Постанова
Іменем України
31 січня 2023 року
місто Київ
справа № 461/10678/20
провадження № 61-8393св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки" (далі - ПрАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки"), у якому просив поновити його на посаді директора ПрАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки", стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі окладу, встановленого контрактом, у розмірі 5 600, 00 грн на місяць, починаючи з 01 січня 2016 року до дня ухвалення судового рішення, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 42 026, 29 грн, заборгованість за підзвітними грошовими коштами у розмірі 48 574, 83 грн, компенсацію за використання пального до автомобіля у розмірі 59 180, 55 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 02 березня 1987 року до 05 січня 2018 року працював на посаді директора ПрАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки". 23 січня 2018 року його повідомлено про звільнення з посади директора з 05 січня 2018 року, проте копію наказу про звільнення та трудову книжку йому не надано, розрахунок з ним не проведено.
ОСОБА_1 зазначав, що, не погодившись з незаконним звільненням, він оскаржив рішення Наглядової ради, яке рішенням від 03 грудня 2018 року у справі № 914/484/18, що набрало законної сили 06 листопада 2019 року, Господарський суд Львівської області визнав недійсним. Однак станом на момент звернення до суду з цим позовом його не поновлено на посаді директора, доступ до робочого місця обмежено, зміни до державного реєстру юридичних осіб стосовно зазначення особи директора не внесено.
Позивач посилався на те, що 25 червня 2014 року з ним укладено трудовий контракт, яким передбачено посадовий оклад у розмірі 3 000, 00 грн. Доповненнями до цього контракту від 03 серпня 2015 року встановлено посадовий оклад у розмірі 5 600, 00 грн, а доповненнями від 22 травня 2017 року визначено, що контракт діє до найближчих зборів. Оскільки законного рішення загальних зборів про звільнення його з посади директора немає, тому ОСОБА_1 вважав, що перебуває з відповідачем у трудових відносинах.
Позивач звертав увагу на те, що, починаючи з 01 січня 2016 року, відповідач не виплачував йому заробітну плату, у зв`язку з чим станом на 23 листопада 2020 року утворилася заборгованість із заробітної плати за 58 місяців у розмірі 324 800, 00 грн.
Позивач також здійснив розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 42 026, 29 грн. Наполягав, що на момент звільнення у відповідача існувала заборгованість перед ним за підзвітними коштами у розмірі 48 574, 83 грн. Крім того, контрактом передбачено виплату компенсації за пальне при використанні власного автомобіля в розмірі 2 000, 00 грн на місяць, а тому розмір цієї компенсації за 2018-2020 роки становить 59 180, 55 грн.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ПрАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки" заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами. Просило застосувати наслідки спливу місячного строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 24 листопада 2021 року Галицький районний суд м. Львова частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд поновив ОСОБА_1 на посаді директора ПрАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки".
Стягнув з ПрАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 257 600, 00 грн.
В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням від 03 грудня 2018 року у справі № 914/484/18 Господарський суд Львівської області визнав недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки" від 05 січня 2018 року, яким звільнено позивача з посади директора товариства. Врахувавши те, що законних та нескасованих рішень загальних зборів про звільнення позивача не існує, суд першої інстанції виснував, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі на посаді директора товариства.
Суд першої інстанції врахував, що позивач відмовився від вимоги про стягнення з відповідача на його користь заборгованості за підзвітними коштами у розмірі 48 574, 83 грн. Також суд дійшов переконання про безпідставність позовних вимог про стягнення з товариства заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та компенсації за використання пального до автомобіля, оскільки суд зробив висновок про незаконність звільнення та поновлення позивача. Водночас суд першої інстанції вважав, що з метою належного захисту порушених прав позивача потрібно стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, що відповідає змісту частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строків, визначених у статті 233 КЗпП України, суд першої інстанції врахував встановлені обставини справи та факт нездійснення поновлення ОСОБА_1 на займаній ним посаді протягом тривалого періоду часу, ненадання доказів вручення йому копії наказу про звільнення або трудової книжки, та зробив висновок, що має місце незначний пропуск строку звернення з позовом до суду, що відбулося протягом розумного строку після ухвалення Верховним Судом остаточного рішення у справі № 914/484/18 про визнання недійсним рішення Наглядової ради про звільнення позивача.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Постановою від 18 липня 2022 року Львівський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ПрАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки", рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 листопада 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
Постанову суд апеляційної інстанції обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 оскаржував в судовому порядку рішення відповідача про його звільнення з роботи і це рішення товариства суд визнав недійсним згідно із судовим рішенням, яке набрало законної сили 06 листопада 2019 року. Позивач звернувся з позовом про поновлення його на роботі лише 18 грудня 2020 року, тобто через майже три роки (більш ніж 35 місяців) після звільнення його з роботи та через більш ніж 13 місяців після набрання законної сили судовим рішенням про визнання рішення відповідача про таке звільнення недійсним. Апеляційний суд врахував, що позовна заява та матеріали справи в цілому не містять клопотання позивача про поновлення йому строків звернення до суду з позовом про поновлення його на роботі. Поважних причин значного пропуску такого строку суд апеляційної інстанції не встановив.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 25 серпня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 167/1058/20
(провадження № 61-7204св21), щодо застосування правил статті 233 КЗпП України;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 233 КЗпП України та пункту 1 Розділу ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України із урахуванням Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)";
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 234 КЗпП України та пункту 1 Розділу ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України щодо можливості вважати карантин обставиною, яка свідчить про поважність причин пропуску строків звернення до суду, визначеною статтею 233 КЗпП України;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 233 КЗпП України щодо можливості вважати вручення наказу про звільнення початком перебігу строку звернення до суду з позовом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ПрАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки" у вересні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 01 вересня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 25 червня 2014 року Публічне акціонерне товариство "Львівське акціонерне товариство
імені Лесі Українки" (далі - ПАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки") та ОСОБА_1 уклали контракт, за умовами якого останній приймається на роботу за професією (посадою) директора зі щомісячним посадовим окладом в розмірі 3 000, 00 грн. Строк дії контракту сторонами встановлено з 01 липня 2014 року до 01 липня 2017 року.
03 серпня 2015 року ПАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки") та ОСОБА_1 уклали контракт (доповнення до контракту від 25 червня 2014 року), відповідно до якого позивач приймається на роботу за професією (посадою) директора зі щомісячним посадовим окладом в розмірі 5 600, 00 грн. Визначено, що строк дії контракту з 01 серпня 2015 року до 01 серпня 2016 року.
22 травня 2017 року ПАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки") та ОСОБА_1 уклали контракт (доповнення до контракту від 25 червня 2014 року), згідно з яким позивач приймається на роботу за професією (посадою) директора. Сторони погодили, що строк дії контракту встановлено з 01 липня 2017 року до найближчих зборів.
Згідно з протоколом засідання Наглядової ради та Дирекції ПрАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки" від 05 січня 2018 року директора товариства ОСОБА_1 звільнено з 05 січня 2018 року.
Рішенням від 03 грудня 2018 року у справі № 914/484/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду від 11 лютого 2020 року, Господарський суд Львівської області, зокрема, визнав недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки" від 05 січня 2018 року.
У справі № 914/484/18 суди встановили, що оскільки новий склад Наглядової ради обрано на позачергових загальних зборах акціонерів від 30 грудня 2017 року, які підлягають визнанню недійсними як такі, що порушують корпоративні права позивача, тому рішення Наглядової ради від 05 січня 2018 року (прийняті таким складом) про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства не може вважатися таким, що ухвалено легітимним складом Наглядової ради, а тому воно підлягає визнанню недійсним.
Під час апеляційного перегляду справи позивач визнав, що не звертався до Господарського суду Львівської області із заявою про видачу наказу на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 03 грудня 2018 року (після набрання ним законної сили).
Право, що підлягає застосуванню до спірних відносин
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).
Підстави припинення трудового договору визначені у статті 36 КЗпП України.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просив поновити його на роботі, стягнути заборгованість із заробітної плати, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та компенсацію за придбання пального до автомобіля.
Суд першої інстанції зробив висновок про обґрунтованість позовної вимоги про поновлення на роботі позивача, оскільки рішенням від 03 грудня 2018 року у справі № 914/484/18 Господарський суд Львівської області визнав недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ "Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки" від 05 січня 2018 року про звільнення позивача з посади директора товариства. Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строків, визначених у статті 233 КЗпП України, суд першої інстанції зробив висновок, що має місце незначний пропуск строку звернення з позовом до суду, що відбулося протягом розумного строку після ухвалення Верховним Судом остаточного рішення у справі № 914/484/18. У зв`язку з тим, що позивач підлягає поновленню на роботі, суд першої інстанції вважав за підставне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України. В задоволенні інших вимог позову суд відмовив за безпідставністю.
Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції в частині висновків про задоволення вимог до суду апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача, проте дійшов переконання про пропуск позивачем без поважних причин строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, що є підставою для відмови в задоволенні такого позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 167/1058/20 (провадження № 61-7204св21).
У наведеній заявником постанові Верховний Суд зробив такі висновки:
"При вирішенні спору про поновлення на роботі суду потрібно чітко визначитися зі строком звернення до суду з позовом.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Водночас положення КЗпП України не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Тобто, поважність причин означає, що працівник не ставився безвідповідально до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали об`єктивні причини".
Також у згаданій постанові Верховний Суд роз`яснив, що якщо місячний чи тримісячний строк звернення до суду з позовом пропущено без поважних причин, у задоволенні такого позову може бути відмовлено з цих підстав. Проте, оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін тощо.