Постанова
Іменем України
31 січня 2023 року
м. Київ
справа № 206/5272/20
провадження № 61-20834св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила,що вона є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 1958 року, а відповідач ОСОБА_2 є її племінником, сином її рідного брата ОСОБА_5
15 січня 1959 року її батько ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської районної Ради депутатів трудящих № 548 від 04 грудня 1958 року уклав з виконкомом Дніпропетровської райради депутатів трудящих договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку, згідно якого ОСОБА_3 було відведено під індивідуальне будівництво земельну ділянку АДРЕСА_1, площею 920 кв. м.
В період з 1959 по 1966 рік подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на вказаній земельній ділянці було зведено домоволодіння та була присвоєна нова поштова адреса: АДРЕСА_2 . Право власності на вказане домоволодіння було зареєстровано на ім`я ОСОБА_3, але фактично будинок належав подружжю на праві спільної сумісної власності.
Також зазначала, що 25 жовтня 1996 року її батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали заповіти, відповідно до яких все належне їм майно заповіли їй.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вона, як спадкоємець за заповітом, її мати ОСОБА_4 та її рідний брат ОСОБА_5 з заявами про отримання свідоцтв про право на спадщину в нотаріальну контору не звертались, спадкова справа не відкривалась.
В той же час, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично прийняли спадщину, оскільки були зареєстровані та постійно проживали разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час його смерті за однією адресою. Отже, відкрита після смерті ОСОБА_3 спадщина за законом стала належати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по частині домоволодіння. При цьому частка домоволодіння вже належала ОСОБА_4, оскільки вказане нерухоме майно було набуто подружжям ОСОБА_6 під час перебування у зареєстрованому шлюбі.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та після його смерті відкрилась спадщина у вигляді частини спірного домоволодіння. 26 січня 2012 року після смерті ОСОБА_5 була відрита спадкова справа № 49/2012. Спадкоємцями ОСОБА_5 першої черги за законом були його дружина ОСОБА_7 і його син ОСОБА_2, які прийняли спадщину, подавши відповідні заяви до нотаріальної контори, та мати спадкодавця - ОСОБА_4, яка прийняла спадщину фактично, оскільки була зареєстрована та постійно проживала з ОСОБА_5 за однією адресою.
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та після її смерті відкрилась спадщина у вигляді 5/6 частин спірного домоволодіння.
Вона (позивачка), як спадкоємець за заповітом ОСОБА_4, звернулась до нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом та 13 вересня 2018 року державним нотаріусом Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори Хорішко О. М. їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого її спадщина складається з частини домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2, що належала ОСОБА_3, спадкоємцем частини майна якого була його дружина ОСОБА_4, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.
Вважала, що державним нотаріусом при перевірці складу спадкового майна було помилково визначено склад спадкового майна в розмірі частини.
20 листопада 2019 року державним нотаріусом також було видано відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-1390, яка складається з частини домоволодіння по АДРЕСА_2 після смерті його батька ОСОБА_5, який успадкував частину після смерті ОСОБА_3, але не оформив своїх спадкових прав, а також свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-1391, яка складається з частини домоволодіння по АДРЕСА_2 після смерті його матері ОСОБА_7, яка прийняла спадщину після ОСОБА_5, але не оформила своїх спадкових прав.
Тобто, державним нотаріусом при перевірці складу спадкового майна при видачі вказаних свідоцтв ОСОБА_2 було помилково визначено склад спадкового майна в розмірі частини, замість 1/6 частини домоволодіння по АДРЕСА_2 .
Посилаючись на те, що всі свідоцтва про право на спадщину за законом та за заповітом були видані нотаріусом з порушенням вимог законодавства, просила суд ухвалити рішення, яким:
- визначити, що частки ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, в праві спільної сумісної власності на домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2, були рівними і становили по частині у кожного;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на частину вказаного домоволодіння, видане ОСОБА_2 20 листопада 2019 року № 1-1390;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на частину вказаного домоволодіння, видане ОСОБА_2 20 листопада 2019 року № 1-1391;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину вказаного домоволодіння, видане ОСОБА_1 13 вересня 2018 року № 1-1137;
- визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за заповітом після матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, на 5/6 частин домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що право на виділ частки у майні, що є спільною сумісною власністю подружжя, після смерті одного з подружжя, є суб`єктивним правом другого з подружжя, яке може бути реалізовано шляхом звернення до нотаріальної контори виключно на підставі письмової заяви того з подружжя, який пережив іншого. Судом зазначено, що ОСОБА_4 після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 та за своє життя не зверталась до нотаріальної контори з відповідною заявою про визначення своєї частки у спільному майні подружжя, а тому нотаріусом при видачі свідоцтв про право на спадщину на ім`я позивачки та відповідача було вірно визначено обсяг спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 у вигляді житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2, у цілому та вірно визначено розмір часток, успадкованих спадкоємцями ОСОБА_8 .
Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на частину домоволодіння АДРЕСА_2, видане державним нотаріусом Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 20 листопада 2019 року, реєстраційний номер № 1-1390.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на частину домоволодіння АДРЕСА_2, видане державним нотаріусом Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 20 листопада 2019 року, реєстраційний номер № 1-1391.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину домоволодіння АДРЕСА_2, видане державним нотаріусом Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_1 13 вересня 2018 року, реєстраційний номер № 1-1137.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, на 5/6 частин домоволодіння АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, та після смерті матері ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4, на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що нотаріусом при перевірці складу спадкового майна при видачі свідоцтв про право на спадщину сторонам у справі було помилково визначено склад спадкового майна, яке на праві власності належить позивачці та відповідачу.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
20 грудня 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи інших учасників справи
04 лютого 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
04 лютого 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 1958 року.
Між виконавчим комітетом Дніпропетровської районної ради трудящих депутатів та ОСОБА_3 30 січня 1959 року на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської районної Ради депутатів трудящих № 548 від 04 грудня 1958 року було укладено договір, відповідно до якого ОСОБА_3 на праві безстрокового користування надано земельну ділянку у АДРЕСА_1, площею 920 кв. м для будівництва житлового будинку.
Відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації, житловий будинок, розташований у АДРЕСА_2, зареєстрований за ОСОБА_3 на праві особистої власності на підставі договору на право будівництва будинку від 30 січня 1959 року та записаний в реєстрову книгу № 355 за реєстровим № 70 від 30 жовтня 1978 року.
25 жовтня 1996 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали нотаріально посвідчені заповіти, за змістом яких все належне їм майно, де б воно не перебувало та з чого б воно не складалось, заповідали позивачу ОСОБА_1 .
Після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкова справа, не заводилась.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3, оскільки були зареєстровані та постійно проживали разом зі спадкодавцем на час його смерті за однією адресою.
Після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, до Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори звернулись ОСОБА_7 та ОСОБА_2 із заявами про прийняття спадщини за законом, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 фактично, оскільки була зареєстрована та постійно проживала з ОСОБА_5 за однією адресою на час смерті спадкодавця.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 листопада 2019 року спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є його син ОСОБА_2 - частка у спадщині та дружина ОСОБА_7 - частка у спадщині, яка складається з частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, розташованого у АДРЕСА_2 . Ця частина житлового будинку належала ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, одним із спадкоємців після якого був його син ОСОБА_5, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав. Свідоцтво про право на спадщину за законом на частину вказаного будинку видано відповідачу ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину іншої частини житлового будинку ще не видано.
Після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, до Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори звернулися ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини за законом, ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини за законом та за заповітом та ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини за заповітом, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 вересня 2018 року спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4, 1932 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, є її дочка ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з частини домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 . Ця частина житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями належала на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_9, спадкоємцем частки майна якого була його дружина ОСОБА_4, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.
Після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, до Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори звернулися ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини за законом та ОСОБА_10 із заявою про відмову від прийняття належної їй за законом частки у спадщині на користь ОСОБА_2, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 листопада 2019 року спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_7, 1965 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, є її син ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, розташованого в АДРЕСА_2 . Ця частина житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями належала на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_3, одним із спадкоємців після якого був його син ОСОБА_5, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав та помер ІНФОРМАЦІЯ_2, спадкоємцем якого в свою чергу була дружина ОСОБА_7, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.