ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2023 року
м. Київ
справа №160/11519/19
касаційне провадження № К/9901/23257/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року (головуючий суддя - Панченко О.М.; судді - Іванов С.М., Чередниченко В.Є.)
у справі № 160/11519/19
за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод"
до Офісу великих платників податків ДПС
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2019 року Приватне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний завод" (далі - ПрАТ "ДМЗ", позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС (далі - Офіс ВПП ДПС, відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 листопада 2019 року № 0003914612.
В обґрунтування позовних вимог платник зазначив, що фінансово-господарські операції з його контрагентами мали реальний характер, що підтверджено наданими до перевірки належним чином оформленими первинними документами, тому висновки акта перевірки, на підставі якого було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами є безпідставними та необґрунтованими.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що господарські операції з постачання товарів та послуг на користь позивача фактично не мали реального характеру, що, в свою чергу, доводить правомірність висновків контролюючого органу, які покладені в основу прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року рішення суду першої інстанції було скасовано, позов задоволено.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами ґрунтуються виключно на податковій інформації в базах даних ДПС, без дослідження первинних документів контрагентів позивача, тому не можуть бути покладені в основу судового рішення. При цьому, можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Офіс ВПП ДПС звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року.
Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на фіктивному характері господарський операцій платника з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ "НАЙС" (далі - ТОВ "ВКФ "НАЙС"), Товариством з обмеженою відповідальністю "СТРІМ МЕДІА ПЛЮС" (далі - ТОВ "СТРІМ МЕДІА ПЛЮС"), Товариством з обмеженою відповідальністю "Стронг-Прайд" (далі - ТОВ "Стронг-Прайд"), Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕКО-ТРАНС" (далі - ТОВ "ДЕКО-ТРАНС"), Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОШИВ ГРУП" (далі - ТОВ "ПОШИВ ГРУП").
Верховний Суд ухвалою від 11 листопада 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу ВПП ДПС.
17 грудня 2020 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ "ДМЗ" з питань правомірності формування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 000 грн, по декларації з податку на додану вартість за липень 2019 року (вхідний № 9186716198 від 20 серпня 2019 року), за результатами якої складено акт від 18 жовтня 2019 року № 6/28-10-50-10-05393056.
Згідно з висновками названого акта перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем:
пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200, підпункту "в" пункту 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту, що призвело до завищення суми від`ємного значення з податку на додану вартість в липні 2019 року на 500 954,00 грн.
Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган зазначив про нереальність господарських операцій платника з ТОВ "ВКФ "НАЙС", ТОВ "СТРІМ МЕДІА ПЛЮС", ТОВ "Стронг-Прайд", ТОВ "ДЕКО-ТРАНС", ТОВ "ПОШИВ ГРУП".
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 листопада 2019 року № 0003914612, яким платнику зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 500 954,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).
Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.