Постанова
Іменем України
23 січня 2023 року
м. Київ
справа № 761/26774/20
провадження № 61-12342св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позову вказав, що 04 червня 2014 року між ним та публічним акціонерним товариством "Старокиївський банк" (далі - ПАТ "Старокиївський банк") укладено договір банківського вкладу № 06/1019-2014 та зараховано на його депозитний рахунок 150 000 грн.
На підставі постанови Правління Національного банку України № 365 ПАТ "Старокиївський банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. З 18 червня 2014 року у ПАТ "Старокиївський банк" введено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці до 18 вересня 2014 року включно.
Він звернувся до публічного акціонерного товариства "Банк Київська Русь", через який здійснювалася виплата коштів вкладникам за договорами, укладеними з ПАТ "Старокиївський банк", із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування, проте отримав відмову у проведенні такої виплати з підстав невключення його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, що унеможливило виплату гарантованого відшкодування у встановлений законом строк.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2016 року, що набрала законної сили, визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду Пантіної Л. О. щодо невключення його до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами Фонду, та зобов`язано її надати до Фонду додаткову інформацію про нього як вкладника ПАТ "Старокиївський банк".
Посилався на те, що після прийняття вказаного судового рішення він усе одно не отримав належних йому коштів.
Вказав, що шкода, розмір якої визначено у розмірі невиплаченого гарантованого відшкодування, завдана встановленою у судовому порядку бездіяльністю Уповноваженої особи Фонду, якою з 2014 року не виконано зобовʼязання по здійсненню виплати позивачу гарантованого відшкодування коштів, розміщених на його рахунках e банку. Відповідач, відмовивши у виплаті гарантованого відшкодування за договором банківського вкладу, спричинив моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, викликаних неможливістю протягом тривалого часу користуватися належними йому коштами, та, як наслідок, необхідністю докладати значних зусиль та часу на поновлення порушених прав у судових органах.
За таких обставин позивач просив суд стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь завдану майнову шкоду у розмірі 150 000 грн, завдану моральну шкоду у розмірі 8 000 грн та витрати на правову допомогу у сумі 7 000 грн.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року в складі судді Пономаренко Н. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 150 000,00 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Причиною неотримання позивачем передбаченого законом відшкодування було невключення його Уповноваженої особою Фонду у перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у межах 200 000 грн за рахунок Фонду, у зв`язку з чим дійшов висновку про стягнення з Фонду на користь позивача шкоди у розмірі 150 000 грн.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що внаслідок дій відповідача позивач поніс глибокі душевні страждання, що призвело до заподіяння йому моральної шкоди, позивач суду не надав, тобто не довів суду, яку саме моральну шкоду йому заподіяно діями відповідача.
Також місцевий суд встановив, що позивач не пропустив позовну давність, оскільки предметом спору в цій справі є відшкодування шкоди у грошовій формі, яку позивач зазнав через протиправну бездіяльність відповідача, порушене право виникло з 19 вересня 2019 року - після припинення виплат Фондом через завершення процедури ліквідації банку.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року скасовано, провадження у цій справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн, є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Водночас суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 фактично просив стягнути з Фонду невиплачену йому гарантовану державою граничну суму відшкодування за вкладом, визначену ним як матеріальну шкоду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки висновок суду про публічно-правовий характер спору є помилковим, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення про закриття провадження у справі. При цьому, зазначає щодо необхідності відступу від висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, які зазначені в оскаржуваному судовому рішенні.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не оскаржує будь-яких дій субʼєкта владних повноважень, а просить відшкодувати саме шкоду в розмірі грошових коштів, які перебували на рахунках у ПАТ "Старокиївський Банк". У зв`язку з ліквідацією банку позивач втратив право вимоги гарантованої суми відшкодування за вкладом, внаслідок чого отримав право вимагати заподіяну невиконанням рішення суду матеріальну шкоду.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Старокиївський банк" укладено договір банківського вкладу № 06/1019-2014 та зараховано на його депозитний рахунок 150 000 грн.
На підставі постанови Правління Національного банку України № 365 ПАТ "Старокиївський банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.
17 червня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 50, яким розпочато з 18 червня 2014 року процедуру виведення ПАТ "Старокиївський банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; вирішено тимчасову адміністрацію запровадити строком на три місяці з 18 червня 2014 року до 18 вересня 2014 року включно; призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію.
Постановою Правління Національного Банку України від 11 вересня 2014 року № 563 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" з 18 вересня 2014 року.
На виконання вказаної постанови Національного Банку України виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 17 вересня 2014 року № 92 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Старокиївський банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку". Даним рішенням розпочато процедуру ліквідації зазначеного банку з 18 вересня 2014 року.
ОСОБА_1 звернувся до публічного акціонерного товариства "Банк Київська Русь", через який здійснювалася виплата коштів вкладникам за договорами, укладеними з ПАТ "Старокиївський банк", із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування, проте отримав відмову у проведенні такої виплати з підстав невключення його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2016 року в справі № 826/2150/16, що набрала законної сили, визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду Пантіної Л. О. щодо невключення позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами Фонду, та зобов`язано її надати до Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника ПАТ "Старокиївський банк".
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість, визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.