Постанова
Іменем України
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 752/6019/21
провадження № 61-9947св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренко Владислав Васильович,
заінтересовані особи: Кредитна спілка "Тринадцята зарплатня", правонаступником якої є ОСОБА_2 (стягувач), ОСОБА_3 (боржник), ОСОБА_4 (боржник),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2022 року у складі судді Машкевич К. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила скасувати постанову старшого державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка В. В. від 11 грудня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63794659 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 25 травня 2010 року Голосіївським районним судом міста Києва на виконання заочного рішення цього суду від 13 квітня 2010 року у справі № 2-1383, яким було стягнуто солідарно з неї, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Кредитної спілки "Тринадцята зарплатня" (далі - КС "Тринадцята зарплатня") заборгованість в сумі 2 585 668,75 грн.
Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що з Єдиного реєстру боржників їй стало відомо про відкриття виконавчого провадження № 63794659, а 19 лютого 2021 року вона ознайомилася з цим виконавчим провадженням та отримала оскаржувану постанову державного виконавця. При винесенні вказаної постанови державний виконавець не звернув уваги на те, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив у 2016 році. Це підтверджується ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року у справі № 752/13825/16-ц, якою було відмовлено в задоволенні заяви КС "Тринадцята зарплатня" про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Крім того, на підставі зазначеного виконавчого листа 23 січня 2015 року було відкрито виконавче провадження № 46192840, а постановою державного виконавця від 30 листопада 2015 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV). Постановою начальника Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 16 листопада 2017 року було скасовано постанову державного виконавця від 30 листопада 2015 року. Однак постановою виконуючого обов`язки начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 02 листопада 2018 року визнано неправомірними дії начальника Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 30 листопада 2015 року та державного виконавця щодо скасування процесуальних документів та вчинення дій по виконавчому провадженню № 46192840. При зверненні у 2020 році із заявою про відкриття виконавчого провадження в обґрунтування дотримання строку пред`явлення виконавчого листа до виконання стягувач посилався на постанову про повернення виконавчого документа від 16 листопада 2018 року, однак ця постанова була скасована постановою начальника Бучанського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 16 листопада 2018 року у зв`язку з помилкою державного виконавця. Отже, станом на 16 листопада 2018 року виконавчий лист перебував на виконанні без правових підстав, так як останньою чинною постановою в даному виконавчому провадженні є постанова від 30 листопада 2015 року про повернення виконавчого документа стягувачу. Таким чином, оскаржуваною постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження зі спливом більш ніж чотирьох років після останнього повернення виконавчого документа стягувачу.
Протокольною ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року замінено заінтересовану особу КС "Тринадцята зарплатня" на її правонаступника - ОСОБА_2 .
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2022 року скаргу задоволено. Скасовано постанову старшого державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка В. В. від 11 грудня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63794659.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскаржувана постанова державного виконавця від 11 грудня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63794659 прийнята з порушенням частин першої, другої статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII), так як після повернення виконавчого документа стягувачу постановою державного виконавця від 30 листопада 2015 року, на час звернення стягувача до органів виконавчої служби 25 листопада 2020 року минув визначений законом трирічний строк пред`явлення до виконання виконавчого листа. При цьому дії начальника відділу та державного виконавця у 2018 році, визнані незаконними виконуючим обов`язки начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, та подальша постанова державного виконавця про скасування процесуальної дії від 16 листопада 2018 року щодо скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 16 листопада 2018 року не впливають на законність та чинність постанови державного виконавця від 30 листопада 2015 року про повернення виконавчого документа стягувачу, а також на пропуск стягувачем строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. У скарзі ОСОБА_1 зазначила, що оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження вона отримала 19 лютого 2021 року у приміщенні органу виконавчої служби, і це не спростовано матеріалами справи, а також стягувачем. Ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження та з`ясувати підстави відкриття виконавчого провадження раніше вона не могла, так як при зверненні 03 лютого 2021 року державний виконавець перебував на лікарняному, а видати їй постанову не було можливості у зв`язку з тим, що у відділі не працювала база. Тому, подавши скаргу 01 березня 2021 року, ОСОБА_1 не пропустила десятиденний строк для звернення до суду зі скаргою.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
11 жовтня 2022 року ОСОБА_2 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_2 зазначив, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не звернув уваги на те, що постановою начальника Бучанського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 16 листопада 2017 року було скасовано постанову державного виконавця від 30 листопада 2015 року, після чого виконавче провадження було поновлене та державним виконавцем вчинялися виконавчі дії щодо реалізації майна боржника на електронних торгах. Трирічний строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання розпочався 16 листопада 2018 року, про що свідчить відповідний запис у виконавчому листі про причину його повернення. Однак суди дійшли помилкового висновку про те, що після повернення виконавчого документа стягувачу постановою державного виконавця від 30 листопада 2015 року на час звернення стягувача до органів виконавчої служби 25 листопада 2020 року минув визначений законом строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. Крім того, ОСОБА_1 пропустила десятиденний строк для звернення до суду зі скаргою, так як 03 лютого 2021 року подала підписану її адвокатом скаргу на дії державного виконавця Кушніренка В. В. до Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а до суду звернулася з цією скаргою лише 01 березня 2021 року.
У грудні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва.
07 листопада 2022 року справа № 752/6019/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року задоволено клопотання ОСОБА_4 про продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу, продовжено йому строк до 17 грудня 2022 року для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року у справі № 2-1383 було задоволено позов КС "Тринадцята зарплатня" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь КС "Тринадцята зарплатня" заборгованість в сумі 2 585 668,75 грн.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2012 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року залишено без змін.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2012 року було задоволено заяву КС "Тринадцята зарплатня" про видачу дублікатів виконавчих листів у справі № 2-1383.
07 грудня 2012 року стягувач отримав дублікати виконавчих листів.
23 січня 2015 року державним виконавцем Бучанського міського відділу державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження № 46192840 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1383, виданого на виконання заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року.
Постановою державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби від 30 листопада 2015 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.
За скаргою КС "Тринадцята зарплатня" постановою начальника Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 16 листопада 2017 року було скасовано постанову державного виконавця від 30 листопада 2015 року.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року було відмовлено в задоволенні заяви КС "Тринадцята зарплатня" про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 листопада 2017 року апеляційну скаргу КС "Тринадцята зарплатня" на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року визнано неподанню та повернуто.
16 листопада 2017 року державним виконавцем винесено постанову про скасування процесуального документа - постанови про повернення виконавчого документа від 30 листопада 2015 року.
Постановою виконуючого обов`язки начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області від 02 листопада 2018 року визнано неправомірними дії начальника Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо скасування постанови про повернення виконавчого документа від 30 листопада 2015 року та державного виконавця щодо скасування процесуальних документів.
Постановою державного виконавця від 16 листопада 2018 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII України у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника. В цей же день вказана постанова державного виконавця була скасована виконуючим обов`язки начальника Бучанського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.
Після цього також 16 листопада 2018 року виконуючим обов`язки начальника Бучанського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області було виправлено стан виконавчої дії/виконавчого провадження і скасовано виконавчу дію від 16 листопада 2018 року щодо скасування процесуального документа, а саме постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 16 листопада 2018 року, винесену державним виконавцем.
Постановою старшого державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка В. В. від 11 грудня 2020 року було відкрито виконавче провадження № 63794659 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1383, виданого на виконання заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", № 18357/91, § 40).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, "Ясіун`єне проти Литви" від 06 березня 2003 року, "Руйану проти Румунії" від 17 червня 2003 року, "Півень проти України" від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі "Агрокомплекс проти України" від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.