ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20 (провадження № 12-36гс21)
Коротка історія справи
Харківська міська рада (далі - Міськрада, позивач) звернулася до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" (далі - ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко", відповідач) про розірвання договору оренди землі, усунення перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою шляхом демонтажу споруд, які розташовані на ній, а також зобов`язання ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Міськради цю земельну ділянку з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.
На обґрунтування позову Міськрада зазначила, що відповідачем на орендованій земельній ділянці було здійснено самовільне будівництво торговельних павільйонів, чим порушено вимоги земельного законодавства, зокрема положення статей 13, 25 Закону України "Про оренду землі", та умови пунктів 1.2, 3.2.1 (підпункт б) укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 29 грудня 2003 року (далі - Договір оренди), що є підставою для дострокового розірвання цього Договору та повернення орендованої земельної ділянки позивачу в стані, у якому її було отримано.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 13 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" порушило умови Договору оренди (здійснило самочинне будівництво на орендованій земельній ділянці), що є підставою для його розірвання, проте сплив позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Міськради.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08 квітня 2021 року рішення місцевого господарського суду скасовано та ухвалено нове - про задоволення позову. Підставою для ухвалення такого рішення став висновок апеляційного господарського суду про те, що самочинне будівництво - це правопорушення, яке має триваючий характер, а тому позов про дострокове розірвання Договору оренди власником земельної ділянки може бути заявлено впродовж усього часу порушення його прав.
Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2022 року касаційну скаргу відповідача задоволено частково, змінено мотивувальну частину постанови Східного апеляційного господарського суду від 08 квітня 2021 року, в іншій частині судове рішення апеляційної інстанції залишено без змін.
Обґрунтовуючи вказану постанову, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки.
Порушення ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" умов використання земельної ділянки, визначених Договором оренди, а також норм законодавства, зазначених вище, є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання Договору оренди, про що обґрунтовано дійшли висновку суди першої та апеляційної інстанцій (пункт 68 постанови).
За договором оренди землі (зобов`язанням з визначеним строком виконання (дії) обов`язку з цільового використання земельної ділянки) орендар зобов`язаний утриматись від певної дії (використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням) (пункт 72 постанови).
Обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі (пункт 73 постанови).
Слід звернути увагу, що використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій (пункт 74 постанови).
Отже, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки) (пункт 75 постанови).
Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду
З указаними висновками Великої Палати Верховного Суду стосовно незастосування у цій справі наслідків спливу позовної давності, оскільки відповідачем вчинено триваюче правопорушення (яке полягає у використанні орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням), не можна погодитися з таких підстав.
Щодо підстав позову
Як установлено судами попередніх інстанцій, 29 грудня 2003 року між Міськрадою та Акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" укладено Договір оренди, згідно з яким відповідач отримав в оренду земельну ділянку в місті Харкові для експлуатації та обслуговування тимчасової автостоянки з боксами та адміністративно-побутовими приміщеннями строком до 24 вересня 2028 року. У пункті 3.2.1 вказаного Договору передбачено право орендаря за попередньою письмовою згодою орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження на орендованій земельній ділянці (підпункт "б").
Разом із тим орендар без погодження з орендодавцем протягом 2008-2013 роківздійснив самовільне будівництво торговельних павільйонів, що було виявлено Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Міськради (далі - Інспекція) під час проведення перевірок щодо дотримання на вказаній земельній ділянці вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.
Перший акт позапланової перевірки Інспекції було складено 18 квітня 2017 року, отже саме з цього дня позивач був обізнаний про порушення своїх прав як орендодавця за Договором оренди, проте звернувся до суду з відповідним позовом 29 вересня 2020 року, тобто після спливу більш ніж трьох років від указаного дня.
Важливо, що підставою позовних вимог Міськради (орендодавця) були обставини щодо порушення відповідачем (орендарем) умов Договору оренди в частині здійснення на орендованій земельній ділянці самочинного будівництва без попередньої письмової згоди орендодавця, одержання якої є обов`язковим в силу підпункту "б" пункту 3.2.1 Договору оренди. При цьому Міськрада не заявляла підставою позову обставину використання земельної ділянки орендарем не за цільовим призначенням.
Більше того, у відповіді на відзив відповідача Міськрада, в контексті заперечень проти застосування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, окремо наголосила, що вона "у справі № 922/3166/20 визначає як підставу позову не зміну цільового призначення земельної ділянки, а самовільну забудову земельної ділянки, що є різними за своєю суттю підставами припинення права користування земельною ділянкою" (том 1, аркуш справи 109).
Незважаючи на це, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду питання про застосування позовної давності у цій справі самостійно змінила підставу позову та не врахувала, що позивач наголошував на здійсненні відповідачем самочинного будівництва (що є порушенням підпункту "б" пункту 3.2.1 Договору оренди), і саме ці дії відповідача аналізувалися судами першої та апеляційної інстанцій з точки зору можливості визнання їх триваючим правопорушенням. Натомість Велика Палата Верховного Суду самостійно обрала інше порушення умов Договору, ніж було заявлено Міськрадою в позові, зокрема, використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням (що є порушенням підпункту "а" пункту 3.2.2 Договору оренди), і протлумачила його як таке, що триває протягом всього строку дії Договору оренди, а отже, дозволяє не застосовувати позовну давність.
При цьому Велика Палата Верховного Суду не відповіла на питання, чи є триваючим правопорушенням здійснення орендарем самочинного будівництва на орендованій земельній ділянці без згоди орендаря. Слід розуміти, що, змінивши постанову Східного апеляційного господарського суду від 08 квітня 2021 рокув мотивувальній частині, Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком суду апеляційної інстанції, який дав ствердну відповідь на це питання (пункт 76 постанови).
Щодо триваючого порушення
Позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у пунктах 72-75 постанови (стосовно того, що здійснення орендарем самовільної забудови призвело до використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням, що є триваючими протиправними діями та дає правові підстави орендодавцю звертатися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, протягом всього строку дії Договору), не відповідає сутності приватноправового регулювання інституту позовної давності та в цілому сприяє розмиванню цього доктринального поняття.
Зокрема, як зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), позовна давність - це передбачене законом право порушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після вчинення правопорушення. Інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць, який служить кільком цілям, в тому числі, гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів тощо (наприклад пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Запроваджений нормами ЦК України інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку для звернення до суду за захистом цього права, в тому числі за допомогою державного примусу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 рокуу справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20)).
Тобто позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Неподання позову впродовж встановлених законом строків призводить до втрати права на позов в розумінні можливості судовим порядком здійснити належне особі цивільне майнове право, позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.
Отже, інститут позовної давності має на меті спонукати учасників цивільних відносин вчиняти дії, спрямовані на захист порушених прав, у розумні строки. Позовна давність дисциплінує учасників цивільного обороту, стимулює їх активність у здійсненні їх прав і обов`язків, слугує зміцненню договірної дисципліни та посиленню взаємного контролю за виконанням зобов`язань.
Інститут позовної давності, сформований у цивільному праві, не включає такого поняття, як "триваюче правопорушення", тобто не містить спеціального правового регулювання для такого виду протиправних дій або бездіяльності суб`єктів цивільних правовідносин.
Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому кожна особа зобов`язана бути обізнаною про стан своїх майнових прав, цікавитися ними та вчасно реагувати на їх порушення. Тому у статті 261 ЦК України поряд із наведеним загальним правилом щодо початку перебігу позовної давності міститься декілька спеціальних, що враховують особливості конкретних видів приватних правовідносин.
Так, наприклад, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства (частина друга статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п`ята статті 261 ЦК України).
Поряд із цим у статті 268 ЦК України перелічені вимоги, на які позовна давність не поширюється, та зазначено, що законом можуть бути встановлені інші вимоги. При цьому про "триваюче правопорушення" як підставу непоширення позовної давності на відповідну вимогу у вказаній статті ЦК України не зазначено.
Включення до складу приватноправового інституту позовної давності поняття "триваючого правопорушення" як категорії, на яку не поширюється позовна давність, суперечить наведеним загальним засадам визначення моменту виникнення права на позов. Такий підхід призведе до розмивання сутності позовної давності та унеможливить досягнення цілей правового регулювання, визначених для цього правового інституту, оскільки під "триваюче правопорушення" може підпадати будь-яка дія чи бездіяльність (наприклад, невиконання чи неналежне виконання цивільного обов`язку, несплата кредиту, завдання шкоди майну особи - всі ці дії / бездіяльність у подальшому породжують протиправний стан порушення права, який триває, а отже, має виключатися з "поля дії" позовної давності).
Задля застосування позовної давності важливе, що особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права та мала на це відреагувати. Для цього їй законом відводиться певний час. Якщо особа не скористалася своїм правом на захист у цей строк, то це загрожує неможливістю судового захисту.
Зведення об`єкта самочинного будівництва породжує стан його існування. Однак право особи вважається порушеним у момент вчинення дії, яка спричинила настання цього стану.
У цій справі внаслідок здійснення орендарем самочинного будівництва в орендодавця виникло право в судовому порядку вимагати розірвання договору оренди, знесення об`єкта самочинного будівництва та повернення орендованої земельної ділянки. Таке право може бути здійснене орендодавцем на власний розсуд (тобто використане або ні) протягом визначеної законом позовної давності.
Додатково слід звернути увагу на те, що у підпункті "б" пункту 3.1.3 Договору оренди зазначено, що орендодавець зобов`язаний вести постійний контроль за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням. Зазначений обов`язок передбачає можливість позивача бути постійно обізнаним про стан виконання відповідачем умов Договору оренди та вчасно реагувати на виявлені порушення.
Водночас, як указано в судових рішеннях попередніх інстанцій, відповідач здійснив на орендованій землі самочинне будівництво у 2008-2013 роках, а перший акт перевірки органом позивача було складено лише у 2017 року, тобто через чотири роки після закінчення будівництва, а потім ще більш ніж через три роки орендодавець звернувся до суду з позовом у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду не надала жодної правової оцінки вказаній бездіяльності орендодавця, яка призвела до можливості будівництва відповідачем торговельних павільйонів та їх експлуатації протягом більше семи років.
Вважаю, якщо орендодавець протягом дев`яти років (з 2008 по 2017), коли відповідачем будувались та експлуатувались торговельні павільйони, не заперечував цього, а потім ще більше трьох років (2017-2020) не звертався до суду за захистом свого права, у такому випадку відсутні правові підстави для незастосування загальних правил позовної давності.
Щодо самочинного будівництва
Відповідно до статті 376 ЦК України будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином, статтею 376 ЦК України передбачено три можливих наслідки самочинного будівництва, а саме: визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва за особою, яка їх збудувала; визнання права власності на ці об`єкти за власником земельної ділянки, на якій вони розташовані; знесення цих об`єктів самочинного будівництва.
Тому сам факт виявлення орендодавцем обставин здійснення орендарем самовільного будівництва торговельних павільйонів на орендованій земельній ділянці ще не означає, що ці будівлі підлягають обов`язковому знесенню. Сторони можуть прийняти й інші рішення щодо подальших правових наслідків цих незаконних дій орендаря.
З актів, приписів та постанов, складених Інспекцією, яка є органом позивача, вбачається таке.
1. В акті позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на об`єкті: "Об`єкт будівництва по вул. Раєвської, 17 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136600:07:045:0001", від 18 квітня 2017 року № 311/341-А зазначено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за вказаною адресою за ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" зареєстроване право власності на нежитлову будівлю літ. "А-2" площею 1 324,8 кв. м (як засвідчують матеріали справи, право власності на цю будівлю було зареєстровано за відповідачем 15 лютого 2013 року). В єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Інспекції, інформація по об`єктах за цією адресою відсутня. Перевіркою з виїздом на місце встановлено, що на орендованій земельній ділянці самовільно побудовані чотирнадцять торговельних павільйонів, які відносяться до ІІІ групи будівель - капітальні з терміном гарантійної експлуатації до 125 років, що є порушенням пункту 3 частини першої статті 34, частини першої статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та абзацу четвертого пункту 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, а також частин другої, третьої статті 11 Закону України "Про архітектурну діяльність".
2. В акті аналогічної позапланової перевірки від 24 травня 2017 року № 416-А вказано, що перевіркою з виїздом на місце встановлено, що на орендованій земельній ділянці цілком або частково розташовані дев`ять самовільно побудованих торговельних павільйонів, які відносяться до ІІІ групи будівель - капітальні з терміном гарантійної експлуатації до 125 років, що є порушенням пункту 3 частини першої статті 34, частини першої статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та абзацу четвертого пункту 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, а також частин другої, третьої статті 11 Закону України "Про архітектурну діяльність".
3. Припис від 24 травня 2017 року № 416-Пр містить інформацію про те, що за результатами позапланової перевірки, проведеної на об`єкті: "Об`єкт будівництва по вул. Раєвської, 17 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136600:07:045:0001", установлено здійснення самовільного будівництва торговельних павільйонів у період з 2008 по 2013 роки на земельній ділянці, наданій в оренду відповідачу, що є порушенням пункту 3 частини першої статті 34, частини першої статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та абзацу четвертого пункту 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, а також частин другої, третьої статті 11 Закону України "Про архітектурну діяльність". З метою усунення виявлених порушень Інспекція вимагала у термін до 24 серпня 2017 року усунути допущене порушення.
Слід навести зміст норм законодавства, про порушення яких було вказано у цих актах позапланової перевірки та приписі.