Постанова
Іменем України
23 січня 2023 року
м. Київ
справа № 199/8873/21
провадження № 61-9811св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 ,
третя особа - Служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2022 року у складі судді Богун О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , третя особа - Служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, про виселення,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») у листопаді 2021 року звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 , та зняти їх з реєстрації.
На обґрунтування позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що між ними та ОСОБА_1 28 березня 2008 року укладено кредитний договір № DNC0GI0000006680, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 291 600 грн на строк до 28 березня 2015 року.
01 серпня 2008 року було укладено додаткову угоду № DNC0GI0000006680 до кредитного договору № DNC0GI0000006680 від 28 березня 2008 року, відповідно до якої змінено валюту кредитування на долар США.
Згідно з додатковою угодою № DNC0GI0000006680 від 01 серпня 2008 року до кредитного договору № DNC0GI0000006680 від 28 березня 2008 року АТ КБ «ПриватБанк» змінило валюту кредиту з гривні на долар США.
У зв`язку з викладеним, заборгованість ОСОБА_1 зазначена в пункті 8.1 Додаткової угоди на дату укладання додаткової угоди становить 61 254,517 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 28 березня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно з пунктом 1.1 якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 46,20 кв. м, житловою 29,8 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмета іпотеки дорівнює 388 850 грн.
Відповідно до пункту 1.7.1 договору іпотеки від 28 березня 2008 року визначений обов`язок іпотекодавця не передавати майно в оренду (майновий найом), у лізинг, у спільну діяльність або у безоплатне користування, не здійснювати їх відчуження або інше розпорядження майном без письмової згоди Іпотекодержателя.
Проте, вказаний обов`язок відповідач порушив, зареєструвавши у вказаному будинку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 03 червня 2022 року відмовив у задоволенні позову.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що ОСОБА_1 не порушував умови іпотечного договору при реєстрації членів своєї сім`ї у спірному будинку, а виселення відповідача та членів його сім`ї із іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту, неможливе без надання іншого постійного жилого приміщення.
Крім того, суду не надано доказів наявності, на час вирішення судом даного спору, судового рішення або виконавчого напису нотаріуса щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вимоги в частині зняття з реєстраційного обліку є похідними вимогами від виселення відповідача та членів його сім`ї та зважаючи на те, що вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в частині виселення не підлягають задоволенню, відповідно похідна вимога про зняття з реєстраційного обліку задоволенню теж не підлягає.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 06 вересня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2022 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлено правовідносини та норми, якими вони регулюються.
Спірна квартира не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, тому саме позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши житло, в яке відповідачі можуть бути переселені, а не враховувати факт наявності у них іншого житла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
АТ КБ «ПриватБанк» у жовтні 2022 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 61-9059св21), від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21), від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц (провадження № 61-18802св18).
Суд апеляційної інстанції не дослідив та не встановив обсяг житлової нерухомості, яка перебуває у власності відповідачів, придатності цих об`єктів до проживання, оскільки сама по собі реєстрація осіб у будинку не є підтвердженням наявності права користування цим майном, тому суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини другої статті 109 ЖК України.
Висновки апеляційного суду ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи, оцінка доводів учасників справи не може вважатися належною, а висновки обґрунтованими.
Апеляційним судом не встановлено чи проживають та користуються відповідачі спірним майном, чи мають вони інше житло, оцінити доводи щодо співмірності втручання у право на мирне володіння майном з дотриманням балансу між правами учасників спору.
18 червня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис № 771, яким запропоновано звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNC0GI0000006680 від 28 березня 2008 року у розмірі 5 076 573,28 грн на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 .
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від ОСОБА_1 у листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що на час укладення договору іпотеки у квартирі були зареєстровані він, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
ОСОБА_3 була зареєстрована 06 лютого 2009 року у спірній квартирі. Про намір провести реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 у квартирі іпотекодержатель був письмово повідомлений 17 січня 2009 року, заперечень від банку щодо реєстрації не надходило.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилися після передання квартири в іпотеку, тому їх місце проживання та реєстрація були визначені відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України і не потребували погоджень.
Висновки Верховного Суду, на якій посилається заявник у касаційній скарзі, не стосуються підстав для відмови у задоволенні позову.
Виконавчий напис від 18 червня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. за № 771, на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного міста Дніпропетровська, яке набрало законної сили, визнано таким, що не підлягає виконанню.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 жовтня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
Справа № 199/8873/21 надійшла до Верховного Суду 10 листопада 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 28 березня 2008 року було укладено кредитний договір № DNC0GI0000006680, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 291 600 грн на строк до 28 березня 2015 року.
01 серпня 2008 року було укладено додаткову угоду № DNC0GI0000006680 до кредитного договору № DNC0GI0000006680 від 28 березня 2008 року, якою змінено валюту кредиту в гривні та визначено такою валютою долар США, у зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_1 зазначена в пункті 8.1 додаткової угоди на дату укладання додаткової угоди і становить 61 254,517 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 28 березня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно з пунктом 1.1 якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , і належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмета іпотеки дорівнює 388 850 грн.
Відповідно до пункту 1.7.1 договору іпотеки від 28 березня 2008 року іпотекодавець не має права без письмової згоди іпотекодержателя вчиняти будь-які дії, що можуть вплинути, як безпосередньо, так і опосередковано, як тепер, так і в майбутньому, на кількісні та якісні показники предмета іпотеки, зокрема іпотекодавець не повинен без згоди іпотекодержателя розпоряджатись будь-яким чином предметом іпотеки або його частиною; зменшувати без належних на те підстав, наявність яких повинна бути письмово обґрунтована іпотекодавцем, якісні та кількісні показники предмета іпотеки; проводити капітальний ремонт предмета іпотеки; укладати стосовно предмета іпотеки договори оренди (найму), лізингу, та будь-які інші договори, що встановлюють обтяження предмета іпотеки.
Звертаючись до суду з цим позовом банк посилався на те, що на порушення умов договору іпотеки іпотекодавець зареєстрував у спірному житловому приміщенні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що на час укладення договору іпотеки, а саме з 02 листопада 2007 року він був зареєстрований у спірній квартирі, а 10 квітня 2008 року - виписаний; 22 квітня 2008 року він повторно зареєструвався у спірній квартирі; ОСОБА_2 зареєстрована з 06 листопада 2007 року, а ОСОБА_5 - з 14 листопада 2006 року, про що банк був обізнаний під час укладення договору іпотеки.
ОСОБА_3 була зареєстрована у іпотечній квартирі 06 лютого 2009 року, про що іпотекодержатель був письмово поінформований 17 січня 2009 року та заперечень з цього приводу не висловив.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положень статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на нього, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК України).
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).
Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна квартира не була придбана за кредитні кошти, оскільки належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. 22 вересня 2006 року за реєстровим № 2199; право власності за ОСОБА_1 зареєстровано в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 26 жовтня 2006 року.
Зазначена квартира була передана в іпотеку банку відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки від 28 березня 2008 року.
Тобто, вказане вище нерухоме майно набуте у власність ОСОБА_1 не за рахунок кредитних коштів, а в порядку купівлі-продажу, ще до укладення іпотечного договору від 28 березня 2008 року, на підставі якого спірна квартира була передана в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № DNС0GI0000006680.
Разом із тим, згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Вимога позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування майном, зокрема житлом, суперечить статті 47 Конституції України, якою передбачено і закріплено право кожного на житло, за якою ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК України.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесені зміни до статті 109 ЖК України, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле пр