ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2023 року
м. Київ
справа № 200/11358/19-а
адміністративне провадження № К/9901/6867/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
провівши у касаційному порядку попередній розгляд справи №200/11358/19-а
за позовом ОСОБА_1 до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року (суддя В.М. Чучко) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року (головуючий суддя Г.М. Міронова, судді: Т.Г.Арабей, Е.Г. Казначеєв),
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2019 ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі також - відповідач, Управління), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21.03.2019 №38 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії;
- зобов`язати Управління призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком з 17 травня 2018 року у розмірі не меншому за прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів, а також прийняти заяву про виплату пенсії на банківський рахунок та виплачувати пенсію на визначений ним банківський рахунок.
Позов обґрунтовано протиправністю рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки позивач при віці 80 років та наявності страхового стажу понад 34 роки досяг усіх необхідних умов для призначення пенсії у відповідності до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Так, судами встановлено, що ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_1, надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю.
06 грудня 2017 року представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України з заявою, в якій просив Пенсійний фонд України визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву по суті та направити її за належністю.
Пенсійний фонд України листом від 15 грудня 2017 року № 22866/М-11 направив заяву позивача з доданими документами до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.
17 травня 2018 року представником позивача було подано безпосередньо до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заяву про призначення пенсії.
Листом від 03 січня 2018 року № 240/04 Добропільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повідомило позивача про те, що ним не надані документи, підтверджуючі фактичне місце проживання в Україні, а також не подано оригінали документів про стаж та вік, у зв`язку з чим правові підстави для призначення пенсії відсутні.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року у справі № 805/4940/18-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволені частково, визнано дії Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, яка викладена у листі від 03 січня 2018 року № 240/04, незаконними та зобов`язано Добропільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 жовтня 2017 року про призначення пенсії за віком.
На виконання рішення зазначеного рішення суду відповідачем повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії від 19 жовтня 2017 року та прийнято рішення № 38 від 21 березня 2019 року про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки позивач не підтвердив свою належність до громадянства України, що є порушенням ст. 46 Конституції України, ст. 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 9 липня 2003 року (далі також - Закон № 1058-IV) та приписів пунктів 1.1, 2.2, 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що посвідчення особи громадянина Ізраїлю, яке видано Державою Ізраїль, та копія якого надана до Управління, не є належним підтвердженням ані громадянства України, ані особи заявника. Тому, позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки заява подана без дотримання вимог статті 44 Закону №1058-IV щодо необхідного пакету документів, а відтак територіальний орган Пенсійного фонду України не мав підстав для призначення пенсії.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, вважаючи їх такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В касаційній скарзі наголошує на тому, що відповідачу надано усі необхідні та належні документи для призначення йому пенсії.
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року.
Управління у відзиві на касаційну скаргу просить залишити останню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії є конституційним правом громадян України.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом №1058-IV.
Статтею 44 Закону №1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.