Постанова
Іменем України
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 233/2082/21
провадження № 61-4001св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, у складі судді: Каліуш О. В., від 06 грудня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Канурної О. Д., Агєєва О. В., Космачевської Т. В., від 15 лютого 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Позов мотивований тим, що вона зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у 2014 році була змушена покинути тимчасово окуповану територію України та перебувати в м. Маріуполь, є внутрішньо переміщеною особою.
Вказувала, що збройною агресією російської федерації проти України та окупацією росією частини території Донецької області порушений побут та її налагоджене життя, права на вільне пересування, повагу до честі та гідності, свободу і особисту недоторканість, повагу до приватного і сімейного життя. російською федерацією в м. Макіївка створені такі умови, які унеможливлюють реалізацію нею права на свободу думки та інших політичних прав громадянина України.
Також внаслідок дій росії вона позбавлена можливості використовувати свою квартиру у період з вересня 2014 року по квітень 2021 року, а тому у зв`язку із неможливістю здати в оренду квартиру та отримувати відповідний дохід їй завдано шкоду у вигляді упущеної вигоди у розмірі 240 000 грн.
Крім того, спричинено моральну шкоду, яку вона, враховуючи характер та обсяг завданих душевних страждань, істотність порушень її конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, оцінює у розмірі 1 172 000 грн.
Вважала, що обов`язок по відшкодуванню спричиненої шкоди необхідно покласти на державу Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби на її користь майнову шкоду в розмірі 240 000 грн, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ становить 7 162 Євро, та моральну шкоду у розмірі 1 172 000 грн, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ становить 35 000 Євро.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 06 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року, у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що неможливість забезпечення прав та свобод позивача у м. Макіївка Донецької області у зв`язку із тимчасовою втратою України контролю над цією територією не може бути достатнім свідченням неналежного виконання державою свого позитивного обов`язку. Держава Україна не є суб`єктом, який порушив права ОСОБА_1 . Крім того, позивачем не підтверджено завдання їй шкоди державою Україна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 06 грудня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду
від 15 лютого 2022 року у цивільній справі № 233/2082/21.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із міськрайонного суду.
У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та вказує на порушення судами норм процесуального права, що виявилось у не дослідженні зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Звертає увагу на відсутність юрисдикції держави України на тимчасово окупованій території, що унеможливлює здачу в оренду належного їй майна за українським законодавством.
Вважає, що відповідно до статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" обов`язок відшкодувати завдану терористичним актом шкоду покладається на державу Україну незалежно від її вини, натомість до держави України переходить право вимоги до винної особи, тобто до російської федерації.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2022 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Звертає увагу, що позивач не зазначає та не наводить жодних доказів бездіяльності держави України щодо виконання зобов`язань стосовно захисту прав людини. Відсутні докази стосовно прийняття відповідними органами державної влади рішення про відмову у здійсненні дій по розпорядженню позивачем квартирою, яка розташована у м. Макіївка Донецької області.
Державною прикордонною службою України надано інформацію, з якої вбачається, що у період із 16 березня 2017 року по 16 лютого 2020 року позивач неодноразово перетинала лінію розмежування та перебувала на території, яка не контролюється Україною значний час. Більшість часу та із 16 лютого 2020 року ОСОБА_1 перебуває на території, що тимчасово не контролюється Україною, що свідчить про можливість користуватися нею своєю власністю, натомість у позові ОСОБА_1 посилалась на те, що вимушено залишила тимчасово окуповану територію України і перебуває в м. Маріуполі.
Вказане може свідчити про бажання позивача отримати безпідставну компенсацію з Державного бюджету України.
Правовідносини у розглядуваній справі не є подібними до правовідносин у справі № 265/6582/16-ц, у якій внаслідок терористичного акту було пошкоджено майно особи.
У липні та листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду письмові пояснення, в яких наполягає на необхідності застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц. Вважає посилання Кабінету Міністрів України на відомості Державної прикордонної служби України безпідставними, оскільки вони не спростовують її доводів щодо неможливості здати в оренду на тимчасово окупованій території України відповідно до українського законодавства.
У серпні 2022 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, в яких підтримує доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є громадянкою України, яка згідно із довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 4020 від 04 травня 2017 року, перемістилася з АДРЕСА_1 до
АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 на праві власності належить 1/2 частка квартири
АДРЕСА_3 .
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відшкодування майнової та моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Статтею 270 ЦК України визначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
За змістом частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно із статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.