Постанова
Іменем України
31 січня 2023 року
м. Київ
справа № 522/4245/20
провадження № 61-370св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
заявники: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які підписані представником ОСОБА_4, на постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Комлевої О. С., Цюри Т. В.
Історія справи
Короткий зміст вимог заяви
У березні 2020 року ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 звернулися з заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Заява мотивована тим, що заявники є особами без громадянства, з 1995 року проживають на території України, мають намір отримати громадянство України в установленому законом порядку і з цією метою вони неодноразово зверталися до органів державної міграційної служби. У відповідь на звернення Державна міграційна служба України та Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області повідомили їх про необхідність пред`явити докази законності дозволу на імміграцію, а саме законності джерел існування станом на 1995 рік та фактів, що підтверджують місце їх реєстрації в місті Одесі. Отримати документи, що підтверджують вказані факти, у позасудовому порядку вони не можуть у зв`язку із спливом терміну їх зберігання у відповідних органах державної влади
ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 просили:
встановити факт прибуття в Україну на постійне проживання осіб без громадянства ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 до набрання чинності Законом України "Про імміграцію", 07 серпня 2001 року та, зокрема проживання на території України на законних підставах з 10 лютого 1995 року до 07 серпня 2001 року;
встановити факт наявності в паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року ОСОБА_5, серії НОМЕР_1, виданого 15 жовтня 1986 року, та в паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року ОСОБА_3, серії НОМЕР_2, виданого 26 травня 1980 року, відміток про постійну прописку на території України, вчинених Малиновським РВВС у місті Одесі (дата 10 лютого 1995 року) та Суворовським РВВС у місті Одесі (дата 26 квітня 1996 року);
встановити факт наявності в осіб без громадянства ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року законних джерел існування в Україні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси в складі судді: Чернявської Л. М., від 26 травня 2020 року заяву ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, задоволено.
Встановлено факт прибуття в Україну на постійне проживання осіб без громадянства ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 до набрання чинності Законом України "Про імміграцію" 07 серпня 2001 року та їх проживання на території України на законних підставах з 10 лютого 1995 року до 07 серпня 2001 року (набрання чинності Законом України "Про імміграцію").
Встановлено факт наявності в паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року ОСОБА_5, серії НОМЕР_1, виданого 15 жовтня 1986 року відділом внутрішніх справ Металургійного райвиконкому міста Темірта у Карагандинської області (Казахська РСР) відмітки про постійну прописку на території України, вчиненої Малиновським РВВС у місті Одесі 10 лютого 1995 року та відмітки про постійну прописку на території України, вчиненої Суворовським РВВС у місті Одесі 26 квітня 1996 року.
Встановлено факт наявності в паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року ОСОБА_3, серії НОМЕР_2, виданого 26 травня 1980 року Восточним відділенням Відділу внутрішніх справ Теміртауського міськвиконкому Карагандинської області (Казахська РСР) відмітки про постійну прописку на території України, вчиненої Малиновським РВВС у місті Одесі 10 лютого 1995 року та відмітки про постійну прописку на території України, вчиненої Суворовським РВВС у місті Одесі 26 квітня 1996 року.
Встановлено факт наявності в осіб без громадянства ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 - у період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року законних джерел існування в Україні, зокрема у вигляді: власних фінансових заощаджень; фінансової допомоги від членів сім`ї; соціальних виплат та допомоги держави на утримання малолітніх дітей; заробітної плати та прибутків від підприємницької діяльності й приватної власності.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Під час розгляду справ окремого провадження суд сприяє у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживає заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.
Суд першої інстанції вказав, що заявники не оспорюють у заяві, що є предметом розгляду дій чи рішень Державної міграційної служби України. Вони просять суд на виконання рекомендацій відповідних посадових осіб цього органу Державної міграційної служби України та вимог закону встановити вищеперераховані факти, які мають юридичне значення для підтвердження наявності умов, що мають значення для позитивного вирішення питання про прийняття до громадянства України, а саме - фактів, що підтверджують законність проживання їх сім`ї в Україні, зокрема, прописки цих осіб в місті Одеса станом з 1995 по 2001 рік та наявність фактів законних джерел існування в Україні у цей період. Таким чином, причиною неможливості одержання заявниками документів що посвідчують вищевказані юридичні факти є їх відсутність у володільців відповідної інформації, якими вони є відповідно до Закону України "Про інформацію", а саме - в органах державної влади та юридичних особах різних форм власності. Це, зокрема: територіальні органи Державної міграційної служби України, Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, територіальні органи Державної митної служби України, тощо. Вимоги заяви відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №761/16799/15-ц, а також судовій практиці Верховного Суду, яка викладена в постановах від 14 березня 2018 року у справі 363/2981/16, від 21 березня 2018 року у справі №417/3852/17, від 21 березня 2018 року у справі №428/12368/16, від 12 квітня 2018 року у справі №243/7029/17, від 06 червня 2018 року у справі №428/13977/16 тощо.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року скасовано в частині встановлення факту наявності у осіб без громадянства ОСОБА_2, 1970 року народження, ОСОБА_3, 1963 року народження, ОСОБА_1, 1993 року народження - у період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року законних джерел існування в Україні, зокрема у вигляді: власних фінансових заощаджень; фінансової допомоги від членів сім`ї; соціальних виплат та допомоги держави на утримання малолітніх дітей; заробітної плати та прибутків від підприємницької діяльності і приватної власності.
Заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про встановлення факту наявності у період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року законних джерел існування в Україні залишено без розгляду.
В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановлення факту прибуття та постійного проживання заявників на території України протягом п`яти років є необхідним для отримання громадянства, а тому правильним є висновок суду про наявність підстав для його встановлення.
Апеляційний суд зазначив, що неможна погодитися з висновком суду про встановлення факту наявності у заявників законних джерел існування в Україні, зокрема у вигляді: власних фінансових заощаджень; фінансової допомоги від членів сім`ї; соціальних виплат та допомоги держави на утримання малолітніх дітей; заробітної плати та прибутків від підприємницької діяльності і приватної власності. Встановлено, що заявники отримали посвідки на постійне проживання в Україні, які було видано відповідно до частини 4 статті 11 Закону України "Про імміграцію". Незважаючи на видачу довідок про постійне проживання, що презюмує оцінку наявності законних джерел до існування на час їх видачі, питання наявності законних джерел існування піддано сумніву ДМС України, що стало підставою відмови для порушення клопотання про прийняття до громадянства України (а. с. 76-78).
Апеляційний суд вказав, що існує спір щодо законності відмови у прийнятті до громадянства країни з підстав невизнання фактів, тому питання про це не може бути вирішеним в порядку окремого провадження шляхом встановлення факту, рішення суду в зазначеній частині не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Тому доводи апеляційної скарги про наявність спору про право в частині встановлення факту законних джерел існування заявників підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України.
Короткий зміст постанови касаційного суду
Постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року в частині залишення без розгляду вимог ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про встановлення факту наявності законних джерел існування в Україні в період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року скасовано та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що при залишенні заяви в частині вимог про встановлення факту наявності в заявників законних джерел існування без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що незважаючи на наявність довідок про постійне проживання від 07 листопада 2014 року та від 23 вересня 2015 року, що презюмує оцінку наявності законних джерел існування на час їх видачі, питання наявності законних джерел існування у заявників піддано сумніву Державною міграційною службою України, що стало підставою для відмови в порушенні клопотань заявників про прийняття їх до громадянства, а отже існує спір щодо законності такої відмови. Такий висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на положеннях норм закону, оскільки апеляційний суд не врахував, що підставою для відмови в порушенні клопотань про прийняття заявників до громадянства органи державної міграційної служби зазначали ненадання ними документів щодо законності джерел існування на момент отримання дозволу на імміграцію, при цьому заявники просили встановити факт наявності в них законних джерел існування в Україні в період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року, а не станом на 2014-2015 роки. З огляду на викладене, оскільки апеляційний суд не з`ясував обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не перевірив, чи існує реальний спір про право в частині встановлення факту наявності в заявників законних джерел існування в Україні в період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року, передчасним є висновок апеляційного суду про залишення заяви в цій частині без розгляду.
Касаційний суд вказав, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикцію, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 569/7589/17.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року апеляційну скаргу заінтересованої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задоволено частково, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 26 травня 2020 року в частині встановлення факту наявності у період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року у осіб без громадянства ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 законних джерел існування в Україні, зокрема у вигляді: власних фінансових заощаджень; фінансової допомоги від членів сім`ї; соціальних виплат та допомоги держави на утримання малолітніх дітей; заробітної плати та прибутків від підприємницької діяльності і приватної власності скасовано.
Закрито провадження у справі за заявою ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, за участю заінтересованої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в частині встановлення факту наявності у період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року у осіб без громадянства ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 законних джерел існування в Україні, зокрема у вигляді: власних фінансових заощаджень; фінансової допомоги від членів сім`ї; соціальних виплат та допомоги держави на утримання малолітніх дітей; заробітної плати та прибутків від підприємницької діяльності і приватної власності.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
в клопотанні 30 листопада 2022 року ОСОБА_1 просить відкласти розгляд справи у зв`язку з небезпекою для життя у період воєнного стану, а також прийняти участь у розгляді апеляційної скарги в режимі відеоконференції з організаційно-технічних причин. Представник ОСОБА_3, ОСОБА_2 . ОСОБА_2, ОСОБА_1 - адвокат Оліянчук Ю. Г., просив відкласти розгляд справи, так як не може взяти участь в режимі відеоконференції з організаційно-технічних причин та в зв`язку з запровадженням військового стану. Клопотання не підлягають задоволенню з огляду на таке. Так, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від12серпня 2022року №573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України № 2500-IX від 15 серпня 2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. В Україні продовжується агресія РФ і тривають воєнні дії, а відтак відкладення розгляду справи на період дії воєнного стану, буде суперечить завданням цивільного судочинства. Окрім того, відповідно до клопотання від 18 травня 2022 року заявники просили розглянути справу в письмовому проваджені за наявними в справі матеріалами. Посилання сторін, що вони не можуть взяти участь у судовому засіданні через введення на території України воєнного стану не є підставою для відкладення розгляду справи, а відсутність організаційно-технічної можливості прийняття участі в режимі відеоконференції належними доказами не підтверджено. Одеський апеляційний суд працює в режимі воєнного стану, розглядає справи за розкладом та обробляє поштову кореспонденцію кожного дня. Таким чином, приймаючи до уваги розумний строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду, відсутність клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, а само по собі введення в країні воєнного стану без конкретизації причин неможливості розгляду справи, не є безумовною перешкодою для відкладення судового засідання, керуючись вимогами частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності заявників та Головного управління Державної міграційної служби в одеській області так як вони належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи;
судом першої інстанції встановлено факт наявності у період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року у осіб без громадянства ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 законних джерел існування в Україні, зокрема у вигляді: власних фінансових заощаджень; фінансової допомоги від членів сім`ї; соціальних виплат та допомоги держави на утримання малолітніх дітей; заробітної плати та прибутків від підприємницької діяльності і приватної власності. заявники ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 не оспорюють у заяві дії чи рішення Державної міграційної служби України, а просять встановити зазначені ними факти, що мають значення для позитивного вирішення питання про прийняття до громадянства України, зокрема, наявність фактів законних джерел існування в Україні у період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року, і цей факт може бути встановлений в судовому порядку;
з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погодився, оскільки у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Заявники просять встановити факт законності джерел існування у період з 1995 року по 2001 рік з метою їх прийняття у подальшому до громадянства. Заявники вважають, що відповідно до умов цієї статті необхідно в судовому порядку встановити факт наявності у них законності джерел існування у період з 1995 року по 2001 рік з метою їх прийняття у подальшому до громадянства;
при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикцію. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній;
судовою колегією встановлено, що 04 квітня 2018 року ОСОБА_2 подала до Лиманського РВ ГУ ДМС України в Одеській області заяву про прийняття до громадянства України. 07 червня 2019 року прийнято рішення про припинення провадження за заявою ОСОБА_2 про прийняття до громадянства України у зв`язку з не усуненням недоліків у наданих документах, а саме невірним зазначенням місця народження у довідці про відсутність судимості на території Казахстану. Також зазначено, що не встановлено наявності документів, які б підтверджували дозвіл на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання. 15 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Лиманського РВ ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про прийняття до громадянства України. Під час розгляду цієї заяви документи повертались з ГУ ДМС України в Одеській області на доопрацювання у зв`язку з наявністю розбіжностей щодо адреси реєстрації місця проживання на підставі Порядку, про що повідомляли представника заявників. Під час розгляду заяв Лиманський РВ ГУ ДМС України в Одеській області та ГУ ДМС України в Одеській області приймали рішення, з мотивами яких заявники не згодні;
згідно з статтею 26 Закону № 2235-ІІІ рішення з питань громадянства можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду. Проте, своїм правом на оскарження цих рішень заявники не скористались, а вважали, що мають право звернутися до суду в порядку цивільного судочинства та захистити свої права шляхом встановлення юридичного факту, що має юридичне значення, а саме про встановлення факту наявності у період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року у осіб без громадянства ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 законних джерел існування в Україні, зокрема у вигляді: власних фінансових заощаджень; фінансової допомоги від членів сім`ї; соціальних виплат та допомоги держави на утримання малолітніх дітей; заробітної плати та прибутків від підприємницької діяльності і приватної власності;
питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано, крім закону N 2235-III, також Указом Президента України від 27 березня 2001 року N 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України", яким затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок). Пунктом 45 розділу ІІ Порядку визначений перелік документів, які подає особа для прийняття до громадянства України, зокрема підпунктом "є" пункту 45 Порядку передбачено подання документу про наявність законних джерел існування протягом останніх шести місяців на момент подання заяви про прийняття до громадянства України. У разі подання особою документа про наявність власних фінансових заощаджень сума коштів на банківському рахунку повинна бути не менше ніж дванадцять прожиткових мінімумів на одну особу (виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на момент подання заяви про прийняття до громадянства України);
наявність законних джерел існування є фактом, що має юридичне значення, оскільки з ним пов`язується право особи набути громадянство внаслідок прийняття до громадянства України. Проте, судова колегія зазначає, що цей факт встановлюється в позасудовому порядку уповноваженими органами державної влади, зокрема, територіальним підрозділом Державної міграційної служби України та територіальним органом Державної міграційної служби України в межах їх компетенції за встановленою процедурою та на підставі документів, визначених статтею 1 Закону № 2235-ІІІ, які мають підтверджувати наявність законних джерел існування у заявника протягом останніх шести місяців на момент подання заяви про прийняття до громадянства України. Отже, встановлення факту наявності у період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року у осіб без громадянства ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 законних джерел існування в Україні, зокрема у вигляді: власних фінансових заощаджень; фінансової допомоги від членів сім`ї; соціальних виплат та допомоги держави на утримання малолітніх дітей; заробітної плати та прибутків від підприємницької діяльності і приватної власності не породжує для заявників юридичні наслідки, оскільки встановлення такого факту прямо суперечить вимогам статті 1 Закону № 2235-ІІІ та Пункту 45 розділу ІІ Порядку;
оскільки вирішення спору з суб`єктом владних повноважень щодо права на прийняття до громадянства України має розглядатись в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, місцевий суд відповідно до пункту 1 частиною першою статті 255 ЦПК України мав закрити провадження в справі за заявою заявників, а не ухвалювати рішення у справі по суті заявлених вимог. Колегія суддів вважає, що ухваливши рішення в даній справі, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що відповідно до статті 377 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження в справі. Такий же правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 569/7589/17. Роз`яснити заявникам, що в разі її незгоди з рішеннями Лиманського РВ ГУ ДМС України в Одеській області та ГУ ДМС України в Одеській області на підставі поданих ними документів, вони мають право подати позов на загальних підставах в порядку адміністративного судочинства на дії та рішення суб`єкта владних повноважень.
Аргументи учасників справи
06 січня 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 через підсистему "Електронний суд" подали касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, в якій просили: оскаржену постанову апеляційного суду скасувати; рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту наявності в осіб без громадянства ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 - у період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року законних джерел існування в Україні, зокрема у вигляді: власних фінансових заощаджень; фінансової допомоги від членів сім`ї; соціальних виплат та допомоги держави на утримання малолітніх дітей; заробітної плати та прибутків від підприємницької діяльності й приватної власності залишити в силі; судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції покласти на Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
08 січня 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, в якій просили: оскаржену постанову апеляційного суду скасувати; рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту наявності в осіб без громадянства ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 - у період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року законних джерел існування в Україні, зокрема у вигляді: власних фінансових заощаджень; фінансової допомоги від членів сім`ї; соціальних виплат та допомоги держави на утримання малолітніх дітей; заробітної плати та прибутків від підприємницької діяльності й приватної власності залишити в силі; судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції покласти на Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Касаційні скарги мотивовані тим, що:
факт відсутності адміністративного спору у заявників з органами державної виконавчої влади підтверджують також наступні обставини, яким судом апеляційної інстанції не дано належної оцінки. Заявники звернулися в листопаді 2018 року до органів Державної міграційної служби України з клопотаннями про прийняття до громадянства України. У заявників станом на 2020 рік були відсутні підстави для подання позову в порядку адміністративного судочинства до територіальних органів Державної міграційної служби України в Одеській області. Заявники вказали суду про відсутність у них документів, що підтверджували власні фінансові заощадження станом на лютий-липень 1995 року, зокрема, виданих уповноваженими банківськими установами та митними органами довідок, декларацій про наявність готівкових коштів при в`їзді в Україну та пояснили причину цього;
заявникам потрібно надати органам ДМСУ документи (докази) про наявність фінансових заощаджень на момент отримання ними у липні 1995 року перших посвідок на постійне проживання в Україні (заявники вичерпали всі позасудові можливості одержати документи, які би посвідчували факт наявності законних джерел існування у 1990-х роках, та що чинним законодавством не передбачено іншого (ніж судовий) порядку встановлення подібних фактів, чим виконано рекомендації Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення". Суд першої інстанції дав належну оцінку меті звернення заявників ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із заявою в порядку окремого провадження (виконання умов для прийняття до громадянства); тому, що заявники вичерпали всі позасудові можливості одержати документи, які би посвідчували факт наявності законних джерел існування у 1990-х роках, та що чинним законодавством не передбачено іншого (ніж судовий) порядку встановлення подібних фактів;
клопотання учасника справи адвоката Оліянчук Ю. Г. 30 листопада 2022 року про відкладення апеляційного розгляду справи № 522/4245/20 на іншу дату з низки поважних причин апеляційним судом не розглянуто;
апеляційний суд не врахував урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц; від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17; від 03 серпня 2022 року у справі № 495/7343/19; від 22 червня 2022 року у справі № 504/2099/19; від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19; від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17; від 20 липня 2022 року у справі № 517/28/20; від 02 травня 2022 року у справі № 505/1871/20; від 06 травня 2020 року у справі № 365/762/17; від 15 вересня 2021 року у справі № 503/246/19; від 26 жовтня 2022 року у справі № 523/15253/18; від 21 вересня 2022 року у справі № 203/3184/20; від 05 листопада 2020 року у справі № 521/21665/18; від 09 жовтня 2020 року у справі № 493/1988/19; від 27 червня 2019 року у справі № 554/5684/17; від 26 вересня 2019 року у справі № 520/9927/18; від 09 вересня 2022 року у справі № 521/14469/20; від 30 квітня 2020 року у справі № 133/2348/17; від 19 лютого 2020 року у справі № 199/8389/18; від 19 жовтня 2022 року у справі № 511/409/20; від 12 січня 2021 року у справі № 757/44631/19-ц; від 11 серпня 2022 року у справі № 537/1366/19.