ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2023 року
м. Київ
справа №350/616/16-а
адміністративне провадження № К/9901/33814/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду в касаційній інстанції адміністративну справу №350/616/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Івано-Франківська філія Українського державного науково - дослідного інституту проектування міст імені Ю.М. Білоконя «Діпромісто» про визнання незаконним та скасування рішення сесії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 (головуючий суддя Кушнерик М.П., судді: Мікула О.І., Курилець А.Р.),
В С Т А Н О В И В :
В травні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулась з позовом до Перегінської селищної ради (далі також - відповідач) у якому просила визнати незаконним і скасувати пункт 20 рішення сесії Перегінської селищної ради від 02 червня 2014 року №176-42/2014, яким встановлено, що при розробці технічної документації проектній організації необхідно врахувати генплан селища щодо заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що даним рішенням ради порушується право позивачки на приватизацію належної їй земельної ділянки. Так, сусідній землекористувач ОСОБА_2 відмовилась погодити межі земельної ділянки, тому рішенням сесії селищної ради позивачці надано дозвіл виготовити правовстановлюючі документи на земельні ділянки без погодження суміжного землекористувача. Проте, Перегінською селищною радою по даний час не погоджено межі земельних ділянок, оскільки, як вважає відповідач, при розробці технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), ділянка № НОМЕР_1 площею 0,0428 га та ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0111 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_1 , проектною організацією не враховано вимоги п.20-а рішення сесії Перегінської селищної ради щодо влаштування заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , чим фактично порушено право позивачки на реєстрацію права власності на належні їй земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
Постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2017 року позов задоволено.
Визнано незаконним і скасовано пункт 20-а рішення сесії Перегінської селищної ради Рожнятівського району від 02.06.2014 року №176-42/2014, яким встановлено необхідність проектній організації при розробці технічної документації врахувати генплан селища щодо заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Так, судами встановлено, що рішенням сесії Перегніської селищної ради від 28 серпня 1998 року позивачці передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією архівного витягу № Г-120/04-01 від 10 жовтня 2013 року з рішення другої сесії третього демократичного скликання Пергінської селищної ради від 28 липня 1998 року.
Відповідно до витягів з інвентарної справи та з Генерального плану забудови селища за 1956 рік встановлено, що позивачка є власником житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1
ОСОБА_2 є суміжнім землекористувачем, що також підтверджується копіями планів земельних ділянок.
Рішенням сесії Перегінської селищної ради від 02 червня 2014 року № 167/42-2014 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» надано дозвіл ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості): ділянки №1 орієнтовною площею 0,0428га та ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0111 га для будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .
Оскільки сусідній землекористувач ОСОБА_2 відмовилась погодити позивачці межі земельної ділянки, то пунктом 20-а вказаного рішення селищної ради проектну організацію зобов`язано при розробці технічної документації враховувати Генплан селища щодо заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відповідно до Генерального плану смт Перегніське 2005 року земельна ділянка по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 відноситься до садибної житлової забудови.
На Генеральному плані відображена існуюча пішохідна доріжка (стежка) шириною орієнтовно 3 метри, що підтверджується копією листа №7/15 Івано-Франківської філії Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст імені Ю.М.Білоконя «Діпрмісто» від 20 січня 2015 року.
Генеральним планом смт. Перегінське, розробленим філією ДП «Діпромісто» у 2017 році, проїзд (громадську дорогу) через земельну ділянку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 не передбачено.
Встановлено також, що позивачка та третя особа мають у користуванні земельні ділянки для обслуговування своїх житлових будинків, що знаходяться у смт. Перегніське, які на даний час перебувають у процесі приватизації. Оскаржуваним рішенням Перегінська селищна рада надала дозвіл на розробку технічної документації позивачці, проте з обмеженням, а саме останню зобов`язано при виготовленні технічної документації враховувати Генплан селища щодо заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
На замовлення позивачки ПП «Луги» розробило технічну документацію на земельну ділянку по АДРЕСА_1 без врахування встановленого рішенням сесії селищної ради обмеження щодо врахування заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується відповідною схемою.
Зазначена документація із землеустрою Перегінською селищною радою не погоджена у зв`язку з тим, що при її розробці не дотримано пункту 20-а оскаржуваного рішення сесії.
Вважаючи рішення Перегінської селищної ради від 02 червня 2014 року № 167/42-2014 року протиправним в частині зобов`язання проектної організації при розробці технічної документації враховувати Генплан селища щодо заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуване рішення селищної ради в частині обмеження позивачки врахуванням заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 при розробці технічної документації на земельну ділянку, яку вона має намір приватизувати, не відповідає нормам Земельного кодексу України та порушує законні права та інтереси позивачки на приватизацію землі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Перегінська селищна рада, ухвалюючи рішення від 02 червня 2014 року №176-42/2014, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому підстави для його скасування в оспорюваній частині відсутні.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивачка подала касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В касаційній скарзі позивачка наголошує на тому, що вказане у оскаржуваному рішенні обмеження щодо необхідності врахування Генерального плану селища щодо заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 порушує її права на приватизацію земельної ділянки.
Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018.
Відповідач та третя особа правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи де