ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2023 року
м. Київ
справа № 826/18038/14
адміністративне провадження № К/990/1646/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року (суддя: Добрянська Я.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року (судді: Бужак Н.М., Кобаль М.І., Шевченко Е.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач), в якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України № 1466к від 23 жовтня 2014 року про звільнення позивача з посади заступника прокурора Одеської області;
- поновити позивача на посаді заступника прокурора Одеської області;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
На обґрунтування позовних вимог позивач указав на протиправність прийняття спірного наказу, оскільки обов`язковою передумовою для застосування покарання у вигляді звільнення з посади та заборони в подальшому обіймати посади в органах державної влади із врахуванням проголошених принципів індивідуальної відповідальності та презумпції невинуватості є встановлення у визначеному чинним законодавством порядку щодо конкретної особи фактів, які переконливо засвідчують, що така особа своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем В.Ф., підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Позивач указує, що визначені у статті 3 Закону України "Про очищення влади" критерії віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація, не відповідають, зокрема, частині другій статті 61 Конституції України, згідно з якою юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, і на думку позивача, фактично встановлює презумпцію вини невизначеного кола осіб та запроваджує колективну відповідальність таких осіб не за конкретні дії або бездіяльність, а фактично за діяльність державних установ в цілому, що прямо суперечить вимогам частини другої статті 61 та статті 62 Конституції України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1466-к про звільнення позивача з посади заступника прокурора Одеської області. Поновлено позивача на посаді заступника прокурора Одеської області. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 097 087,36 грн (два мільйони дев`яносто сім тисяч вісімдесят сім гривень 36 копійок). В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, вказав, що, приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача, Генеральна прокуратура України не врахувала основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України "Про очищення влади" є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Офіс Генерального прокурора звернувся з апеляційною скаргою.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року змінено рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 28 квітня 2021 року у розмірі
2 801 377, 88 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в цій частині, суд апеляційної інстанції погодився з вирішенням справи по суті позовних вимог та висновками суду першої інстанції, проте вказував на те, що в цьому випадку нарахування та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюватися саме Прокуратурою Одеської області (Одеської обласною прокуратурою), де працював позивач та отримував заробітну плату, посилаючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №808/892/17, від 14 грудня 2020 року у справі №826/17787/14 та від 04 лютого 2021 року у справі №808/8770/14.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що, зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП), тобто компенсувати втрачений заробіток, його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора), тобто середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили. Водночас прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ.
Посилаючись на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14 від 02 листопада 2021 року у справі № 826/20483/14, суд апеляційної інстанції зазначив, що з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці прокурорів" від 11 грудня 2019 року № 1155 (далі - постанова № 1155) не всім прокурорам України одночасно збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31 травня 2012 року № 505 і постанови № 1155).
Водночас суд апеляційної інстанції вказав, що пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 був чинним до 11 грудня 2020 року, що надалі був скасований згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100", та набрала законної сили 12 грудня 2020 року. Тому, за висновками суду апеляційної інстанції, цей пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню лише по дату 11 грудня 2020 року.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора, у якій скаржник просить змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшивши суму стягнення.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник указує, що при винесені рішення судом апеляційної інстанції не враховано висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14, яким встановлено, що прокурор (позивач) не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, тому застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого випливає, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (судді-доповідача) Загороднюка А.Г., (суддів) Радишевської О.Р.,
Соколова В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від
02 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року (суддя: Добрянська Я.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2005 року № 1569-к позивача призначено на посаду заступника прокурора Одеської області.
Наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2011 року № 2153-к позивача призначено заступником військового прокурора Південного регіону України - начальником Управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.
Наказом Генерального прокурора України від 08 серпня 2012 року № 950 к позивача призначено заступником прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальником Управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.
Наказом Генерального прокурора України від 12 грудня 2012 року № 1908к позивача призначено заступником прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальником Управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.
Наказом Генерального прокурора України від 15 квітня 2014 року № 630-к позивача призначено на посаду заступника прокурора Одеської області.
16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади".
З огляду на вищевикладене, позивач в порядку статті 4 Закону України "Про очищення влади" подав заяву на ім`я Генерального прокурора України, в якій повідомив про те, що до нього не застосовуються заборони на подальше перебування на посадах в органах прокуратури.
Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року позивача звільнено з посади заступника прокурора Одеської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Підставою наказу зазначено довідку про результати вивчення особової справи позивача за поданням прокурора області (а.с. 49).
Уважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Релевантні джерела права
Відповідно до частини першої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113-ІХ, яким внесено низку змін до Закону № 1697-VII, зокрема замінено слова (назву) "Генеральна прокуратура України" на "Офіс Генерального прокурора".
Згідно з пунктами 3, 4 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 23 грудня 2019 року № 351, опублікованого у газеті "Голос України" 23 грудня 2019 року, днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02 січня 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 (далі - у редакції, яка діяла на дату вирішення справи у суді першої інстанції) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.