Постанова
Іменем України
19 січня 2023 року
м. Київ
справа № 591/2263/19
провадження № 61-1908св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Рибалка Клавдія Дмитрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 вересня 2021 року у складі судді Клименко А. Я. та постанову Сумського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Собини О. І., Левченко Т. А.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Рибалка К. Д., в якому просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 25 березня 2019 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалка К. Д. за реєстровим номером 746; скасувати рішення приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Рибалка К. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на квартиру та запис про право власності.
Позов обґрунтовано тим, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виник спір з приводу відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП), який знаходився на розгляді Зарічного районного суду м. Суми (справа № 591/298/18). У ході розгляду цієї справи за її заявою про забезпечення позову ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 25 березня 2019 року накладено арешт із забороною відчуження квартири АДРЕСА_1 . Однак у цей же день, до моменту внесення запису до єдиного державного реєстру обтяжень ОСОБА_2 подарувала вказану квартиру своїй матері ОСОБА_3, а тому на думку позивача такий договір дарування є фіктивним правочином, який не був спрямований на настання реальних наслідків.
22 липня 2019 року надійшла заява позивача про зміну підстави позову, де вона просила визнати оспорюваний договір дарування недійсним на підставі частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) через недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 25 березня 2019 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалко К. Д. за реєстраційним номером 746. Скасовано рішення приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Рибалки К. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за ОСОБА_3, зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та запис про право власності: 30854357. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 152,60 грн у рахунок відшкодування судових витрат в дольовому порядку, тобто по 576,30 грн з кожної.
Ухвалюючи рішення про задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір дарування квартири, укладений 25 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, порушує права та законні інтереси ОСОБА_1, як заінтересованої особи, оскільки квартира АДРЕСА_1, з 25 березня 2019 року забезпечує майнові вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у справі № 591/298/18. При цьому, 29 червня 2021 року набрало законної сили рішення Зарічного районного суду м. Суми у справі № 591/298/18 від 01 квітня 2021 року, за яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 209 365,17 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, спричиненої внаслідок ДТП та 2 093,55 грн витрат по сплаті судового збору.
Постановою Сумського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 вересня 2021 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У січні 2022 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 вересня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, з урахуванням уточнень, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не врахували, що позбавлення ОСОБА_3 права власності на житло шляхом визнання договору дарування її квартири недійсним не є пропорційним до цілей такого позбавлення - відшкодування 209 635,17 грн майнової шкоди внаслідок ДТП та 2 093,55 грн витрат зі сплати судового збору, оскільки відповідно до висновку про оцінку майна від 29 жовтня 2021 року вартість квартири АДРЕСА_1, становить 851 846,00 грн;
- не звернули увагу на те, що особою відповідальною за шкоду, завдану внаслідок ДТП за участю автомобіля Skoda Superb, є позивач у цій справі;
- не з`ясували обставин справи щодо порушення позивачем вимог частин другої та третьої статті 13 ЦК України, що відповідно до статті 16 цього Кодексу є підставою для відмови у позові;
- не звернули увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що на момент вчинення договору дарування вже був накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1 ;
- безпідставно відхилили клопотання позивача від 16 вересня 2021 року № 13185-Р про призначення повторної автотехнічної експертизи;
- не врахували, що ОСОБА_3 має дуже незадовільний стан здоров`я і потребує професійного лікування, що неможливо здійснити проживаючи у селі, особливо з урахуванням військового стану;
- не розглянули питання добросовісності поведінки сина позивача - ОСОБА_5, який кермував автомобілем SkodaSuperb, державний номерний знак НОМЕР_1, під час ДТП.
Також у касаційній скарзі заявник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 215 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц, на підставі правової позиції Верховного Суд, вкладеної у постанові від 08 липня 2021 року у справі № 160/674/19 та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Крім того, у касаційній скарзі заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 16 ЦК України у подібних правовідносинах.
На момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 від інших учасників справи не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 01 лютого 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 вересня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 з підстав визначених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Зарічного районного суду м. Суми матеріали цивільної справи № 591/2263/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У червні 2022 року матеріали справи № 591/2263/19 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Зарічного районного суду м. Суми від 18 січня 2018 року у справі № 591/134/18 відповідача ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 06 січня 2018 року о 16 год 50 хв у м. Суми на перехресті вул. Г. Кондратьєва та вул. Лебединської, неподалік буд. 191 на вул. Г. Кондратьєва, керуючи транспортним засобом ВАЗ 211040, державний номерний знак НОМЕР_2, під час виїзду з прилеглої території Автозаправної станції "Маршал", не надала перевагу в русі та допустила зіткнення з транспортним засобом SkodaSuperb, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6 (син позивача), внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальним збитком, чим порушила пункт 10.2 Правил дорожнього руху та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
28 вересня 2018 року Апеляційний суд Сумської області ухвалив постанову у справі № 591/134/18, якою постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 18 січня 2018 року відносно ОСОБА_2, залишив без змін, а апеляційну скаргу її представника ОСОБА_4 на цю постанову - без задоволення.
25 березня 2019 року Зарічним районним судом м. Суми постановлено ухвалу про забезпечення позову у справі № 591/298/18, якою накладено арешт і заборону відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 .
У цей же день 25 березня 2019 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалка К. Д. посвідчено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, згідно якого винна особа у ДТП ОСОБА_2 подарувала своїй матері ОСОБА_3 цю квартиру.
У зв`язку із посвідченням договору дарування, даним приватним нотаріусом проведена державна реєстрація права власності на цю квартиру за ОСОБА_3 (індексний номер: 46127742 від 25 березня 2019 року 15:06:55) і номер запису про право власності: 30854357; дата, час державної реєстрації: 25 березня 2019 року 15:04:15).
26 березня 2019 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Авраменко М. О. виконавчого комітету Сумської міської ради винесено рішення № 46144390 про відмову у державній реєстрації обтяження, арешт нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_1, оскільки станом на момент подання заяви про державну реєстрацію обтяження та на момент прийняття рішення, власником об`єкту нерухомого майна, щодо якого подана заява, є інша особа, ніж та, яка зазначена власником в ухвалі Зарічного районного суду м. Суми від 25 березня 2019 року, справа № 591/298/18.
01 квітня 2021 року Зарічний районний суд м. Суми ухвалив рішення у справі № 591/298/18, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_6, ПАТ "АСК "Омега", ПАТ "СК "Провідна" про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 209 365,17 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, спричиненої внаслідок ДТП та 2 093,55 грн витрат зі сплати судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
29 червня 2021 року Сумським апеляційним судом ухвалено постанову у справі № 591/298/18, якою апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 квітня 2021 року у цій справі залишено без змін.
09 серпня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановлено ухвалу у справі № 591/298/18, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 червня 2021 року.
Нормативно-правове обґрунтування
За нормами статей 11-14 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:договори та інші правочини; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Частинами першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.