Постанова
Іменем України
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 940/734/21
провадження № 61-9246св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. І, Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопром", відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ),розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Паламарчук Дмитро Юрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопром" (далі - ТОВ "Автопром"), відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального МРУ Міністерства юстиції (місто Київ)) про визнання права власності на транспортний засіб та зняття арешту.
Позовна заява мотивована тим, що 23 жовтня 2008 року ОСОБА_1 придбав за договором купівлі-продажу транспортний засіб - автомобіль марки "ГАЗ", модель 3302-414, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Позивачем здійснено державну реєстрацію автомобіля та отримано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 30 червня 2009 року.
У травні 2019 року ОСОБА_1 дізнався, що вказаний автомобіль перебуває під арештом та знаходиться в розшуку на підставі постанови міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції (далі - МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ) від 14 листопада 2013 року.
Позивач зазначав, що він не був боржником у жодному виконавчому провадженні, інформація щодо відкритих або закінчених виконавчих проваджень за транспортним засобом - автомобілем марки "ГАЗ", модель 3302-414, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, відсутня.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на транспортний засіб - автомобіль марки "ГАЗ", модель 3302-414 "Газель", 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; зняти арешт з транспортного засобу - автомобіля марки "ГАЗ", модель 3302-414 "Газель", 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; припинити розшук вказаного транспортного засобу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 23 листопада 2021 року (у складі судді Косович Т. П.) позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб - автомобіль марки "ГАЗ", модель 3302-414, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Знято арешт з транспортного засобу - автомобіля марки "ГАЗ", модель 3302-414, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та припинено його розшук.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є законним власником спірного транспортного засобу, належний позивачу автомобіль на даний час не є предметом будь-якого виконавчого провадження. ОСОБА_1 ніколи не був та не є боржником у жодному виконавчому провадженні, проте арешт з цього транспортного засобу не знятий та розшук його не припинений, чим порушено право позивача володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд, а тому таке право підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна та припинення його розшуку.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року рішення Тетіївського районного суду Київської області від 23 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при зверненні до суду позивач неповно визначив суб`єктний склад учасників справи, зокрема, не пред`явив позовні вимоги до належного відділу державної виконавчої служби, яким відкрито виконавче провадження щодо спірного автомобіля, не залучив відповідні підприємства та товариства до участі у справі третіми особами або співвідповідачами, що унеможливило правильне встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2022 року, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Паламарчук Д. Ю., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Паламарчук Д. Ю., мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом статті 54 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та безпідставним застосуванням пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Заявник не погоджується з висновками апеляційного суду щодо незалучення судом першої інстанції відповідних підприємств та товариств до участі у справі третіми особами або співвідповідачами, що унеможливило правильне встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті. Він зазначає, що відсутність конкретизації, які саме товариства або підприємства не були залучені до участі у цивільній справі, на які посилається апеляційний суд у оскаржуваній постанові, вказує на необґрунтованість висновку про необхідність залучення абстрактних суб`єктів господарської діяльності щодо яких скасоване рішення суду першої інстанції є таким, що ймовірно, могло вплинути на права та обов`язки, що суперечить частині другій статті 54 ЦПК України.
Крім того, у касаційній скарзі заявник наголошує на тому, що поза увагою апеляційного суду залишилось те, що матеріали справи містять достатнє обґрунтування пред`явлення позову саме до ТОВ "Автопром", адже саме ця юридична особа була зазначена боржником у виконавчому провадженні щодо майна якої накладався державним виконавцем арешт. Заявник наполягає, що виключно ТОВ "Автопром" повинно бути і було залучено до участі у цій справі, враховуючи зміст частини першої статті 59 Закону України 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
На думку заявника, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у справі № 47/112-10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лада-Харків" (далі - ТОВ "Лада-Харків") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" (далі - ТОВ "Технотранс 2006"), яке було замінене у виконавчому провадженні на ТОВ "Автопром", про визнання права власності, що розглядалась Господарським судом Харківської області, відсутні підстави для залучення інших юридичних осіб: ТОВ "Лада?Харків" та ТОВ "Технотранс 2006" до участі у справі. Звертаючись до суду з цим позовом, він виходив з того, що предмет спору у цій справі перебуває поза межами правовідносин щодо яких інші підприємства могли б мати самостійні вимоги на предмет спору, а також, для третіх осіб в принципі неможливий спір про право з позивачем у відповідному судовому процесі. Що і було встановлено судом першої інстанції та відповідає правовій позиції, викладеній у пункті 5.19 у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 (провадження № 12-13гс19). Також апеляційним судом не врахований правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 лютого 2022 року у справі 607/3269/21 (провадження № 61?19506св21), згідно з яким відповідачем у справі про зняття арешту є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно.
Також заявник вказує на те, що висновок суду апеляційної інстанції про неналежного відповідача - ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області ЦМРУЮ Міністерства юстиції (м. Київ) є передчасним, оскільки апеляційний суд не звернув увагу на те, що спірний автомобіль перебуває у розшуку відповідно до постанови МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ від 14 листопада 2013 року, натомість виконавче провадження, за яким транспортний засіб оголошено у розшук та накладений арешт, відкрито у 2013 році, тобто до дати введення Автоматизованої системи виконавчих проваджень.
Водночас, апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин статті 20, 24 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, чинній на час накладення арешту державним виконавцем на спірний транспортний засіб (від 16 жовтня 2013 року) та дійшов помилкового висновку, допустивши ймовірність накладення арешту іншим органом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ніж МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2022 року ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області ЦМРУЮ Міністерства юстиції (м. Київ) засобом електронного зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якій посилаючись на додержання апеляційним судом норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду -без змін.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що 23 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством "УкрАвтоРос" укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу - автомобіля марки "ГАЗ", модель 3302-414, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
30 червня 2009 року транспортний засіб було зареєстровано за ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, виданого Ставищенським РЕВ при УДАІ ГУ МВС України в Київській області.
Також суди встановили, що рішенням Господарського суду Харківської області від 06 квітня 2010 року у справі № 47/112-10 позов ТОВ "Лада?Харків") до ТОВ "Технотранс 2006" задоволено. Витребувано майно (транспортні засоби) з чужого незаконного володіння ТОВ "Технотранс 2006" та передано власнику ТОВ "Лада-Харків", в тому числі і спірний автомобіль марки "ГАЗ", модель 3302-414 (номер двигуна НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4 ).
19 квітня 2010 року на виконання рішення суду видано відповідний наказ.
Господарський суд Харківської області своєю ухвалою від 31 січня 2013 року замінив сторону виконавчого провадження № 3582240, відкритого ВДВС Харківського РУЮ Харківської області, - боржника ТОВ "Технотранс 2006" іншою юридичною особою, а саме ТОВ "Автопром".
Харківський апеляційний господарський суд своєю постановою від 11 грудня 2013 року рішення Господарського суду Харківської області від 06 квітня 2010 року у справі № 47/112-10 скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Лада-Харків" відмовив.
11 грудня 2013 року Харківський апеляційний господарський суд постановив окрему ухвалу, в якій, зокрема, зазначив, що державний виконавець Харківського районного управління юстиції Харківської області Єрмак Г. В. у виконавчому провадженні № 35829240 грубо порушила вимоги статей 18, 19 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV).
Згідно з інформацією Головного управління Національної поліції у місті Києві від 08 травня 2019 року № 36-АЗ/125/31/5/02-2019, станом на дату опрацювання запиту, транспортний засіб марки "ГАЗ", модель 3302?414, державний номерний знак НОМЕР_1, перебуває на обліку ІС "Відеоконтроль-Рубіж" у розшуку з 25 листопада 2013 року відповідно до постанови МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ від 14 листопада 2013 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що він є законним власником автомобіля марки "ГАЗ", модель 3302-414, державний номерний знак НОМЕР_1, та враховуючи постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2013 року, ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального МРУ Міністерства юстиції (місто Київ) повинен був винести постанову про зняття арешту та розшуку спірного транспортного засобу.
Згідно із частиною першою статті 32 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.