П
ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2023 року
м. Київ
справа № 640/21844/18
провадження № 51-5976км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника - адвоката ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 14 липня 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220490002804, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Краснопавлівки Лозівського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2019 року за ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 4 місяці,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Київського районного суду м. Харкова від 14 липня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
2. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2019 року і остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць.
3. Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з моменту його затримання з 28 червня 2018 року.
4. Постановленостягнути з ОСОБА_7 на користь держави 4576 грн процесуальних витрат.
5. Згідно з вироком ОСОБА_7 25 червня 2018 року в ході сварки з ОСОБА_8, яка відбувалася в квартирі ОСОБА_9 на АДРЕСА_2, умисно з неприязні наніс потерпілій ножем один удар у ділянку лівого стегна, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження у виді колото-різаного поранення з пошкодженням лівої стегнової артерії та подальшим розвитком крововтрати, що спричинило її смерть.
6. Харківський апеляційний суд ухвалою від 23 листопада 2021 року вирок Київського районного суду м. Харкова від 14 липня 2021 року щодо ОСОБА_7 змінив, виключив із мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання суду першої інстанції на застосування правил ст. 71 КК і постановив вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком та вироком Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2019 року, - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць. У решті вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. У касаційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_6 просить скасувати вирок Київського районного суду м. Харкова від 14 липня 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 і закрити кримінальне провадження у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості та вичерпано можливості їх отримати. Твердить, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судові рішення про визнання його підзахисного винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, ґрунтуються на припущеннях. Звертає увагу захисник на те, що в основу обвинувального вироку суд поклав неправдиві й суперечливі показання свідка ОСОБА_9, які нічим не підтверджено, а також дані протоколу проведення слідчого експерименту від 19 листопада 2018 року за участю ОСОБА_7, який насправді не проводився. Зазначає, що суд першої інстанції не встановив достатньо доказів, які би підтверджували, що саме ОСОБА_7 заподіяв потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило її смерть, а апеляційний суд не дав належної оцінки доказам, обмежившись лише загальним формулюванням про доведеність винуватості засудженого та перерахуванням тих доказів, які покладено в основу вироку.
Позиції інших учасників судового провадження
8. Захисник - адвокат ОСОБА_6 і засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили задовольнити її, скасувавши судові рішення із закриттям кримінального провадження у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 і вичерпано можливості їх отримати.
9. Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_7 - без зміни.
10. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви суду
11. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
12. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
13. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
14. У касаційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_6 ставить під сумнів дотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення. Указує на незаконність судових рішень через однобічне й неповне дослідження судами попередніх інстанцій всіх доказів у справі та фактичну відсутність доказів, якими б підтверджувалася винуватість засудженого поза розумним сумнівом.
15. Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
16. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
17. Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
18. За правилами ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.
19. Верховний Суд у котре звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).