ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2023 року
м. Київ
справа № 280/9238/20
адміністративне провадження № К/9901/29710/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 280/9238/20
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року, ухвалене суддею Калашник Ю.В.
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Олефіренко Н.А., суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій просив:
1.1. визнати дії ГУ ПФУ в Запорізькій області в особі начальника Жмурко С.О. щодо звільнення ОСОБА_1 протиправними та незаконними;
1.2. визнати протиправними та скасувати накази відповідача від 07.12.2020 № 1140-О "Про звільнення ОСОБА_1" та від 07.12.2020 №1141-о "Про внесення змін до наказу ГУ ПФУ в Запорізькій області від 07.12.2020 №1140-о";
1.3. поновити позивача на роботі в ГУ ПФУ в Запорізькій області на постійній посаді головного спеціаліста-юрисконсульта відділу представництва інтересів в судах та інших органах № 1, юридичного управління;
1.4. стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 08.12.2020 і до моменту поновлення на публічній службі в сумі 13700,00 грн за кожний місяць;
1.5. відшкодувати з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач указує, що оскільки порядок звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу не врегульований Законом України "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII), то у цих випадках до порядку звільнення державних службовців підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та положення Закону України "Про зайнятість населення", які не були дотримані відповідачем у процедурі його звільнення. Так, за приписами КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, а також одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Позивач зауважує, що ці норми не дотримані відповідачем у його ситуації.
2.1. Позивач підкреслює, що стаття 49-2 КЗпП України доповнена Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 № 378-ІХ (далі - Закон № 378-ІХ), який набрав законної сили лише 02.02.2020, частиною шостою такого змісту: вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону № 889-VIII здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням особливостей, зокрема у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті. Наголошує, що цими змінами звужуються права усіх державних службовців в Україні, які були прийняті на державну службу ще до внесення цих змін, в тому числі і права позивача, як державного службовця, що працює в ГУ ПФУ в Запорізькій області з 24.10.2005 (15 років), та який має переважне право на залишення на роботі відповідно до положень статті 42 КЗпП України як учасник бойових дій, як особа, в сім`ї якого немає інших працівників з самостійним заробітком та як працівник з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Уважає, що відповідачем у процедурі його вивільнення неправомірно застосовані останні зміни законодавства. На переконання позивача, відповідачем продемонстровано вибірковий та упереджений підхід щодо працевлаштування окремих працівників шляхом їх переведення до новоутвореного відділу без проведення оцінки кваліфікації та продуктивності праці всіх працівників (в тому числі і позивача) органу, що реорганізувався.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта відділу представництва інтересів в судах та інших органів №1 юридичного управління ГУ ПФУ в Запорізькій області. Позивач є учасником бойових дій.
4. Відповідно до штатного розпису, затвердженого ГУ ПФУ в Запорізькій області 08.10.2020 у відділі представництва інтересів в судах та інших органів № 1 юридичного управління скорочено штату - з 16 головних спеціалістів-юрисконсультів до 13 посад головних спеціалістів юрисконсультів.
5. Наказом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 23.10.2020 № 943-о "Про попередження працівників ГУ ПФУ в Запорізькій області", яким працівники, у тому числі і позивач, попереджені про скорочення посад у зв`язку із реорганізацією ГУ ПФУ в Запорізькій області та можливе наступне звільнення після 26.11.2020 відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
6. Позивач із цим наказом ознайомлений 26.10.2020 із приміткою щодо необхідності дотримання вимог Закону України "Про зайнятість населення".
7. Відповідачем 26.11.2020 запропоновано позивачу переведення на рівнозначну посаду головного спеціаліста-юрисконсульта відділу представництва інтересів в судах та інших органів № 1 юридичного управління ГУ ПФУ в Запорізькій області, тимчасово, на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною або запропоновано взяти участь у доборі на вакантні посади державної служби, який буде оголошений на Єдиному порталі вакансій державної служби Національного агентства України з питань державної служби та на інформаційний сторінці ГУ ПФУ.
8. Позивач звернувся до відповідача із листом від 26.11.2020, у якому зазначав, що має додаткові гарантії, є учасником бойових дій, та уважає протиправною пропозицію відповідача щодо переведення на тимчасову посаду. Просив запропонувати йому постійну посаду головного спеціаліста-юрисконсульта відділу представництва інтересів в судах та інших органів № 1 юридичного управління ГУ ПФУ в Запорізькій області.
9. Начальником управління по роботі з персоналом на ім`я начальника ГУ ПФУ в Запорізькій області підготовлено службову записку із пропозицією звільнити позивача із займаної посади. У записці зазначено, що позивач не подав документи для участі у доборі на вакантні посади начальника відділу з питань запобігання та виявлення корупції та начальника відділу організаційно-інформаційної роботи, також позивач не надав згоду на переведення на запропоновану посаду.
10. Наказом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 07.12.2020 № 1140-о позивача звільнено з посади у зв`язку із реорганізацією державного органу відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. Із цим наказом позивач ознайомлений 07.12.2020 із відміткою про незгоду із таким наказом та про намір його оскаржити.
11. Поряд із цим наказом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 07.12.2020 № 1141-о внесені зміни до наказу від 07.12.2020 №1140-о в частині виплати позивачу вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, із яким позивач ознайомлений 07.12.2020.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
12. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.04.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.06.2021, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
12.1. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивача попереджено про можливе наступне звільнення (наказ від 23.10.2020 № 943-о) та запропоновано рівнозначну тимчасову посаду, а також запропоновано взяти участь у конкурсі у доборі на вакантні посади начальника відділу з питань запобігання та виявлення корупції та начальника відділу організаційно-інформаційної роботи. Проте, такі пропозиції позивачем відхилені, а тому відповідачем виконані вимоги частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII.
12.2. Суди попередніх інстанцій не установили стверджуваного позивачем порушення його переваженого право залишення на роботі (як учасника АТО), виходячи з того, що станом на момент прийняття наказу про можливе наступне вивільнення та наказу про звільнення позивача Законом України від 12.12.2019 №378-ІХ внесені зміни до статті 49-2 КЗпП України, за змістом яких при звільненні працівників, які мають статус державних службовців, роботодавцем не враховується переважне право на залишення на роботі.
12.3. На думку судів попередніх інстанцій помилковими є доводи позивача про необхідність застосування статті 49-2 КЗпП України, яка на момент прийняття його на державну службу передбачала переважне право залишення на роботі, а зміни законодавства не можуть бути підставою для втрати такого переважного права, оскільки згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому застосування редакції закону, яка втратила чинність на момент вчинення дії, є неприпустимим.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
13. Із рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.04.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.06.2021 ОСОБА_1 не погодився, у звʼ язку з чим звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.08.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
15. В обґрунтування касаційної скарги за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 40 та 49-2 КЗпП України, зі змінами згідно із Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 № 378-ІХ (далі - Закон № 378-ІХ), які набрали чинності 02.02.2020, згідно з якими звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно у разі неможливості перевести працівника, за його згодою, на іншу посаду (частина друга статті 40 КЗпП України), врахування переважного права на залишення на роботі (частина друга статті 49-2 КЗпП України).
15.1. На переконання касатора, відповідач допустив дискримінацію у праці відносно нього, оскільки відповідачем застосувався вибірковий та упереджений підхід до працевлаштування окремих працівників шляхом їх переведення до новоутвореного відділу без проведення оцінки кваліфікації та продуктивності праці всіх працівників (в тому числі і його кваліфікації та продуктивності праці) органу, що реорганізується. Підкреслює, що усім працівникам відділу, окрім нього було запропоновано переведення на рівнозначні постійні посади, а йому запропоновано лише тимчасову посаду, хоча він мав більше переваг, ніж інші, на залишенні на роботі, саме на постійній основі, оскільки являється учасником бойових дій, як особа, в сім`ї якого немає інших працівників із самостійним заробітком та як працівник з тривалим безперервним стажем роботи у даній установі. Звертає увагу, що скорочення штату відділу представництва інтересів в судах та інших органів № 1 юридичного управління ГУ ПФУ в Запорізькій області відбулося на три посади головних спеціалістів, з яких дві були вакантні.
15.2. Скаржник уважає, що зміни внесені Законом № 378-IX шляхом доповнення частиною шостою статті 49-2 КЗпП України, не можуть застосовуватися до державних службовців, які на момент набрання ними чинності вже були прийняті на посаду державної служби, оскільки це є звуженням їхніх прав, як державних службовців, та погіршенням їхніх гарантій, що є порушенням статті 22 Конституції України, якою гарантовано не допущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
16. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28.12.2022 закінчено підготовчі дії у справі та від 27.01.2023 призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні відповідно до вимог частини першої статті 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
17. Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 надійшов від ГУ ПФУ в Запорізькій області 13.09.2021, у якому відповідач посилається на не обґрунтованість її доводів та просить її відхилити, а рішення прийняті судами попередніх інстанцій залишити без змін.
17.1. Відповідач зауважує, що його дії під час вивільнення позивача ґрунтувалися на чинному на той момент закону, тобто до події факту застосовано той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
17.2. ГУ ПФУ в Запорізькій області підкреслює, що судом першої та апеляційної інстанції, досліджено кваліфікацію та продуктивність праці, а саме: оцінка відповідно до результатів виконання завдань 2020 рік касатора є найнижчою серед інших працівників відділу.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
18. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.