ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2023 року
м. Київ
справа № 200/6806/20-а
адміністративне провадження № К/9901/46366/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у суді касаційної інстанції адміністративну справу №200/6806/20-а
за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року (суддя Дмитрієв В.С.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року (головуючий суддя - Сіваченко І.В., судді: Гаврищук Т.Г., Блохін А.А.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (первинна назва - Військова прокуратура об`єднаних сил) (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил від 11 червня 2020 року № 347к, яким майора юстиції ОСОБА_1, звільненого з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 15 червня 2020 року звільнено з посади начальника відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері військової прокуратури об`єднаних сил, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до Краматорського міського військового комісаріату;
- поновити ОСОБА_1 на відповідній (рівнозначній) посаді в органі прокуратури України (ідентифікаційний код 39969443) з 15 червня 2020 року;
- стягнути з Військової прокуратури об`єднаних сил (ідентифікаційний код 39969443) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15 червня 2020 року до дня винесення судового рішення (поновлення на посаді).
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував на безпідставність звільнення із займаної посади з огляду на відсутність проведення реорганізації чи ліквідації військових прокуратур регіонального рівня, в тому числі прокуратури об`єднаних сил, з метою забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері. Також зазначав, що спірний наказ не містить посилань на норми Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), на підставі яких відбулося звільнення з посади прокурора, що, у свою чергу, ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє встановити дійсні підстави такого звільнення. До того ж, позивач уважав, що звільнення позивача з військової служби не може слугувати підставою для звільнення з органів прокуратури.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
4. Приймаючи означені рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач у період його призначення та звільнення проходив військову службу, був звільнений з військової служби у зв`язку із скороченням штатів згідно наказу Міністра оборони України. При цьому, позивач був лише відряджений до органів прокуратури, а не призначений в загальному порядку, визначеному положеннями Закону № 1697-VII. У свою чергу, припинення військової служби для особи, яка відряджена для проходження служби до органів прокуратури, має наслідком і припинення відрядження та звільнення з органів військової прокуратури. Таким чином, у зв`язку з припиненням правовідносин, пов`язаних з проходженням ОСОБА_1 військової служби, припиняються його правовідносини і з Військовою прокуратурою об`єднаних сил, позаяк позивач є військовослужбовцем та був відряджений до Генеральної прокуратури України.
5. Суди зауважили, що військовослужбовці на посадах прокурорів військових прокуратур при здійсненні своїх повноважень керуються положеннями Закону № 1697-VІІ, водночас призначення та звільнення, а також вирішення інших питань, пов`язаних з проходженням військової служби, у тому числі соціальних гарантій, здійснювалось відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) та інших законодавчих актів, які передбачають гарантії та види забезпечення для осіб офіцерського складу ЗС України. Відтак, оскільки позивач проходив військову службу, то його звільнення з посади має відбуватися з дотриманням Закону № 2232-ХІІ.
6. Суд апеляційної інстанції критично оцінив посилання позивача на приписи абзацу 3 пункту 18 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), якими передбачено, що прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надається право достроково припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, надається право достроково звільнитися з військової служби.
7. Апеляційний суд зауважив, що цей абзац слід застосовувати лише в контексті з попереднім абзацом цього ж пункту, яким визначено, що у разі успішного проходження атестації прокурорами та слідчими військових прокуратур, які є військовослужбовцями, питання про їх звільнення з військової служби вирішується відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших нормативно-правових актів України, якими встановлено порядок проходження громадянами України військової служби, з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.
8. Отже, право звільнитися з військової служби надається лише тим особам, які успішно пройшли атестацію, задля можливості в подальшому працювати в реорганізованій спеціалізованій прокуратурі, в якій можливо працювати особам, які не проходять військову службу (на відміну від правил, що діяли до реформи органів прокуратури, реалізованої Законом № 113-ІХ).
9. За наведених вище мотивів суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на посаді в органах прокуратури, оскільки його було звільнено з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
10. 17 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, ухваливши у справі нове рішення про задоволення позову.
11. Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються позивачем з підстав, визначених пунктами 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
12. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17 в частині покладання на роботодавця обов`язку зазначення в наказі про звільнення конкретної, визначеної Законом № 1697-VІІ підстави для такого звільнення, та від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16 і від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16 в частині пріоритетності зазначених у Законі № 1697-VІІ норм щодо підстав звільнення прокурора з посади.
13. Аргументи касаційної скарги в частині обґрунтувань підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України полягають у відсутності висновку Верховного Суду щодо звільнення з військової служби, як беззаперечної та законної підстави для звільнення з посади прокурора та органів прокуратури (усупереч ст. 15, 16, 51 Закону № 1697-VІІ та Закону №113-ІХ); щодо визначення статусу та правового становища прокурорів, які перебували на посадах у військових прокуратурах (після внесення змін у Закон № 1697-УІІ у зв`язку з прийняттям Закону №113-ІХ); щодо зазначення та розмежування у наказах про звільнення прокурорів підстав для звільнення з військової служби та звільнення з посади прокурора (з військової служби звільняє Міністр оборони України із зазначенням підстав, передбачених у статті 26 Закону № 2232-ХІІ, а з посади в органах прокуратури звільняють уповноважені посадові особи із зазначенням підстав, передбачених статтею 51 Закону № 1697-VII).
14. У вимірі підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази та, як наслідок, не надали належної правової оцінки тим доказам, які свідчать про протиправність оскаржуваного наказу; рішення судів попередніх інстанцій не містять оцінки аргументів позивача, не дивлячись на те, що всі вони детально обговорювалися у судовому засіданні представниками сторін за участю колегії суддів.
15. Загалом, у касаційній скарзі ОСОБА_1 акцентує увагу на тому, що аналіз норм Законів №2232-ХІІ та № 1697-VII свідчить про те, що вирішення питання щодо проходження військовослужбовцями військової служби (зокрема, прийняття та звільнення з неї), у тому числі відряджених до державних органів з військової служби, належить до повноважень Міністра оборони України, в той час, як рішення про звільнення прокурорів з посади приймають уповноважені посадові особи органів прокуратури. Тобто, має місце чітке розмежування між звільненням з військової служби та з посади в органах прокуратури, і, відповідно, звільнення з військової служби не означає звільнення з посади в органах прокуратури. Прикладом цього, на думку позивача, є те, що 15 серпня 2012 року він був звільнений з військової служби без подальшого звільнення з органів прокуратури, що також спростовує твердження відповідача про первинність правовідносин військової служби по відношенню до правовідносин з органами прокуратури.
16. Окремо скаржник відзначає, що рішення Кадрової комісії № 1 від 02 квітня 2020 року № 61 не було покладено в основу оскаржуваного наказу про звільнення, а тому в даному випадку має місце порушення судами норм процесуального права, оскільки в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
17. У підсумку заявник касаційної скарги зауважив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права - статей 16, 27, 41, 51 Закону № 1697-VII та допустили порушення норм процесуального права - статей 2, 242, 248 КАС України, як наслідок, висновки судів є хибними та не відповідають обставинам справи, а оскаржуваний наказ не відповідає принципам юридичної визначеності.
18. Ухвалою від 04 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
19. 17 січня 2022 року до суду касаційної інстанції від Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
20. Аргументуючи означену позицію, відповідач покликається на те, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з державними органами, підприємствами, установами, організаціями, державними та комунальними навчальними закладами, до яких вони були відряджені, а проходять військову службу на посадах в цих органах, установах, організаціях та навчальних закладах. Зі змісту частини третьої статті 16 Закону № 1697-VII вбачається, що прокурор може бути звільнений з підстав та в порядку, встановлених не лише цим Законом, а й іншими законами, в даному випадку - Законом № 2232-ХІІ. Оскільки позивач не працював у Військовій прокуратурі об`єднаних сил у розумінні КЗпП України, а проходив військову службу, то його звільнення з військової служби (з посади, на якій він її проходив), має відбуватися насамперед відповідно до вимог Закону № 2232-ХІІ. У цьому контексті відповідач наголошує, що ОСОБА_1 виявив бажання звільнитися з військової служби, про що свідчить аркуш бесіди від 27 квітня 2020 року, що в подальшому стало підставою для припинення його правовідносин з органом прокуратури, де він проходив службу, оскільки він є військовослужбовцем відрядженим до Генеральної прокуратури України, що вказує про первинність правовідносин військової служби по відношенню до правовідносин, які випливають із Закону № 1697-VІІ.
21. Також у відзиві на касаційну скаргу відзначено, що обов`язковою умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур є успішне проходження ними атестації. У свою чергу, відсутність відповідного (успішного) рішення відносно ОСОБА_1 виключає можливість його переведення на посаду прокурора в Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил. Отже, відповідачем долучено рішення Кадрової комісії № 1 від 02 квітня 2020 року № 61 з метою підтвердження відсутності законних підстав для призначення позивача на посаду у Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил.
22. Ухвалою від 23 січня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до попереднього розгляду.
ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
23. Згідно послужного списку, ОСОБА_1 з 14 квітня 2012 року прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком на п`ять років і відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.
24. Наказом Військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України №7о/с від 14 травня 2012 року позивача призначено помічником військового прокурора.
25. Наказом Міністра оборони України від 26 липня 2012 року № 599 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас у зв`язку із скороченням штатів.
26. Наказом прокурора Південного регіону України від 14 серпня 2012 року № 71 позивача звільнено з посади, з 14 серпня 2012 року виключено із списків особового складу військової прокуратури Миколаївського гарнізону усіх видів забезпечення та направлено для постановки на облік до Центрально-Миколаївського РВК м. Миколаєва.
27. Відповідно до наказу Міністра оборони України від 02 лютого 2015 року № 61 з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби строком на п`ять років із відрядженням до Генеральної прокуратури України.
28. З лютого 2015 року позивач проходив військову службу в органах військової прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах.
29. Згідно рішення Кадрової комісії № 1 від 02 квітня 2020 року № 61, ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрав 68 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, у зв`язку із чим неуспішно пройшов атестацію.
30. Відповідно до аркушу бесіди від 27 квітня 2020 року майор юстиції ОСОБА_1 не виявив бажання проходити службу в Збройних Силах України.
31. Наказом Міністра оборони України від 22 травня 2020 року № 221 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої стаття 26 Закону №2232-XII (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
32. Наказом Військової прокуратури об`єднаних сил від 11 червня 2020 року №347к майора юстиції ОСОБА_1, звільненого з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої стаття 26 Закону № 2232-XII (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 15 червня 2020 року звільнено з посади начальника відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері військової прокуратури об`єднаних сил. Підстава: наказ Міністра оборони України від 22 травня 2020 року № 221.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
33. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII (у редакції, яка діяла на дату призначення позивача на посаду військового прокурора) військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту.
35. Порядок зайняття посади прокурора визначається Положенням про проходження військової служби у військовій прокуратурі.
36. В окремих випадках за наказом Генерального прокурора України на посади прокурорів та слідчих військової прокуратури можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам частин першої та п`ятої цієї статті.
37. Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
38. Вищі офіцерські звання військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.
39. Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.
40. Військові звання офіцерів військової прокуратури відповідають класним чинам працівників прокуратури. При звільненні офіцерів військової прокуратури (до полковника включно) з військової служби і призначенні на посади прокурорів в територіальні чи спеціалізовані прокуратури їм присвоюються відповідні їх військовим званням класні чини, а при прийнятті на військову службу у військову прокуратуру прокурорів, які мають класні чини (до старшого радника юстиції включно), їм присвоюються відповідні військові звання згідно із законодавством.
41. Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 02 липня 2015 року № 578-VIII) військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
42. Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.
43. Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
44. Відповідно до частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (теж у раніше чинній редакції) прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією; 3-1) набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 4) неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
45. Військовослужбовці військової прокуратури можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв`язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України або за власним бажанням.
46. За змістом частини другої статті 51 Закону № 1697-VII особами, які в установленому цим Законом порядку приймають рішення про звільнення прокурора з посади, є, зокрема, військовий прокурор регіону - стосовно прокурорів відповідної військової прокуратури регіону та прокурорів військових прокуратур гарнізонів, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної військової прокуратури регіону.
47. Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.
48. Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
49. Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначається Положенням № 1153/2008.
50. Відповідно до пункту 9 Положення № 1153/2008 військовослужбовці можуть бути відповідно до закону прикомандировані до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим або місцевих рад із залишенням їх на військовій службі.
51. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.
52. За текстом пункту 12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
53. За текстом пункту 15 Положення № 1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються, зокрема, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
54. Відповідно до пункту 35 Положення № 1153/2008 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення): 1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г", "д", "е", "є", "з" - "й" та "л" пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"; 2) за бажанням військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "ж", "к" пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в, "ґ", "й" та "к" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".