ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 565/1154/21
провадження № 51-3449 км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 9 серпня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021181050000144 від 8 липня 2021 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кузнецовська Рівненської області, який згідно з матеріалами кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 6 квітня 2022 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 23 грудня 2019 року ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць. Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з цим вироком 7 липня 2021 року між 21:00 та 21:40 поблизу торгівельного павільйону "Тютюнові вироби", розташованого на вул. Лесі Українки у м. Вараші, ОСОБА_7 відкрито викрав з цього павільйону грошові кошти в сумі 60 грн, які належать ОСОБА_8 .
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 9 серпня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 задовольнив, змінив вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 6 квітня 2022 року в частині призначеного покарання та призначив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 186 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн, указавши в резолютивній частині про самостійне виконання вироку Деснянського районного суду м. Києва від 23 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_7 .
У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення на касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, усупереч вимогам статей 50, 65 КК України належним чином не врахував дані про його особу, який не працює, на шлях виправлення не став і вчинив нове умисне кримінальне правопорушення проти власності у період іспитового строку, а також наявність обставини, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів.
Посилається на підвищену суспільну небезпеку кримінального правопорушення, яке вчинене ОСОБА_7 . Вказане, на думку прокурора, свідчить про неможливість застосування до нього покарання у виді штрафу, а тому апеляційний суд необґрунтовано призначив ОСОБА_7 найнижчу передбачену санкцією ч. 1 ст. 186 цього Кодексу міру покарання.
Наголошує, що суд апеляційної інстанції також безпідставно не застосував вимоги ст. 71 КК України, оскільки ОСОБА_7 на час вчинення інкримінованого правопорушення не відбув покарання, яке призначене йому за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 23 грудня 2019 року. Звертає увагу, що за змістом ч. 3 ст. 72 КК України самостійному виконанню підлягають не вироки, а покарання, що призначені за ними.
Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
На зазначену касаційну скаргу захисник ОСОБА_9 подала заперечення, у яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів, викладених у ній, просила рішення суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора, просила призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно зі ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.