ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2023 року
м. Київ
справа №804/2808/18
адміністративне провадження № К/9901/27606/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року (колегія суддів: Олефіренко Н.А., Шальєва В.А., Білак С.В.) у справі №804/2808/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства юстиції України, в якій просило:
визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства юстиції України про часткове задоволення скарги ОСОБА_1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.02.2018 за № Д-2636, та доповнень до неї, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.03.2018 за № 6782-33-18, оформлене наказом Міністерства юстиції України від 12.03.2018 № 676/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень";
зобов`язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які були скасовані на підставі оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 12.03.2018 № 676/5.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем прийнято оскаржуваний Наказ від 12.03.2018 № 676/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" №2647/15 від 18.08.2017 на підставі поданої скарги без належного дослідження фактичних обставин справи, повного та всебічного з`ясування доказів поданих скаржником, що, як наслідок, призвело до порушення прав та інтересів позивача та, відповідно, до незаконного позбавлення права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 позовну заяву задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства юстиції України про часткове задоволення скарги ОСОБА_1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.02.2018 за №Д-2636, та доповнень до неї, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.03.2018 за №6782-33-18, оформлене наказом Міністерства юстиції України від 12.03.2018 № 676/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень". В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 в частині задоволення позову скасовано та закрито провадження в цій частині. В іншій частині рішення залишено без змін. Роз`яснено позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та направити на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
В касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі №826/19764/16, від 21 серпня 2019 року у справі №826/2406/18, від 19 лютого 2020 року у справі №826/13813/16, у подібних правовідносинах.
Зокрема, позивач наголошує, що звернення до адміністративного суду зумовлено порушенням відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, виключно процедури розгляду скарг у сфері державної реєстрації, чітко встановленої Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128. Спір, що виник між позивачем та відповідачем, не обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу позивача, що підтверджується і тією обставиною, що власником домоволодіння було не Товариство, а взагалі не залучена до цієї справи особа - ОСОБА_3 . Саме тому, Товариство повністю погодилося із рішенням суду у частині відмови у задоволенні вимог щодо поновлення записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які були скасовані на підставі оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 12 березня 2018 року № 676/5.
Таким чином, на думку позивача, у суду апеляційної інстанції не було підстав для закриття провадження у справі, оскільки цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
Також в касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В обґрунтування підстави для касаційного оскарження, визначеного пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги вказує, що судом апеляційної інстанції, у порушення прав позивача, розглянуто справу за його відсутності, без належного повідомлення та забезпечення останнього на отримання процесуальних документів по справі і подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2020 відкрито касаційне провадження на підставі п.п. 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій проти її задоволення заперечує, просить відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Вимогами у цій справі є визнання протиправними та скасування рішень Мін`юсту та рішень державних реєстраторів про реєстрацію права власності на садові будинки та земельні ділянки.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Статтею 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.