по 15 лютого 2022 року.
15 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та КС "ЗаРаЗ" укладено договір іпотеки, у відповідності до умов якого, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання всіх своїх зобов`язань за кредитним договором № КВ-00037/02-19/2105 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 15 лютого 2019 року, з будь-якими наступними змінами до нього, нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
10 травня 2019 року між КС "ЗаРаЗ" та ОСОБА_2 укладено договір відступлення прав за іпотечним договором, згідно з умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за кредитним договором від 15 лютого 2019 року № КВ-00037/02-19/2105 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, укладеним між КС "ЗаРаЗ" та ОСОБА_1 та договором іпотеки від 15 лютого 2019 року, укладеним між КС "ЗаРаЗ" та ОСОБА_1 .
Заявою ОСОБА_1 від 14 травня 2019 року, яка посвідчена приватним нотаріусом КМНО Косенко М. О., підтверджується те, що він отримав заяву-вимогу ОСОБА_2, в якій позивач повідомив, що борг визнає, але сплатити його в даний час не має можливості, не заперечує проти застосування ОСОБА_2 всіх передбачених договором іпотеки засобів, форм, способів тощо, для задоволення його вимог як іпотекодержателя/позикодавця.
Крім того, в матеріалах справи наявна розписка ОСОБА_1 від 14 травня 2019 року, згідно з якою позивач зазначає, що йому відомо про те, що КС "ЗаРаЗ" зробила переуступку боргу та новим іпотекодержателем став ОСОБА_2 претензій до ОСОБА_2 не має, згоду дає.
ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом про вселення, вказував на те, його виселення відбулось без законних на те підстав, в порушення частини другої статті 109 ЖК УРСР. Доступу до квартири на даний час позивач не має. Він звертався до Деснянського УП ГУ НП у м. Києві із заявою про внесення відомостей до ЄДРДР за фактом незаконного заволодіння чужим майном шляхом підробки документів, за участю ОСОБА_2, передбаченого частиною четвертою статті 190 кримінального кодексу України (далі - КК України).
Судом першої інстанції досліджено копію висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 05 грудня 2019 року № 17-3/1915 за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження від 30 липня 2019 року № 12019100030005571, згідно з яким підписи у вказаній вище заяві та розписці виконані ОСОБА_1 .
Встановлено також, що відповідно до умов договору купівлі-продажу від 04 липня 2019 року ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 04 липня 2019 року проведено державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.