ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 756/7816/16-к
провадження № 51-2841км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги прокурора ОСОБА_8, яка брала участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року і захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року щодо
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Сваляви Закарпатської області, жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого за тією ж адресою, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07 березня 2019 року ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК засуджено до покарання у виді громадських робіт на строк 120 годин, за ч. 1 ст. 115 цього Кодексу - у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
У відповідності до ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 14 березня 2016 року по 16 листопада 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження і речових доказів.
За обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, 14 березня 2016 року близько 22:40, ОСОБА_7, перебуваючи у приміщенні, прибудованому до Центральної поліклініки Оболонського району, що на вул. Тимошенка, 14 у м. Києві, використовуючи ніж, умисно спричинив ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень, а ОСОБА_10 заподіяв смерть.
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 липня 2022 року змінив вирок суду першої інстанції і постановив: відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 КК звільнити ОСОБА_7 від кримінального покарання, призначеного за ч. 1 ст. 125 КК цього Кодексу, з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 49 зазначеного Кодексу, у зв`язку із закінченням строків давності; виключити із резолютивної частини вироку посилання на призначення ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень, із застосуванням вимог ч. 1 ст. 70 КК; у решті вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 березня 2019 року, залишити без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник указує на те, що районний суд, пославшись на показання потерпілого ОСОБА_9 та свідків, як на докази винуватості його підзахисного, не врахував того, що ці показання суперечливі й не узгоджуються між собою. При цьому захисник акцентує на вибірковості відображення показань вказаних осіб у вироці районного суду, а також на тому, що на час подій, інкримінованих ОСОБА_7, більшість свідків, зокрема свідок ОСОБА_11 та потерпілий ОСОБА_9, показання яких місцевий суд поклав в основу обвинувального вироку, перебували в стані алкогольного сп`яніння.
На переконання адвоката ОСОБА_6, місцевий суд не здійснив належного судового розгляду, оскільки залишив поза увагою неодноразові клопотання сторони захисту, у тому числі й ті, що стосувалися допустимості доказів, не перевірив версії сторони захисту про можливість вчинення кримінальних правопорушень, у яких обвинувачується засуджений, іншими особами, у достатній мірі не обґрунтував свого рішення й не дослідив усіх обставин, як це регламентовано ст. 94 КПК.
Крім цього, адвокат уважає, що суд першої інстанції послався на нерелевантну практику Верховного Суду до обставин цього кримінального провадження, внаслідок чого дав неправильну оцінку доказам, зокрема протоколу огляду (транспортного засобу) від 14 березня 2016 року, висновку експерта, складеному за результатами експертизи, яку було проведено на підставі постанови слідчого ОСОБА_12 про призначення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_10 .
Більше того, на переконання захисника, слідчий ОСОБА_12 винесла постанову про призначення згаданої експертизи до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) і потім не була уповноваженим слідчим у кримінальному провадженні, що додатково вказує на недопустимість висновку експерта від 13 травня 2016 року.
Також захисник не погоджується з мотивами, з яких місцевий суд визнав ряд доказів сторони захисту, а саме: висновки експертів № 295ц/11, 428/11, 9/з, недостовірними.
Між тим, адвокат звертає увагу на те, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень та розглянув заяву про відвід слідчої ОСОБА_13, подану під час досудового розслідування.
Захисник стверджує про наявність підстав для виправдання ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, адже останній діяв в умовах необхідної оборони.
У свою чергу, на думку захисника, порушення допущені районним судом не були усунуті судом апеляційної інстанції, який під час апеляційного розгляду недотримався принципу безпосередності дослідження доказів, усупереч приписам ст. 419 КПК не виклав докладних мотивів з яких залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту, не врахував аргументів адвоката про недопустимість доказів, на які послався у своєму рішенні місцевий суд, не вжив усіх заходів для забезпечення явки осіб у судове засідання з метою уточнення їх показань, наданих під час судового розгляду в суді першої інстанції.
При цьому адвокат детально наводить аргументи невідповідності рішень судів попередніх інстанцій, положенням ст. 370 КПК.
Зважаючи на викладене, захисник стверджує про недоведеність винуватості ОСОБА_7 "поза розумним сумнівом".
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8, посилаючись на пункти 1- 3 ч. 1 ст. 438 КПК, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.
Суть доводів прокурора зводиться до незгоди з кваліфікацією дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 115 КК, внаслідок чого йому було призначено м`яке покарання.
На переконання прокурора, дії ОСОБА_7 мають бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115; п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, адже вказана кваліфікація підтверджується доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження, а також показаннями потерпілого ОСОБА_9, свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 .
Аргументуючи свою позицію в частині кваліфікації, прокурор просить врахувати позицію, викладену в пунктах 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" від 07 березня 2003 року.
Також, прокурор зазначає, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками місцевого суду й визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою, при цьому не навів достатніх мотивів, а тому ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 подав письмові заперечення на касаційну скаргу прокурора, у яких наводить аргументи безпідставності викладених у ній доводів.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора, скаргу захисника не підтримала, захисник ОСОБА_6, засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу захисника, касаційну скаргу прокурора просили задовольнити частково.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання захисником та прокурором установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються у своїх касаційних скаргах прокурор і захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Зміст вироку узгоджується з положеннями ст. 374 КПК, зокрема п. 2 ч. 3 цієї статті.
Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7, суд першої інстанції послався на показання потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_9, свідків ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, зміст яких докладно відобразив у вироці.
Також суд першої інстанції врахував промову ОСОБА_7 в судових дебатах, у ході якої останній детально пояснив події, викладені в обвинуваченні, з власної точки зору. Тобто версія ОСОБА_7 щодо вказаних подій була предметом оцінки місцевого суду.
Крім цього, суд зважив на протокол огляду місця події від 14 березня 2016 року під час якого було виявлено труп ОСОБА_10 та висновок експерта № 754 від 13 травня 2016 року, за яким установлено причини та локалізацію тілесних ушкоджень ОСОБА_10, що спричинили його смерть.
Даючи оцінку вищенаведеним доказам, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, визнав їх належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, та дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 115 КК.
Водночас районний суд визнав ряд доказів недопустимими, зокрема всі речові докази, та похідні від них дані висновків експертів, оскільки вони не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, протоколи проведення слідчих експериментів, у зв`язку з неможливістю належного відтворення відеофайлів на яких зафіксовано перебіг слідчої дії, а також визнав недостовірними докази сторони захисту, вказавши відповідні мотиви прийнятого рішення.
Колегія суддів уважає наведену оцінку судів попередніх інстанцій правильною, враховуючи таке.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Суди попередніх інстанцій врахували вказаний стандарт та навели мотиви прийнятого рішення зі спростуванням версії сторони захисту.
Згідно з фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими місцевим судом, між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 стався конфлікт, чого не заперечують ані засуджений, ані потерпілий. За версією сторони захисту, після того як ОСОБА_9 завдав удару ОСОБА_7, останній упав зі стільця і втратив свідомість, а коли отямився ОСОБА_10, лежав на підлозі, інші ж особи вже надавали йому медичну допомогу. При цьому, на переконання ОСОБА_7, протиправні дії щодо ОСОБА_10 могли бути вчинені ОСОБА_9, котрий на час подій, про які йдеться, перебував в агресивному стані.
Проте, спростовуючи цю версію, суд першої інстанції врахував показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_15 . Так, указані особи безпосередньо бачили, що в момент заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_10 . ОСОБА_7 був притомним. Потерпілий ОСОБА_9 та свідок ОСОБА_11 підтвердили, що саме засуджений узяв зі столу кухонний ніж і завдав ним удару спочатку ОСОБА_9, а потім ОСОБА_10, та вказали обставини, за яких це сталося. До того ж суд узяв до уваги показання свідка ОСОБА_14 котрий не бачив у який саме момент ОСОБА_10 було спричинено тілесні ушкодження. Він пояснив, що алкогольні напої не вживав, після того як ОСОБА_9 повідомив, що йому заподіяно ножове поранення і в ОСОБА_7 є ніж, потерпілий ОСОБА_10 впав на підлогу на спину, а на нього впав ОСОБА_7 і надалі в потерпілого було виявлено тілесні ушкодження, що призвели до смерті.
Згідно з висновком експерта від 13 травня 2016 року № 754 причиною смерті ОСОБА_10 є проникаюче поранення грудної клітини з ушкодженням внутрішніх органів, що узгоджується з показаннями потерпілого ОСОБА_9, який повідомляв, що ОСОБА_7 завдав ОСОБА_10 декілька ударів, зокрема один в ділянку стегна, а інший в ділянку грудної клітини.
У свою чергу потерпілі, в тому числі й ОСОБА_9, та свідки були попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, передбачену ст. 384 КК і приведеними до присяги відповідно до вимог КПК; неспростовних аргументів щодо зацікавленості або бажання оговорити засудженого сторона захисту не навела.
При цьому витяги з ЄРДР, долучені захисником, щодо вчинення кримінальних правопорушень працівниками правоохоронних органів, потерпілим ОСОБА_9, свідками ОСОБА_24 та ОСОБА_14 суд першої інстанції не прийняв як докази та, ухвалюючи судове рішення, не врахував їх, заважаючи на принцип презумпції невинуватості вказаних осіб, передбачений ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК і ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Касаційний кримінальний суд звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження відсутні, а сторона захисту відповідно до ч. 2 ст. 22 КПК, протягом тривалого розгляду кримінального провадження (з 2016 року) не надала будь-яких об`єктивних відомостей які би підтверджували упередженість потерпілого та/або свідків під час надання ними показань, а також даних про фальсифікацію доказів.
Разом із цим, встановлюючи фактичні обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність прямого умислу у ОСОБА_7 саме на вбивство ОСОБА_9 зокрема через те, що стороною обвинувачення не надано вичерпних доказів цій обставині.
Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 115 КК була предметом перевірки апеляційного суду, який зважив на таке.
Так, на переконання апеляційного суду, прокурор в апеляційній скарзі не навів обґрунтованих підстав не тільки для висновку про те, що ОСОБА_7, заподіюючи потерпілому ОСОБА_9 удар ножем в область живота, з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, а й про те, що у ОСОБА_7 взагалі був прямий умисел на вбивство потерпілого ОСОБА_9, приймаючи до уваги той факт, що згідно висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, потерпілий ОСОБА_9 першим наніс обвинуваченому удар долонею в область голови, від якого той упав на підлогу, після чого останній, схопивши зі столу ніж, наніс ним удар потерпілому в область живота.