ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2023 року
м. Київ
справа № 808/3495/15
касаційне провадження № К/9901/31216/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06.07.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування фінансових санкцій,
УСТАНОВИВ:
У червні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулася до суду з позовом до Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому з урахуванням уточнень просила визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2015 №0000261702 в частині донарахованого податку на доходи у загальному розмірі 67 292,69 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.03.2015 №Ф-3-1702 в частині донарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 60 907,15 грн; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 09.07.2015 № 8/1702 в частині застосованого штрафу у розмірі 6 116,68 грн.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що він у перевіряємому періоді в повному обсязі нараховував та сплачував податок на доходи фізичних осіб від здійснення ним підприємницької діяльності, єдиний внесок із сум доходу, на який нараховується єдиний внесок, а відтак оспорюванні рішення і вимога податкового органу є протиправними в частині, що оскаржується. Позивач вважає, що суми витрат були сформовані ним по витратам, які фактично ним понесені, пов`язані з його господарською діяльністю і підтверджені належними первинними документами, оскільки витрати на придбання, виготовлення, будівництво основних засобів підлягають амортизації, а відтак, на підставі положень статей 144-146 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) мають бути включені до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.
Позивач зауважив, що ним в установленому законом порядку здійснювалось оформлення та списання товарно-матеріальних цінностей і матеріалів. Так, зокрема: для проведення робіт був складений акт дефектів, придбані матеріали по акту передавались для проведення робіт; за результатами виконаних робіт позивачем складались акт списання та акт приймання-передачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів. Зазначені документи позивач надавав посадовим особам відповідача при проведенні перевірки.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.07.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017, адміністративний позов задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість товарно-матеріальних цінностей на проведення ремонту та реконструкцію належної йому будівлі в оскаржуваній частині, такі витрати підтверджені належними первинними документами і безпосередньо пов`язані з його господарською діяльністю, а відтак зазначені рішення податкового органу та вимога підлягають скасуванню в цій частині.
Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про неправомірне віднесення позивачем до складу витрат вартість товарно-матеріальних цінностей на проведення ремонту та реконструкцію належної йому будівлі, непідтвердження таких витрат належними первинними документами під час перевірки, зокрема, актів виконаних робіт, і, відповідно, вважає правомірним прийняття вказаних рішень та вимоги.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних рішень та вимоги.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій з підстав їх правомірності та обґрунтованості.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25.04.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.01.2023 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 31.01.2023.
Інспекцією заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 КАС України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 та наказів Державної податкової служби України від 08.10.2020 №556, від 24.12.2020 №755.
Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Мелітопольську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44118663).
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 19.03.2015 № 255/08-32-1702/1701019767 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем положень: пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), зокрема: завищено валові витрати за період 2012-2014 років в загальному розмірі 336851,47 грн, що призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб за вказаний період на загальну суму 54253,16 грн; частини 1 статті 7, частини 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено суму єдиного внеску за 2012-2014 роки, що підлягала сплаті в бюджет, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7 % на суму 61876,33 грн; частини 6 статті 128 ГК України, в результаті чого позивач надав недостовірні дані у податкових деклараціях про майновий стан і доходи, одержані протягом 2012-2014 років стосовно розміру валових витрат та оподатковуваного доходу, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб.
В акті перевірки податковий орган дійшов висновку, що позивач неправомірно включив до складу витрат у 2012-2014 роках нараховані суми амортизації по належному йому майну (за 2012 рік - 65185,02 грн, за 2013 рік - 99515,46 грн, за 2014 рік - 103121,56 грн); витрати на ремонт і реконструкцію належних йому будівель на загальну суму 66236,47 грн (за 2013 рік - 45955,48 грн, за 2014 рік - 20280,55 грн), що призвело до заниження позивачем загального оподатковуваного доходу, та, як наслідок, до заниження зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
На підставі висновків акту перевірки Інспекцією прийнято: податкове повідомлення-рішення від 01.04.2015 № 0000261702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 67816,45 грн, з яких за основним платежем в розмірі 54253,16 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 13563,29 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.03.2015 № Ф-3-1702 в розмірі 61876,33 грн; рішення від 09.07.2015 №8/1702, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 6165,14 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, яка пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.