Постанова
Іменем України
31 січня 2023 року
м. Київ
справа № 202/7525/21
провадження № 61-11190св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2022 року під головуванням судді Бєсєди Г. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради, про виселення та зняття з реєстрації,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради, в якому просив виселити ОСОБА_1, ОСОБА_3 та неповнолітню дитину ОСОБА_2, які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_1, та зняти їх з реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, в забезпечення виконання якого укладено договір іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Договором іпотеки передбачено право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодавець не надав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмета іпотеки, банк вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська заочним рішенням від 22 червня 2022 року у задоволенні позову відмовив.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 жовтня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишив без задоволення.
Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2022 року залишив без змін.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що доказів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, позивачем суду не надано.
Позивачем не доведено, що реєстрація у квартирі АДРЕСА_2, членів сім`ї іпотекодавця, серед яких є неповнолітня дитина, порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя.
Суд вважав, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту цивільних прав та інтересів, оскільки гарантії захисту порушених прав іпотекодержателя врегульовано статтями 37, 40 Закону України "Про іпотеку", саме з цих підстав АТ КБ "ПриватБанк" до суду не звертався, тому обраний ним спосіб захисту права шляхом пред`явлення позову про виселення та зняття з реєстрації є неефективним, оскільки не призводить до відновлення порушеного права.
Доводи представника АТ КБ "ПриватБанк", що в пункті 17.12 договору іпотеки від 23 травня 2006 року визначений обов`язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя, суд вважав такими, що не заслуговують на увагу, оскільки пункт 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла, яке насамперед охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що банком в апеляційній скарзі не наведено жодних поважних причин неподання доказів, а саме копії судового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2012 року, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, до суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 та Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц.
Відповідно до пункту 17.12 договору іпотеки визначений обов`язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя, який ОСОБА_1 порушив.
Крім того, рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2012 року у справі № 2/0417/6004/2012 звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Отже, існують всі підстави для виселення відповідачів зі спірної квартири, без надання іншого житлового приміщення.
Разом з тим, суди не зазначили чому даний спосіб захисту не є ефективним та як саме цей спосіб захисту суперечить закону.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 24 листопада 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
Справа № 202/7525/21 надійшла до Верховного Суду 06 грудня 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 травня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNP0GK00000031, відповідно до якого банк зобов`язувався надати відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 25 000 дол. США, а ОСОБА_1 зобов`язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки 23 травня 2006 року, відповідно до пункту 6 якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 44,7 кв. м, житловою площею 27,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 17.12 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язується не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя.
Згідно з довідкою департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 01 червня 2021 року № 11/5 в квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований з 30 жовтня 2006 року; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована з 27 жовтня 2006 року; ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований з 30 жовтня 2006 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що в порушення пункту 17.12 договору іпотеки іпотекодавець зареєстрував у квартирі, який є предметом іпотеки, членів своєї сім`ї. Посилаючись, зокрема, на частину першу статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", позивач просив суд зняти відповідачів з реєстрації місця проживання та виселити їх з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов`язання передбачені статтею 611 ЦК України.
Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ні положеннями ЦК України, ні положеннями Закону України "Про іпотеку" не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
З аналізу положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України слідує, що члени сім`ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства".
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Частинами другою-четвертою статті 5 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" передбачено, що батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.