ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 804/2986/17
адміністративне провадження № К/9901/41955/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Олендера І.Я., Васильєвої І.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (суддя Конєва С.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року (головуючий суддя Олефіренко Н.А., судді: Шальєва В.А., Білак С.В.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Нікопольський завод технологічного оснащення» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2017 року Приватне акціонерне товариство «Нікопольський завод технологічного оснащення» (далі - ПРАТ «НЗТО», Товариство, позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Управління, контролюючий орган, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 лютого 2017 року:
- №0001071407 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 447 228,00 грн. і нарахування штрафних санкцій в сумі 71 335,00 грн.;
- №0001081407 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 317 045,00 грн. і нарахування штрафних санкцій в сумі 79 261,25 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків контролюючого органу щодо необхідності здійснення нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору оперативного лізингу та додаткових угод до нього, оскільки чинне на час їх укладення законодавство не містило відповідних вимог; крім того, на думку позивача, неправильними є й висновки контролюючого органу щодо неможливості віднесення до складу витрат за 2015 рік суми заборгованості, яка набула статусу безнадійної у 2013 році, адже Товариство дізналось про припинення юридичної особи-контрагента лише у 2015 році й саме тоді у нього склалась впевненість про безнадійність зазначеної дебіторської заборгованості та її відповідність ознакам, визначеним у підпункті 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що податковий орган, вийшовши за межі власних повноважень, самостійно дійшов висновку про нікчемність/неукладеність договору оперативного лізингу №09-1/179 від 01 травня 2002 року і додаткової угоди №3 від 15 жовтня 2003 року до нього, оскільки діюче на час їх укладення законодавство не вимагало обов`язкового нотаріального посвідчення чи державної реєстрації. Разом з тим, відповідачем не підтверджено, що додаткові угоди до договору оперативного лізингу, які підписувались протягом 2011 - 2014 років, укладались на строк більше ніж три роки, у зв`язку з чим згідно зі статтею 794 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягали державній реєстрації. Що ж до висновків акту перевірки про неправомірне включення позивачем до складу інших операційних витрат безнадійної заборгованості, яка сформувалась в результаті непогашення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧПУ та Системи» боргу в сумі 899 380,00 грн. та, на думку перевіряючих, не є витратами 2015 року, оскільки виникла 13 травня 2013 року (строк закінчення пред`явлення до виконання виконавчого документа), суди відмітили, що Товариством упродовж 2010 - 2015 років вживались заходи, спрямовані на стягнення боргу в судовому порядку та в подальшому - на примусове виконання судового рішення органами державної виконавчої служби; при цьому, позивачем саме у жовтні 2015 року після отримання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2015 року у справі №820/2208/15 про припинення юридичної особи - ТОВ «ЧПУ та Системи» у відповідності до вимог підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України було прийнято рішення про визнання дебіторської заборгованості ТОВ «ЧПУ та Системи» в сумі 899 380,00 грн. безнадійною та її виключення з активів підприємства з відображенням у бухгалтерському обліку у відповідності до вимог пункту 11 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», яким передбачено, що поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки та вказуючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень матеріального права (зокрема, податкового законодавства, що встановлює порядок віднесення заборгованості до безнадійної, та цивільного законодавства щодо нотаріального посвідчення і державної реєстрації договорів), а також порушення процесуальних норм, просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач в письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Суди з`ясували, що 01 травня 2002 року між Відкритим акціонерним товариством «Нікопольський Південнотрубний завод» (як лізингодавцем) та Закритим акціонерним товариством «Нікопольський завод технологічного оснащення" (як лізингоодержувачем) укладено договір оперативного лізингу №09-1/179, згідно з умовами якого останнім одержано на умовах оперативного лізингу зі строком дії до 01 січня 2012 року будівлі та споруди цехів.
В подальшому додатковими угодами до вказаного договору, зокрема, термін його дії продовжувався й за останньою угодою погоджений до 30 грудня 2014 року (додаткова угода №17).
Додатковою угодою №3 від 15 жовтня 2003 року до вказаного договору у зв`язку з переходом права власності на об`єкти лізингу від ВАТ "НПТЗ" до ЗАТ "Енергоресурси" сторони погодили, що договір оперативного лізингу №09-1/179 від 01 травня 2002 року зберігає свою силу стосовно нового власника - ЗАТ «Енергоресурси».
У період з 21 листопада 2016 року по 30 грудня 2016 року посадовими особами контролюючого органу проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2016 року, за результатами якої складено акт №14/04-36-14-03.31760880 від 10 січня 2017 року, яким, в свою чергу, встановлено наступні порушення:
- пунктів 138.1, 138.2 статті 138 з урахуванням норм пункту 44.1 статті 44 ПК України та пункту 6-7 П(С)БО 16 «Витрати», пункту 7 П(С)БО 10, підпунктів 14.1.11, 14.1.84 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 50.1 статті 50 (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу), підпункту «г» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 ПК України, у зв`язку із чим занижено податок на прибуток на загальну суму 447 228,73 грн., у тому числі: за 2014 рік - 285 340,33 грн. та за 2015 рік - 161 888,40 грн.;
- статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198, пункту 198.3 статті 198, статті 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 317 044,63 грн. за січень - грудень 2014 року.
При цьому, Управління вказало, що Товариством всупереч приписів статей 654, 793 - 795, пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не здійснено нотаріального посвідчення та державної реєстрації додаткових угод до договору оперативного лізингу від 01 травня 2002 року №09-1/179, укладеного між ВАТ «НПТЗ» та ЗАТ «НЗТО», з огляду на що правочини відповідно до статей 204, 209, 210, 216, 640 ЦК України є неукладеними та такими, що не мають юридичної сили, а Товариством безпідставно включено до складу витрат суми по орендним платежам, сплачені на виконання умов договору оперативного лізингу від 01 травня 2002 року №09-1/179.
Крім того, контролюючий орган дійшов переконання, що позивачем неправомірно включено до складу інших операційних витрат безнадійну заборгованість, яка виникла в результаті непогашення боргу перед позивачем у сумі 899 380,00 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧПУ та Системи», оскільки така заборгованість не може бути витратами 2015 року, набувши статусу безнадійної у 2013 році - після закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
На підставі акту перевірки контролюючим органом 02 лютого 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0001071407, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 580 563,00 грн., у тому числі: за податковим зобов`язанням - 447 228,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 71 335,00 грн.;
- №0001081407, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 396 306,25 грн., з яких: за податковими зобов`язаннями - 317 045,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 79 261,25 грн.
Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржені Товариством в адміністративному порядку й рішенням ДФС України №8366/6/99-99-11-01-01-25 від 20 квітня 2017 року скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.
Не погоджуючись із прийнятими Управлінням податковими пов