Постанова
Іменем України
26 січня 2023 року
м. Київ
справа № 296/1550/20
провадження № 61-11105св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2021 року у складі судді Рожкової О. С. та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2021 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності в порядку поділу майна.
Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що з 25 січня 1992 року до 11 січня 2014 року вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі, за час перебування в якому ними було придбано майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку оформлено за ОСОБА_2
ОСОБА_1 зазначила, що вони з ОСОБА_2 не дійшли згоди щодо добровільного порядку поділу спільно нажитого майна.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1, посилаючись на статті 60, 69-71 Сімейного кодексу України (далі - СК України), з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя, частки кожного з яких складають по 1/2 частині, та в порядку поділу майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_2, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне нерухоме майно набуте подружжям під час шлюбу, тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу в рівних частках шляхом визнання за кожним права на 1/2 частину квартири.
Щодо доводів відповідача про пропуск строку позовної давності зазначено, що позивач дізналася про порушення свого права в 2019 році, коли відповідач звернувся до суду з позовом до неї про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням справа № 296/2899/19.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2021 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не доведено обставин, на які він посилався як на заперечення проти позову, зокрема того, що грошові кошти у розмірі 13 325,00 грн надавалися його матір`ю саме для придбання спірної квартири та, що такі кошти взагалі надавалися, оскільки належних доказів на підтвердження таких обставин він не надав, а письмові пояснення ОСОБА_3, засвідчені секретарем Старокотелянської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 01 червня 2020 року, та пояснення свідків, на думку суду,не можуть підтверджувати передання коштів відповідачу саме для цілей придбання квартири.
Крім того, відповідач не надав суду доказів на підтвердження одноособової сплати коштів у рахунок отриманого кредиту та участі батьків у сплаті щомісячних платежів за кредитом, оскільки кредитний договір укладено 15 вересня 2003 року із закінчення строку дії 14 вересня 2010 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі і їх спільного проживання, ведення господарства, виховання спільних дітей.
При цьому, суд врахував, що сторони до купівлі спірного майна перебували у шлюбі майже одинадцять років, мали спільний бюджет та вели спільне господарство. Тривалість та усталеність сімейних відносин сторін до придбання ними спірного майна доводить, що таке майно було придбано за спільні сумісні кошти подружжя, а посилання відповідача на незадовільний стан здоров`я позивача не позбавляють останню права спільної сумісної власності, оскільки вона своїми діями (веденням домашнього господарства, вихованням дітей тощо) сприяла одержанню доходів та здійсненню використання зароблених чоловіком коштів в інтересах сім`ї.
Таким чином, відповідачем не спростована презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 204/5407/17, від 17 червня 2021 року у справі № 128/1511/19, та не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, щосуди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2, оскільки придбана за його особисті кошти, зокрема частину вартості квартири сплачено за кошти у розмірі 13 325,00 грн подаровані його батьками, а інша частина коштів у розмірі 34 645,00 грн отримана ним в кредит, що підтверджується кредитним договором від 15 вересня 2003 року № Z 014/06-2/7790.
Крім того, суди попередніх інстанцій невірно застосували вимоги статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до спірних правовідносин, оскільки позивач пропустила строк позовної давності.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 січня 1992 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1, виданим Старокотельнянською сільською радою с. Стара Котельня Андрушівського району (а. с. 5).
Під час перебування сторін у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, виданим 08 серпня 1992 року Старокотельнянською сільською радою народних депутатів с. Стара Котельня Андрушівського району, а ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3, виданим 07 січня 1995 року Старокотельнянською сільською радою с. Стара Котельня Андрушівського району Житомирської області (а. с. 22).
15 вересня 2003 року між ОСОБА_2 та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" укладено кредитний договір № Z014/06-2/7790 за призначенням для придбання житла по програмі "Житло в кредит" на суму 6 500,00 дол. США (а. с. 100-102).
Того ж дня ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 15 вересня 2003 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Слюсар В. В., зареєстрованим в реєстрі за № 3484 (а. с. 8).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 липня 2020 року № 217259283 ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 (а. с. 125).
Згідно з технічним паспортом на квартиру від 16 вересня 2003 року квартира АДРЕСА_3 складається з двох кімнат (а. с. 103-105).
Відповідно до довідки Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради про реєстрацію місця проживання особи від 02 травня 2019 року № 10-14/12600 ОСОБА_1 з 07 березня 2007 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 4).
11 січня 2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області (а. с. 6).
18 липня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5, виданим Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у м. Києві (а. с. 7).
14 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області (а. с. 99).
Відповідно до актів від 02 березня 2019 року № № 27, 28, затверджених головою правління ЖБК-1 Віцюк В. Ф., в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_11 з 2012 року не проживають, а ОСОБА_6 не проживає з 2015 року (а. с. 59, 60).
Згідно з довідкою голови правління ЖБК-1 Віцюк В. Ф. від 12 березня 2019 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: власник ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_12, дочка ОСОБА_5, син ОСОБА_6, колишня дружина ОСОБА_13 та дочка колишньої дружини ОСОБА_14 (а. с. 61).
У період з 2012 року до 2019 року оплату за житлово комунальні послуги за квартиру АДРЕСА_1 здійснював ОСОБА_2, що підтверджується відповідними квитанціями та фіскальними чеками (а. с. 63-71).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Положеннями статті 60 СК України визначено що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.