ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2023 року
м. Київ
справа № 820/5284/16
адміністративне провадження № К/9901/33008/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2017 року (головуючий суддя Любчич Л.В., судді: Спаскін О.А., Сіренко О.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Харківагроснаб" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Харківагроснаб" (далі - ТОВ "Харківагроснаб", позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (замінена Верховним Судом на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України; далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому позивач просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 04 серпня 2016 року №0001011402, від 04 серпня 2016 року №0001021402, від 26 серпня 2016 року №0001131402, від 26 серпня 2016 року №0001141402.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні фінансово-господарські операції позивача носили реальний характер та були спрямовані на отримання позивачем фінансового результату шляхом використання придбаного товару у власній господарській діяльності, а висновки контролюючого органу щодо відсутності інформації про наявність/відсутність обладнання, приміщення, персоналу, а також щодо зберігання та транспортування товару є необґрунтованими та не підтверджується належними доказами.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ "АВЕРТА", ТОВ "АЛЬТТОР" не підтверджується належними та допустимими доказами, які виходячи з умов договорів та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що подані позивачем первинні документи щодо транспортування містять ознаки дефектності, а встановлені обставини щодо постачальників товару, його відвантаження, транспортування обґрунтовано ставлять під сумнів фактичну поставку товару позивачу, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 квітня 2017 року задовольнив апеляційну скаргу ТОВ Фірма "Харківагроснаб"; скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року та ухвалив нову, якою задовольнив позовні вимоги.
Таку позицію апеляційний суд мотивував тим, що сама собою дефектність того чи іншого документа щодо транспортування товару не є безумовним доказом безтоварності вчиненої господарської операції за умови її підтвердження іншими документами первинного бухгалтерського обліку. Окрім цього, звернув увагу на те, що доводи про відсутність відомостей щодо наявності у ТОВ "Альтор" власних або орендованих приміщень у м. Києві не спростовують реальність господарських операцій, вчинених між позивачем та цим контрагентом, оскільки відсутність складських приміщень не встановлена податковим органом.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У доводах касаційної скарги контролюючий орган по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, оскільки судом апеляційної інстанції не взято до уваги доводи відповідача щодо відсутності контрагентів позивача за адресою місцезнаходження та докази на підтвердження такої інформації, а також судом взято до уваги документи, які не було надано під час перевірки.
ТОВ "Харківагроснаб" правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалось.
Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Правовідносини у даній справі врегульовані нормами Податкового кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (які застосовуються в редакції, чинній на момент спірних правовідносин).
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт "а")
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Разом з тим, за змістом підпункту 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 ПК України платниками податку на прибуток підприємств - резидентами є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.
Також підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачає, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку
За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У відповідності до статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця податкових вигод (витрат та податкового кредиту), мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду й відображають реальність таких операцій, повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Надання податковому органу документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Згідно усталеної судової практики при розгляді справ цієї категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Суд має оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, зокрема, провести всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що Центральною ОДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Харківагроснаб" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ "Альттор" за січень 2016 року.
За результатами перевірки складений акт від 22.07.2016 №2753/20-30-14-02/25190036, у якому зафіксовано порушення вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, статті 138, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого позивачем занижено фінансовий результат за 1 квартал 2016 всього у сумі 564370 грн., що призвело до заниження сум податку на прибуток всього у сумі 101587 грн. за 1 квартал 2016 року; пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 ПК України, що мало наслідком завищення залишку від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 112874 грн.