Постанова
іменем України
24 січня 2023 року
м. Київ
справа № 663/3293/20
провадження № 51 - 4894 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вироки Скадовського районного суду Херсонської області від 04 червня 2021 року та Херсонського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020230000000323, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області, жительки АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Скадовського районного суду Херсонської області від 04 червня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Суд задовольнив частково цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 та постановив стягнути з ОСОБА_7 на його користь 10 000,0 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Також суд у вироку прийняв рішення щодо розподілу процесуальних витрат і долі речових доказів.
Херсонський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок від 05 жовтня 2021 року, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
ОСОБА_7 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 13 серпня 2020 року близько 08:50, керуючи технічно справним автомобілем марки "Volkswagen Golf" (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись зі сторони м. Гола Пристань по автодорозі "Скадовськ - Гола Пристань - Херсон", на 72 км + 200 м в напрямку м. Скадовська, в порушення вимог пунктів 2.3.б), 12.1., 12.6.ґ) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), проявила неуважність, не врахувала дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати автомобілем, рухалась зі швидкістю не менше 104…114,9 км/год., що перевищує дозволену швидкість на даній ділянці дороги - 90 км/год по заокругленню дороги вліво, не обравши тим самим безпечну швидкість руху, внаслідок чого допустила виїзд автомобіля на праве узбіччя та подальший його виїзд на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення з автомобілем марки "Peugeot IS" (д.н.з. НОМЕР_2 ), під керуванням ОСОБА_8, який рухався у зустрічному напрямку.
У результаті цієї дорожньо-транспортної події пасажирам зазначеного автомобіля "Volkswagen Golf" ОСОБА_9, 1971 року народження, ОСОБА_10, 2006 року народження, ОСОБА_10, 2009 року народження, ОСОБА_11, 2006 року народження, заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, від яких вони померли. Крім того, водію автомобіля марки "Peugeot IS" ОСОБА_8 заподіяно тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення не доведена поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами. Посилається на порушення порядку визначення слідчого, який здійснював досудове розслідування, оскільки останній був призначений особою, яка, на думку захисника, не є керівником органу досудового розслідування, та без винесення постанови, а лише шляхом надання письмового доручення. З огляду на ці обставини захисник вважає зібрані слідчим докази недопустимими. Також стверджує, що у протоколі огляду місця події, дані якого суд урахував як доказ, слідчий не зазначив характеристики технічного засобу фіксації та зафіксував недостатньо відомостей про обставини дорожньо-транспортної пригоди. Такі недоліки, на думку захисника, призвели до невідповідності висновків суду щодо причин дорожньо-транспортної пригоди фактичним обставинам кримінального провадження. Крім цього, наголошує на невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі внаслідок суворості та вважає, що судам слід було застосувати до засудженої положення ст. 75 КК України. Стверджує, що апеляційний суд не звернув уваги на зазначені порушення, належним чином не перевірив усіх наведених в апеляційній скарзі стороною захисту доводів і не дав на них вичерпних відповідей.
Також захисник ОСОБА_6 надіслав Верховному Суду квитанцію на підтвердження відшкодування засудженою потерпілому ОСОБА_8 компенсації моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.
Позиції інших учасників судового провадження
Від захисника ОСОБА_6 надійшла заява щодо проведення касаційного розгляду без його участі, в якій він також зазначив, що підтримує касаційну скаргу у повному обсязі.
Потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_13 подали письмові заяви, у яких просять провести касаційний розгляд без їх участі та при вирішенні питання про призначення ОСОБА_7 покарання врахувати їх позицію про необхідність застосування положень ст. 75 КК України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просив залишити судові рішення без зміни як законні, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок та виходить із фактичних обставин, встановлених ними. А тому аргументи захисника щодо незгоди з даною судом оцінкою окремих доказів з точки зору їх належності і достовірності, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів, які стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість вказані обставини з достатньою повнотою були перевірені судом апеляційної інстанції, який не встановив підстав для скасування чи зміни вироку місцевого суду у зв`язку з неповнотою судового розгляду або невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зазначивши мотиви ухвалення свого рішення.
При цьому, із судових рішень вбачається, що доводи сторони захисту, аналогічні тим, що наведені у касаційній скарзі, були ретельно перевірені судами попередніх інстанцій. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними у судових рішеннях мотивами, з яких ці доводи визнані необґрунтованими.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, не доведена поза розумним сумнівом. Проте ці доводи є необґрунтованими.
Із системного аналізу кримінального процесуального закону випливає, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.
При цьому, відповідно до ст. 94 КПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Так, місцевий суд безпосередньо дослідив і згідно зі ст. 94 КПК України перевірив всі наявні у провадженні докази та, встановивши фактичні обставини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 винувата у вчиненні кримінального правопорушення, в якому вона обвинувачувалася, і її дії містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
В основу такого висновку суд поклав показання ОСОБА_7, котра визнала свою вину та не оспорювала фактичних обставин пред`явленого їй обвинувачення; показання потерпілого ОСОБА_8 і свідка - очевидця події ОСОБА_14 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди; дані протоколів слідчих дій; висновки експертів та інші письмові докази, зміст яких докладно відображено у вироку.
Суд апеляційної інстанції, належним чином перевіривши доводи захисника про необґрунтованість засудження ОСОБА_7, зокрема ті, які захисник зазначив у касаційній скарзі, вмотивовано відхилив їх із посиланням на конкретні докази, навівши відповідні підстави, з якими погоджується й суд касаційної інстанції. Всупереч твердженням захисника у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції надав відповіді на всі доводи, достатньо мотивувавши своє рішення
Зазначені вище докази, на які суди послалися у своїх судових рішеннях, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх допустимості та достовірності. На підставі досліджених фактичних даних суди з`ясували всі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшли обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженою кримінального правопорушення проти безпеки руху. В касаційній скарзі не наведено переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судами приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації вчиненого діяння.
Зокрема, суди встановили, що причиною дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків є порушення вимог пунктів 2.3.б), 12.1., 12.6.ґ) ПДР, допущені водієм ОСОБА_7, котра при керуванні автомобілем була неуважною, не врахувала дорожньої обстановки, перевищила дозволену швидкість руху, внаслідок чого під час руху по заокругленню дороги вліво допустила виїзд автомобіля на праве узбіччя та подальший його виїзд на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення з автомобілем марки "Peugeot IS" під керуванням ОСОБА_8, який рухався у зустрічному напрямку, в результаті чого пасажири автомобіля під керуванням ОСОБА_7 - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_10, ОСОБА_11 отримали тілесні ушкодження, від яких померли, а водію ОСОБА_8 заподіяно тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
З фактичних обставин цього кримінального провадження, встановлених судами попередніх інстанцій, слідує, що ОСОБА_7 в умовах дорожньо-транспортної ситуації, що склалася, мала технічну можливість уникнути настання зазначених наслідків при виконанні вимог ПДР, що є визначальним фактором для встановлення відповідальності за наслідки дорожньо-транспортної пригоди. Отже, всупереч доводам захисника у касаційній скарзі, відсутність дорожньої розмітки на ділянці дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода, у цьому конкретному випадку не створювала аварійну ситуацію, через яку ОСОБА_7 не мала можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди або була вимушена порушити ПДР. Натомість суспільно небезпечний наслідок у вигляді смерті потерпілих та отримання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень середньої тяжкості був породжений конкретними діями ОСОБА_7, котра у даній дорожній обстановці порушила правила безпеки дорожнього руху, легковажно розраховуючи на ненастання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій. Таким чином, якби не було діяння засудженої, суспільно небезпечний наслідок не настав би, що свідчить про наявність однієї з обов`язкових ознак об`єктивної сторони кримінального правопорушення - причинного зв`язку між ними.
Отже, доводи захисника про неналежне встановлення події цього кримінального правопорушення та недоведеність винуватості засудженої належними і допустимими доказами є непереконливими, адже для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.
У касаційній скарзі захисник заперечує правильність даної судами оцінки протоколу огляду місця події з точки зору його належності та достовірності, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Разом із цим, із оскаржених судових рішень слідує, що аналогічні доводи захисника були перевірені судами попередніх інстанцій і визнані неспроможними. Суди не встановили порушень вимог КПК при проведенні огляду, проаналізували зміст протоколу та співставили зафіксовані у ньому дані із фактичними даними, що містяться в інших доказах, за результатами чого дійшли обґрунтованого висновку про належність і допустимість як цього доказу так і похідних від нього доказів. При цьому суди перевірили всі аргументи сторони захисту щодо його недопустимості та навели достатні мотиви, з яких ці аргументи визнані необґрунтованими. Сама собою незгода захисника з даною судами оцінкою доказу не свідчить про те, що при його оцінці суди порушили вимоги кримінального процесуального закону.