Постанова
Іменем України
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 645/935/20
провадження № 61-18313св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Оксана Євгенівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року в складі судді: Сілантьєвої Е. Є., та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У лютому 2020 року ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа -приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Руденко О. Є., про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, переведення прав покупця, скасування державної реєстрації.
Позов мотивований тим, що відповідачі у справі - це донька та колишній зять позивачки, які перебували у шлюбі з 01 грудня 2009 року, які мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з позивачем та знаходиться на її повному утриманні, і на користь якої з батька дитини стягнуті аліменти за постановою апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2018 року.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначено місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю.
30 січня 2014 року на ім`я ОСОБА_3 зареєстрована квартира АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О. Є., реєстровий № 167. При цьому позивач мала намір придбати житло онуці з оформленням угоди саме на її ім`я, і з цією метою напередодні укладення угоди позивачем було передано донці 67 371,29 грн повної вартості квартирі. При укладенні договору позивач присутня не була, і донька приховала від неї, що угода на ім`я дитини не була оформлена, оскільки не було отримано дозвіл органу опіки та піклування. За порадою нотаріуса донькою позивача складена заява, що гроші належать її чоловіку, що не відповідало дійсності, а ОСОБА_3 оформив заповіт на доньку, однак, після розірвання шлюбу заповіт був анульований.
Позивач вказувала, що ніякого відношення до предмету договору купівлі-продажу ОСОБА_3 не має, він ніколи не вселявся до квартири, не реєстрував в ній місце проживання, не проводив ремонтні роботи та не сплачував витрати на її утримання. На час оформлення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 не мав особистих коштів, доказів протилежного або доказів отримання необхідної суми у борг ним не надано. Тому позивач вважала договір удаваним в частині покупця.
ОСОБА_1 просила:
визнати частково недійсним, у частині покупця ОСОБА_3, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 26,8 м2, житловою площею 17,8 м2, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Руденко О. Є., реєстровий № 167;
перевести права покупця за договором купівлі-продажу квартири № 253 на ОСОБА_1 ;
скасувати державну реєстрацію продажу квартири № 253 на ім`я ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судові витрати, сплачені позивачем, залишено за позивачем.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом досліджувалось рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус ХМНО Руденко О. Є., про визнання заяви недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю. Цим рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заяви недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю - задоволено та визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_3 . Зазначене рішення суду було залишено без змін постановою апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року та постановою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року. Отже, на час розгляду даної справи квартира АДРЕСА_1 рішенням суду була визнана особистою приватною власністю ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції дослідив довідку АТ "МЕГАБАНК" № 31-568 від 28 січня 2020 року, подану позивачем на підтвердження надання коштів на придбання квартири нею, згідно якої 12 грудня 2013 року ОСОБА_1 були отримані відсотки по депозитним договорам у сумі 62 371,29 грн. Однак, договір купівлі-продажу спірної квартири відбувся 30 січня 2014 року. Позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів передання нею зазначених грошових коштів ОСОБА_2 для придбання квартири на ім`я ОСОБА_4, пояснення позивача та її доньки - відповідача ОСОБА_2 з цього приводу суд оцінив критично.
Суд першої інстанції звернув увагу на те, що ОСОБА_2 власноручним підписом засвідчила той факт, що квартира АДРЕСА_1 була набута відповідачем ОСОБА_3 за рахунок коштів, що належать йому на праві приватної власності.
Суд першої інстанції вважав, що складання заповіту 30 січня 2014 року ОСОБА_3 на ім`я доньки ОСОБА_4 не доводить факту придбання квартири за кошти позивача. Проаналізувавши умови укладеного договору купівлі-продажу, суд зробив висновок, що визнання договору недійсним в частині покупця не узгоджується з іншими умовами договору. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту передачі грошових коштів ОСОБА_2 для придбання квартири для ОСОБА_4, як і не підтверджено відсутності можливості у ОСОБА_3 придбати зазначену квартиру.
При вирішення питання розподілу судових витрат суд першої інстанції вважав, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які поніс ОСОБА_3, достовірно підтверджується договором про надання правової допомоги № 38 від 04 травня 2020 року, у зв`язку з чим з позивача на його користь підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу скасовано.
В іншій частині Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір відповідно до статей 235, 236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. Зокрема, за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно.
Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1, частково оспорюючи договір купівлі-продажу спірної квартири, вказує, що квартира була придбана виключно за її особисті кошти і для онуки, на підтвердження чого посилається на довідку АТ "Мегабанк" № 31-568 від 28 січня 2020 року, згідно якої 12 грудня 2013 року нею було отримано відсотки по депозитним договорам, які вона витратила на придбання спірної квартири. Колегія суддів погодилася із висновками суду першої інстанції щодо критичної оцінки вказаної довідки, оскільки відсутні докази, що саме ці кошти було витрачено саме на придбання спірної квартири. Крім того, матеріали справи містять рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018, що набрало законної сили, яким за ОСОБА_3 визнано право особистої власності на спірну квартири. Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що ОСОБА_1 не довела своїх позовних вимог, оскільки не надала належних та допустимих доказів того, що оспорюваний нею правочин купівлі-продажу нерухомого майна є удаваними в частині покупця і спірне майно придбано саме за її кошти. Надаючи оцінку доводам позивача про те, що вона передала донці грошові кошти на придбання майна, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що зазначені доводи не підтверджують факт придбання спірного майна саме за особисті грошові кошти позивача, а також не доводять підстав і обставин, з якими закон пов`язує удаваність угоди купівлі-продажу нерухомого майна в частині особи покупця. Стороною позивача не було доведено належними та допустимими доказами, що спірне майно придбавалось за рахунок особистих коштів ОСОБА_1, а також що між позивачем та відповідачем існували відповідні домовленості щодо подальшої долі майна, яке є предметом оспорюваного правочину.
Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту понесення ним витрат на правничу допомогу у визначеному ним розмірі, що свідчить про відсутність підстав для їх відшкодування за рахунок позивача. Таким чином, у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 про стягнення з позивача на його користь витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, що є підставою для скасування рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року в цій частині.
Аргументи учасників справи
08 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, в якій просила: скасувати судові рішення у частині відмови і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково погодився із доводами ОСОБА_3 про те, що спірна квартира із посиланням на статтю 57 СК України, однак це суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц,від 21 листопада 2018 року у справі за № 372/504/15-ц, про те, що майно, придбане під час шлюбу є спільним майном подружжя. Суди не перевірили її доводів про відсутність у відповідача коштів на придбання будь-якого майна, усупереч нормам процесуального права не встановили джерело коштів ОСОБА_3 та часу набуття майна. Відповідач не довів наявності можливості у нього придбання нерухомого майна за власні кошти на відміну від неї. При ухваленні рішення суди не врахували, що один із відповідачів у справі - ОСОБА_2 визнала її позовні вимоги та підтвердила обставини, на які вона посилалася у позові. На підтвердження своїх позовних вимог вона надала довідку АТ "МЕГАБАНК" № 31-568 від 28 січня 2020 року про те, що 12 грудня 2013 року вона отримала відсотки за депозитними договорами у розмірі 62 371,29 грн. Ці кошти вона передала ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які на той час перебували у шлюбі, для того, щоб вони придбали квартиру для її онуки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суди попередніх інстанцій послались на те, що рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 січня 2018 року у справі № 645/5462/16-ц спірну квартиру визнано особистою приватною власністю ОСОБА_3, і ці обставини були прийняті судами як преюдиційні. Разом з тим, вона не брала участі при розгляді справи № 645/5462/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус ХМНО Руденко О. Є., про визнання заяви недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.
Суди не врахували мотиви ОСОБА_2 з приводу написання нею заяви при купівлі 30 січня 2014 спірної квартири щодо коштів, а також те, що укладення договору купівлі-продажу спірної квартири супроводжувалось одночасно зі складенням ОСОБА_2 заяви від 30 січня 2014 року щодо неналежності їй коштів на придбання спірної квартири та складенням ОСОБА_3 заповіту від 30 січня 2014 року на квартиру на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частках кожній. Указані обставини у своїй сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами та відсутності доказів фінансової спроможності ОСОБА_3 на придбання спірної квартири підтверджують той факт, що грошові кошти, за які була придбана спірна квартира, йому не належать, а належать саме їй. Судами також не було надано оцінки тим обставинам, що ОСОБА_3 ніколи не вселявся до спірної квартири, не реєстрував в ній місце проживання, не проводив ремонтні роботи та не сплачував витрати на її утримання. Вказане свідчить, що ОСОБА_3 був лише номінальним власником. Наявність заповіту при укладенні угоди свідчить про направленість волевиявлення на придбання квартири не на ім`я відповідача.
У січні 2022 року ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просила: задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 ; скасувати судові рішення у частині відмови і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. ОСОБА_2 зазначає, що визнає позовні вимоги ОСОБА_1 .
Відзив мотивований тим, що суди не надали оцінки факту визнання ОСОБА_2 позову. Позивач отримала відсотки за депозитами і ці гроші передала відповідача для придбання квартири для її онуки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач ОСОБА_3 не мав власних грошей, що підтверджується довідкою фіскального органу.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року та постанови Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року та постанови Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження відмовлено.
20 січня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.