Постанова
Іменем України
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 466/1680/21
провадження № 61-6560св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,Погрібного С. О., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2022 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення різниці в заробітку.
Позов обґрунтовано тим, що наказом Державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця" від 20 жовтня 2015 року № 311/ос "По особовому складу" ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відокремленого підрозділу "Служба матеріально-технічного забезпечення" з посадовим окладом згідно зі штатним розписом з 20 жовтня 2015 року.
Наказом Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця") від 16 липня 2018 року № 1420/ос "Про звільнення ОСОБА_1" його звільнено з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії "Львівська залізниця" за одноразове грубе порушення своїх посадових обов`язків, згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова із позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу ПАТ "Укрзалізниця" від 16 липня 2018 року № 1420/ос "Про звільнення ОСОБА_1".
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2019 року у справі № 466/6109/18 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "Укрзалізниця" про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 466/6109/18 рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Укрзалізниця" від 16 липня 2018 року № 1420/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії "Львівська залізниця", згідно з пунктом 1 частини першої статті 41КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця" з 16 липня 2018 року; стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 454 552,68 грн, з вирахуванням із цієї суми обов`язкових платежів та зборів.
Наказом AT "Укрзалізниця" від 22 вересня 2020 року № 1924/ос "Про поновлення на роботі за рішенням суду" скасовано наказ від 16 липня 2018 року № 1420/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії "Львівська залізниця" AT "Укрзалізниця", поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді з 16 липня 2018 року та зобов`язано регіональну філію "Львівська залізниця" AT "Укрзалізниця" здійснити виплати ОСОБА_1 відповідно до постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року.
Наказом регіональної філії "Львівська залізниця" "По особовому складу" від 25 вересня 2020 року № 620/ос оголошено наказ AT "Укрзалізниця" від 22 вересня 2020 року № 1924/ос.
Із вказаними наказами ОСОБА_1 ознайомився 29 вересня 2020 року.
З огляду на невиконання відповідачем постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у період з 18 жовтня 2019 року до 28 вересня 2020 року, ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова із позовом до ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі.
Позивач вказував, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2020 року у справі № 466/2986/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю та вирішено стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із невиконанням судового рішення про поновлення на роботі у розмірі 343 085,94 грн.
Згідно з повідомленням від 22 вересня 2020 року № 608 начальнику служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії AT "Укрзалізниця" ОСОБА_1., посада, на якій його було поновлено згідно з постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, скорочена відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та йому запропоновано переведення на одну із вакантних посад. Позивач із вказаним повідомленням ознайомлений 29 вересня 2020 року та зазначив, що згоден із відомостями, які зазначені у повідомленні, та із запропонованими вакантними посадами.
Проте позивач вважав наказ AT "Укрзалізниця" від 03 грудня 2020 року № 2498/ос "З особового складу" незаконним, оскільки зміна істотних умов праці передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці, що включає зміну систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інше.
Таким чином, на думку позивача, наявність змін в організації виробництва і праці на AT "Укрзалізниця" не є доведеною, оскільки у цьому випадку відсутні об`єктивні обставини, які б підтверджували факт зміни істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, що свідчить про відсутність підстав для застосування у справі положень частини третьої статті 32 КЗпП України.
З урахуванням наведеного, як вважав позивач, наказ АТ "Укрзалізниця" від 03 грудня 2020 року № 2498/ос "З особового складу" видано з порушенням вимог трудового законодавства, що свідчить про його незаконність.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 466/6109/18 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становила 1 447,62 грн, а різниця в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи становить 51 723,52 грн.
Позивач наголошував, що у період з 04 грудня 2020 року (наступний день за днем видання оскаржуваного наказу) до 28 лютого 2021 року, перебуваючи на тій же посаді, отримував заробітну плату у меншому розмірі з вини відповідача, у зв`язку з чим змушений звернутися до суду із цим позовом.
З урахуванням зазначених обставин та уточнених вимог від 20 квітня 2021 року позивач просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ АТ "Укрзалізниця" від 03 грудня 2020 року № 2498/ос "З особового складу";
- зобов`язати АТ "Укрзалізниця" відновити умови праці ОСОБА_1, які існували до видання наказу АТ "Укрзалізниця" від 03 грудня 2020 року № 2498/ос "З особового складу";
- стягнути з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 різницю у заробітку за час виконання ним нижчеоплачуваної роботи у розмірі 85 632,28 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ АТ "Укрзалізниця" від 03 грудня 2020 року № 2498/ос "З особового складу" є законним та ґрунтується на добровільній згоді ОСОБА_1 на зміну йому істотних умов праці.
Щодо вимоги про стягнення 85 632,28 грн різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, то суд першої інстанції вважав її безпідставною, оскільки предмет позову не стосується поновлення на роботі, положення частини другої статті 235 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються, ОСОБА_1 після 04 грудня 2020 року сам, за власним бажанням, не працював повний робочий час, окрім цього, розрахунки позивача не є правильними.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ АТ "Укрзалізниця" від 03 грудня 2020 року № 2498/ос "З особового складу". Зобов`язано АТ "Укрзалізниця" відновити умови праці ОСОБА_1, які існували до видання наказу АТ "Укрзалізниця" від 03 грудня 2020 року № 2498/ос "З особового складу". Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 різницю у заробітку за час виконання ним нижчеоплачуваної роботи в сумі 85 632,28 грн.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що зміни в організаційній структурі апарату управління підприємства (скорочення посади, яку займав позивач) не є змінами в організації виробництва і праці на АТ "Укрзалізниця", а сама по собі зміна організаційної структури апарату управління регіональної філії "Львівська залізниця" не є підставою для зміни істотних умов праці ОСОБА_1 . Також не може вважатися вдосконаленням структури підприємства ліквідація виробничо-структурного підрозділу "Служба матеріально-технічного забезпечення" із 17 вересня 2018 року та створення функціонального структурного підрозділу "Служба закупівель і постачання" з 01 жовтня 2018 року, оскільки відбулося лише перейменування відповідного структурного підрозділу без зміни його основних функцій та призначення. Відповідно, на думку апеляційного суду, такі зміни не носять характеру вдосконалення структури підприємства.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що істотні умови праці позивача змінені на підставі наказу АТ "Укрзалізниця" від 03 грудня 2020 року № 2498/ос "З особового складу", отже, скорочення штату та "вдосконалення" структури підприємства відбулося після звільнення позивача, тобто фактично не здійснювалося на момент повідомлення його про зміну істотних умов праці та на момент винесення оскаржуваного наказу.
Також апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ ґрунтується на добровільній згоді ОСОБА_1 на зміну йому істотних умов праці, оскільки, як пояснила в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Дмитришин М. А., відповідач вручив її довірителю повідомлення про зміну істотних умов праці в день поновлення його на роботі за рішенням Львівського апеляційного суду, і відмова у такій згоді давала б безумовні підстави для повторного звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. На підставі зазначеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що така згода позивача була продиктована несприятливими для нього обставинами, які були штучно створені відповідачем після його поновлення на роботі за рішенням суду.
Окрім цього, апеляційний суд зазначив, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не визначив у достатньому обсязі характер спірних правовідносин, неправильно застосував положення статей 32, 97 КЗпП України, сконцентрував свою увагу лише на наявності у відповідача права самостійно запроваджувати зміни в організації виробництва і праці, змінювати істотні умови праці, визначати форми та системи оплати праці найманих працівників, проте не врахував того, що таке право кореспондується з обов`язком дотриматися при вчиненні відповідних дій норм і гарантій, установлених для працівників трудовим законодавством.
Стягуючи із АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 85 632,28 грн різниці у заробітку за час виконання позивачем нижчеоплачуваної роботи, апеляційний суд погодився із наданими ОСОБА_1 розрахунками.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У липні 2022 року АТ "Укрзалізниця" із застосуванням засобів поштового зв`язку подало касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, відповідач просить скасувати оскаржувану постанову та залишити без змін рішення суду першої інстанції. У касаційній скарзі заявник також зазначив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 05 травня 2022 року.
У касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 344/5712/17, від 17 листопада 2021 року у справі № 345/502/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини четвертої статті 32 та частини другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник зазначає також, що апеляційний суд при прийнятті оскаржуваної постанови неправильно застосував частину першу статті 21, частину першу статті 56, частину третю статті 32, частини першу-другу статті 94, частини третю-четверту статі 97 КЗпП України, частину третю статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також попри те, що у цій справі відсутній факт незаконного звільнення або переведення позивача на іншу роботу, застосував частину другу статті 235 КЗпП України, яка не підлягала застосуванню.
Заявник вказує, що у нього було ліквідовано два структурні підрозділи і створено один, що виключає твердження суду про те, що відбулося лише перейменування структурного підрозділу, оскільки у новоствореному структурному підрозділі було затверджено нове положення, відповідно функції у нього є іншими, ніж у тих структурних підрозділів, які були ліквідовані. В матеріалах справи відсутні положення про структурний підрозділ "Головний матеріально-технічний склад" та структурний підрозділ "Служба матеріально-технічного забезпечення" регіональної філії "Львівська залізниця", на що заявник звертав увагу у своєму відзиві на апеляційну скаргу. Позивач не скористався своїм правом на подання доказів та в суді першої інстанції не вважав за необхідне надати (за неможливості витребувати) положення про вказані структурні підрозділи. Зазначене свідчить, що апеляційний суд не здійснював порівняння пунктів положень ліквідованих структурних підрозділів та створеного нового структурного підрозділу. У свою чергу ліквідація двох структурних підрозділів та створення одного, якщо при цьому скорочується штат працівників, є вдосконаленням структури товариства, що є зміною в організації виробництва і праці.
Законодавство України, яке регулює трудові правовідносини, не встановлює, що зміни в організації виробництва і праці та повідомлення про зміну істотних умов праці мають збігатися в часі. Зміни в організації виробництва і праці мають передувати зміні істотних умов праці, що і мало місце у цій справі. Оскільки структурний підрозділ "Служба матеріально-технічного забезпечення" регіональної філії "Львівська залізниця", в якому працював позивач, було ліквідовано, то, відповідно, відбулася втрата функцій і завдань такого структурного підрозділу, тому АТ "Укрзалізниця" не могло забезпечити ОСОБА_1 на такій посаді тим обсягом обов`язків, який у нього був до проведених змін в організації виробництва і праці. Змінені умови праці було запропоновано лише позивачу, оскільки згідно із тимчасовим штатним розписом, затвердженим 29 вересня 2020 року, в Службі матеріально-технічного забезпечення наявна лише одна штатна одиниця начальника. Зміни в організації виробництва і праці, в результаті яких відбувається скорочення посади, можуть викликати і зміни істотних умов праці для працівника, який працює на такій посаді, якщо посада, яка підлягала скороченню з певних причин, була введена до тимчасового штатного розпису, тобто фактично скорочена не була.
Окрім цього, заявник наполягає, що роботодавець має право зменшити працівнику розмір посадового окладу та встановити для працівника неповний робочий день та/або неповний робочий тиждень, якщо на це є згода працівника, а матеріалами справи підтверджується, що згода позивача на роботу з новими умовами праці була добровільною. У свою чергу право роботодавця на звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України не може бути визнано як несприятлива для працівника обставина, яка диктує для працівника згоду на продовження роботи у змінених мовах праці, оскільки працівник не обмежений у праві оскаржити своє звільнення.
Щодо стягнення коштів на користь позивача, то АТ "Укрзалізниця" наполягає, що стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи можливе лише у разі поновлення на роботі у зв`язку з незаконним звільненням або незаконним переведенням на іншу роботу. У зв`язку з тим, що предмет позову не стосується поновлення на роботі, то така вимога ОСОБА_1 не могла бути задоволена. Позивач за власним бажанням після 04 грудня 2020 року не працював повний робочий час, після зміни істотних умов праці він працював значно менше. При цьому апеляційний суд, здійснюючи розрахунок різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не посилався на жодну норму, яка дає підстави для такого розрахунку, а здійснений ним порядок проведення розрахунку не передбачений ні Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом.
У серпні 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця", в якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга АТ "Укрзалізниця" передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року поновлено АТ "Укрзалізниця" строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 05 травня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано з Шевченківського районного суду м. Львова матеріали цивільної справи № 466/1680/21 та надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2022 року матеріали справи № 466/1680/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з наказом Державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця" від 20 жовтня 2015 року № 311/0с ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відокремленого підрозділу "Служба матеріального постачання" з посадовим окладом згідно зі штатним розписом з 20 жовтня 2015 року.
Наказом ПАТ "Укрзалізниця" від 16 липня 2018 року № 1420/ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відокремленого підрозділу "Служба матеріального постачання" регіональної філії "Львівська залізниця" за одноразове порушення своїх посадових обов`язків, згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 17 вересня 2018 року (протокол № Ц-64/72 Ком.т.) ліквідовано виробничі структурні підрозділи "Головний матеріально-технічний склад" і "Служба матеріально-технічного забезпечення" регіональної філії "Львівська залізниця" загальною чисельністю 155 штатних одиниць та створено функціональний структурний підрозділ "Служба закупівель і постачання" регіональної філії "Львівська залізниця" чисельністю 148 штатних одиниць, з них 73 одиниці виробничого штату.
Наказом регіональної філії "Львівська залізниця" від 28 вересня 2018 року № 495/од "Про створення функціонального структурного підрозділу "Служба закупівель і постачання" з 01 жовтня 2018 року створено функціональний структурний підрозділ "Служба закупівель і постачання" чисельністю 148 штатних одиниць (з них 73 одиниці виробничого штату) відповідно до затвердженої правлінням ПАТ "Укрзалізниця" організаційної структури; з 01 січня 2019 року скорочено посади працівників виробничих структурних підрозділів "Служба матеріально-технічного забезпечення" чисельністю 66 штатних одиниць та "Головний матеріально-технічний склад" чисельністю 89 штатних одиниць.
Згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2019 року (справа № 466/6109/18) у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця" про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця" задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Укрзалізниця" від 16 липня 201 року № 1420/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії "Львівська залізниця" згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії "Львівська залізниця" з 16 липня 2018 року; стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 454 552,68 грн, з вирахуванням із цієї суми обов`язкових платежів та зборів.