ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 1440/2056/18
адміністративне провадження № К/9901/9733/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №1440/2056/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 (головуючий суддя Птичкіна В.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 (головуючий суддя Кравченко К.В., судді: Джабурія О.В., Вербицька Н.В.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.08.2018 №0612398-1302-1443, №0612397-1302-1443, №0612396-1302-1443, якими позивачу визначені суми податкових зобов`язань за 2017 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верхового Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі №1440/2056/18 за касаційною скаргою позивача.
Ухвалою суду від 31.01.2023 розгляд справи призначено до розгляду у порядку письмового провадження на 01.02.2023.
Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно інформації про зареєстровані за позивачем об`єкти нерухомого майна, станом на 01.07.2017 позивач був власником наступних об`єктів нерухомого майна:
- нежитлової будівлі загальною площею 717,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, розмір частки 33/100 (надалі - Об`єкт №1).
- нежитлової будівлі загальною площею 2354,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, розмір частки 33/100 (надалі - Об`єкт №2).
- нежитлової будівлі загальною площею 351,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, розмір частки 34/100 (надалі - Об`єкт №3).
14.07.2017 актом приймання-передачі позивач передав належні йому частки вказаних нежитлових будівель до статутного фонду (складеного капіталу) фермерського господарства "ВАЛЕНТИНА".
14.07.2018 позивач отримав податкові повідомлення-рішення від 27.04.2018 з податку на нерухоме майно за 2017 рік на загальну суму 94392,96грн.
З цими рішеннями позивач не погодився, тому в скарзі від 24.07.2018 просив відповідача їх скасувати.
24.07.2018 позивач отримав податкові повідомлення-рішення від 27.04.2018 з податку на нерухоме майно за 2017 рік на загальну суму 32442,44грн., які також оскаржив.
За результатами розгляду вищевказаних скарг сформовані нові податкові повідомлення-рішення від 07.08.2018 №0612396-1302-1413, №0612397-1302-1413, №0612398-1302-1413.
Згідно з податковим повідомленням-рішенням №0612396-1302-1413 (об`єкт №3) сума податку складає 1910,53грн., згідно з податковим повідомленням-рішенням №0612397-1302-1413 (об`єкт №2) сума податку складає 12432,29грн., згідно з податковим повідомленням-рішенням №0612398-1302-1413 (об`єкт №1) сума податку складає 3788,93грн.
Виходячи з інформації про зареєстровані за позивачем права, площі об`єктів нерухомого майна, розміри часток, та з урахуванням рішення Березнегуватської селищної ради ХІІІ сесії сьомого скликання від 26.01.2017 №3 Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості на території Березнегуватської селищної ради, відповідач нарахував позивачу податок на нерухоме майно за період січень-червень 2017 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на відсутність у позивача пільги зі сплати податку на нерухоме майно та правомірність дій ДФС щодо прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень.
Вважаючи рішення податкового органу протиправними, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду про скасування податкових повідомлень-рішень. В обґрунтування позовних вимог вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин принципу стабільності, закріпленого у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 12.3.4 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків або змін до них офіційно оприлюднюються до 15 липня року, що передує бюджетному періоду в якому планується застосування встановлених податків або змін до них. В іншому випадку, відповідні рішення застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Згідно з пунктом 12.5 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевого податку або змін до нього є нормативно-правовим актом, який набирає чинності з урахуванням строків передбачених пунктом 12.3.4. цього Кодексу. Тобто, рішення Березнегуватської селищної ради №3 від 26.01.2017 Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості на території Березнегуватської селищної ради може бути застосоване не раніше 2018 року. Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Крім того, позивач посилається на положення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, яким визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування; не погоджується, що ним недоведено факт використання нежитлових приміщень саме для сільськогосподарської діяльності. Як вказує позивач, відповідно до договору позички останній передав у користування, а надалі, майно внесено у статутний фонд ФГ "Валентина", засновником якого є ОСОБА_1 . Отже, у позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки ОСОБА_1 фактично є сільськогосподарським товаровиробником. З урахуванням викладеного, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Обґрунтовуючи протиправність спірних рішень ДФС, позивач посилається на підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 та підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, та зазначає, що відповідач не міг використовувати рішення Березнегуватської селищної ради ХІІІ сесії сьомого скликання від 26.01.2017 №3 Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості на території Березнегуватської селищної ради для визначення суми податку за період січень-червень 2017 року, оскільки зміни податку встановлені вказаним рішенням мають застосовуватись не раніше наступного бюджетного періоду, а саме у 2018 році.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.
За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідним органом на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання.
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.