ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2023 року
м. Київ
справа № 815/3327/14
касаційне провадження № К/9901/41429/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2015 (суддя - Левчук О.А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 (головуючий суддя - Скрипченко В.О., судді - Золотніков О.С., Осіпов Ю.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Одеська ТЕЦ» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Одеська ТЕЦ» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 22.05.2014 №0001462203, №0001452203, №0001442203.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство послалося на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Вістол», ТОВ «Майстер-2012», ТОВ «Севхімбуд», ПП «Володарбуд», ТОВ «Ілевен-Строй», що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулася, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, результатом зазначених господарських операцій є придбання послуг з ремонту та реконструкції обладнання, яке безперервно використовується для ведення господарської діяльності, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 10.12.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017, позов задовольнив: скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 22.05.2014 №0001462203, №0001452203, №0001442203.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із з ТОВ «Вістол», ТОВ «Майстер-2012», ТОВ «Севхімбуд», ПП «Володарбуд», ТОВ «Ілевен-Строй», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню. Окрім зазначеного суди послалися на рішення судів, які набрали законної сили і якими встановлено, що господарські відносини за договорами Товариства з його контрагентами, зокрема, ТОВ «Вістол», ТОВ «Майстер-2012», ТОВ «Севхімбуд, ТОВ «Ілевен-Строй» мали реальний характер, операції за такими договорами у перевіряємий період дійсно відбулись, підтверджені необхідними первинними документами, що, в свою чергу, свідчить про відсутність порушень податкової дисципліни з податку на додану вартість з боку Товариства і відповідні обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи.
Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Управління подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав відсутності належних первинних документів в підтвердження таких операцій, непідтвердження їх за результатами зустрічних перевірок контрагентів позивача, наявності у контролюючого органу негативної інформації відносно вказаних контрагентів.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.08.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.01.2023 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 24.01.2023.
Відповідачем заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537, від 30.09.2020 №893 та наказів Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529, від 24.12.2020 №755.
Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на Головне управління ДПС в Одеській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (ЄДРПОУ ВП 44069166).
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт перевірки від 29.04.2014 №1113/15-54-22-02 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення Товариством вимог: підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, пунктів 138.3, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139, пункту 154.8 статті 154 Податкового Кодексу (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на загальну суму 1 169 960 грн; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201, пункту 201.6 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 244611 грн, у тому числі по періодам: січень 2013 року - у сумі 20011 грн; грудень 2013 року - у сумі 224600 грн; завищення від`ємного значення з податку на додану вартість всього у сумі 120011 грн, в тому числі по періодам: травень 2013 року - у сумі 120011 грн.
На підставі висновків акту перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.05.2014: №0001442203, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток на суму 1169960,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1754940,00 грн; №0001452203, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 244611,00 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 122305,50 грн; №0001462203, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 120011,00 грн.
Інспекція в акті перевірки як на підставу порушення Товариством вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 ПК України зазначила про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними вище контрагентами та послалася на відповідні акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів, зокрема ПП «Володарбуд», ТОВ «Севхімбуд» з підстав відсутності цих контрагентів за місцем їх знаходження; відповідні акти перевірок ТОВ «Вістол», ТОВ «Ілевен-Строй», в яких зазначено, що вказані контрагенти не мали можливості проводити господарську діяльність у зв`язку з відсутністю у них майна, відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень, інших матеріальних ресурсів та документів щодо ведення бухгалтерського обліку; на акт від 13.09.2013 №577/15-54-22-02 про результати позапланової невиїзної перевірки позивача по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ «Мастер - 2012» за період з 01.01.2013 по 31.03.2013, яким встановлено завищення податкового кредиту, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 82 144 грн у січні 2013 року та завищення податкового кредиту, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту на загальну суму 230 241 грн у березні 2013 року. Витрати по даним операціям не включались до складу витрат за перевіряємий період.
Як на підставу порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, пунктів 138.3, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139, пункту 154.8 статті 154 ПК України податковий орган також зазначив про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, посилаючись на відповідні акти перевірок.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).
Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх ім