ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2023 року
м. Київ
справа №460/5939/20
адміністративне провадження № К/9901/14892/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 460/5939/20
за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року (головуючий суддя - Курилець А.Р., судді: Кушнерик М.П., Мікула О.І.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (далі - Спеціалізована прокуратура, відповідач), у якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, пов`язану з відмовою в нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення (заробітної плати) прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону, з 26 березня 2020 року, в порядку та в розмірах передбачених частинами другою, третьою, сьомою статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII);
- зобов`язати відповідача провести перерахунок грошового забезпечення (заробітної плати) позивача з 26 березня 2020 року, у порядку та за алгоритмом визначеним частинами другою, третьою, сьомою статті 81 Закону № 1697-VII, з урахуванням положень: пункту 31 "Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090 (далі - Порядок № 1090), додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - додаток 16 Постанови №704), пункту 2 "Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414 (далі - Постанова № 414), додатку 14 Постанови № 704 (з урахуванням приписів примітки);
- зобов`язати відповідача здійснювати виплати у такому ж розмірі і в подальшому.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зауважує, що окреме положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року. Відтак стверджує, що з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення (26 березня 2020 року) відповідач протиправно не виплачує йому грошове забезпечення (заробітну плату) у розмірі визначеному статтею 81 Закону № 1697-VII та іншими нормативно-правовими актами, а у меншому розмірі. У зв`язку з цим, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.
4. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що заробітна плата прокурорів має визначатися виключно Законом № 1697-VІІ (статтею 81), а положення Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), в частині, яка встановлює оплату праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова №505), є таким, що суперечить частині другій статті 1311 Основного Закону України.
5. Судом зауважено, що жодних застережень щодо вказаного Рішення Конституційного Суду України №6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, не містить натомість стосується розміру заробітної плати усіх прокурорів.
6. У даному випадку, на думку суду першої інстанції, критерієм для виплати заробітної плати у більшому розмірі не може бути проходження переатестації, оскільки виконувана робота та надані повноваження є однаковими та в одній і тій же установі, яка лише змінила назву. Отже, визначаючи позивачу розмір посадового окладу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова №505), а не статі 81 Закону № 1697-VII, посилаючись на зміни внесені Законом України № 113-ІХ, відповідач застосував до позивача очевидно дискримінаційну норму права та діяв усупереч принципу верховенства права.
7. Восьмий апеляційний адміністративний суд не погодився з наведеною позицією суду першої інстанції, постановою від 07 квітня 2021 року скасував указане рішення та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив повністю.
8. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки наразі окружні прокуратури створені не були, дія статті 81 Закону № 1697-VII у редакції, чинній у вказаний період, не поширюється на прокурорів військових прокуратур, а оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (на той час такою постановою була Постанова №505).
9. Суд апеляційної інстанції урахував, що позивач переатестацію не пройшов, працює на посаді прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону, в той час як диспозиція статті 81 Закону № 1697-VII стосується Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, а відтак, не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих (військових) прокуратур.
10. Таким чином, на думку цього суду, відповідач, нараховуючи та виплачуючи позивачу заробітну плату - посадовий оклад прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону згідно Постанови № 505 діяв правомірно та в межах чинного законодавства.
11. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про недотримання принципу юридичної визначеності, оскільки Законом № 113-ІХ було чітко визначено, що особи, які пройшли атестацію та були зараховані до нових структур органів прокуратури будуть отримувати вищу заробітну плату, ніж неатестовані працівники, що є гарантією забезпечення принципу справедливості.
12. Посилання позивача в частині, що стосується окладу за військове (спеціальне) звання, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги з огляду на існуючу правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3774/20-а, згідно якої не має правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
13. Також цей суд звернув увагу, що встановлені законодавством відмінності у визначенні розміру грошової винагороди тих прокурорів, які пройшли переатестацію, і тих, які її не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
14. Не погодившись з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року.
15. Як на підставу оскарження судових рішень відповідач послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначивши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не застосував правових висновків Конституційного Суду України викладених в рішенні від 26 березня 2020 року справа №6-р/2020 не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року справа №808/1491/16, від 16 лютого 2021 року справа №320/950/19 (в частині позовних вимог, що стосується порушеного права позивача), від 18 лютого 2021 року у справі № 640/25034/19 (в частині безпідставного поновлення процесуальних строків на апеляційне оскарження) та ухвалі від 29 березня 2021 року справа №420/6951/19 (в частині допуску до розгляду справи неуповноважених представників відповідача).
16. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В.М., суддів Єресько Л. О., Загороднюка А.Г. ухвалою від 13 травня 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
17. Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому він просить залишити рішення суду апеляційної інстанцій без змін, як таке, що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційну скаргу - без задоволення.
18. Позивач надіслав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги у яких просить врахувати, що 17 травня 2021 року Восьмий апеляційний адміністративний суд залишив без змін рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року у справі №460/7602/20 яким задоволено його позов до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в частині, що стосується розміру та порядку розрахунку окладу за військове звання. Указане, на думку скаржника, додатково підтверджує про обґрунтованість його позовних вимог в цій частині та наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду у цій справі.
19. Ухвалою від 23 січня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини
20. Наказом військового прокурора Західного регіону України від 16 січня 2020 року № 34к, позивач з 16 січня 2020 року призначений на посаду прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону. На вказаній посаді проходить службу по даний час. Позивач має військове звання капітана юстиції.
21. У період з 26 березня 2020 року по даний час позивачу виплачується грошове забезпечення, виходячи із:
- посадового окладу, встановленого Постановою № 505;
- окладу за військовим званням - Постанова № 704;
- надбавки за вислугу років військовослужбовцям - Постанова;
- надбавки за виконання особливо важливої роботи - Постанова № 505;
- надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - Постанова № 414;
- премії військовослужбовцям (щомісячної);
- індексація доходів - постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення".
22. У липні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату з 26 березня 2020 року грошового забезпечення відповідно до вимог статі 81 Закону № 1697-VII.
23. Листом від 04 серпня 2020 року № 18-203 вих-20 відповідач відмовив позивачу у такій виплаті.
24. Вважаючи, що відповідач протиправно виплачує грошового забезпечення (заробітну плату) у меншому розмірі ніж передбачено чинним законодавством, позивач звернувся до суду.
V. Нормативне регулювання та позиція Верховного Суду
25. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
27. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
28. Спірним питанням у межах цього касаційного провадження є застосування частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII з урахування рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури.
29. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.