Постанова
Іменем України
23 січня 2023 року
м. Київ
справа № 755/2508/22
провадження № 61-11236св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,-Десята Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курило Яна Олегівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Костюк Вадим Олегович, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року у складі судді Хромової О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, -Десята Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Курило Я. О., про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, яка є матір`ю позивача.
Після її смерті відкрилася спадщина на частину квартири АДРЕСА_1 .
У передбачений законодавством строк позивач подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Після звернення до нотаріуса, позивачу стало відомо про наявність заповіту від 12 лютого 2015 року, за змістом якого ОСОБА_3 заповіла все своє майно онуці ОСОБА_2 .
Позивач зазначає, щона час складання заповіту ОСОБА_3 мала проблеми з психічним здоров`ям.
Отже, заповіт від 12 лютого 2015 року суперечить дійсному волевиявленню спадкодавця, в момент його складання ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Вказує, що позовна давність пропущена, оскільки у жовтні 2016 року позивач вже звертався до суду із таким позовом до ОСОБА_2 (справа № 755/16079/16-ц), однак у задоволенні позову йому було відмовлено у зв`язку з недоведеністю обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
У березні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування (справа № 755/4313/19), за результатами розгляду якого Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 11 червня 2021 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Зазначені обставини є поважною причиною пропуску строку, у межах якого позивач може звернутися до суду з вимогою про захист свого права.
Крім того, пред`явлення позову до суду перериває перебіг позовної давності.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 12 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Курило Я. О., зареєстрований в реєстрі за № 209.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Ухвала суду мотивована тим, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року у справі № 755/16079/16-ц відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Предметом позову у справі № 755/16079/16-ц було визнання недійсним заповіту від 12 лютого 2015 року на підставі статей 225, 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Посилання позивача, що внаслідок несумлінних дій адвоката під час розгляду справи № 755/16079/16-ц він був позбавлений права на ефективний судовий захист, не є підставою для звернення повторно до суду із позовом між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
При цьому апеляційний суд зазначив, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
У справі № 755/16079/16-ц ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що внаслідок тяжкої хвороби матері, вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, на час складання заповіту мати була під дією сильних знеболюючих препаратів. При цьому як на підставу своїх вимог посилався на положення статей 203, 215, 225, 1257 ЦК України.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову у справі № 755/16079/16-ц суд виходив із недоведеності позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, що на час складання заповіту ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що заповіт від 12 лютого 2015 року підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215, 225, 1257 ЦК України, оскільки він суперечить вільному волевиявленню заповідача, вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Тобто позовні вимоги ОСОБА_1 є тотожними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Костюк В. О., в якій заявник просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що підстави, якими позивач обґрунтовував свої вимоги у справі № 755/16079/16-ц та у цій справі не є тотожними.
Суди не взяли до уваги, що у справі № 755/16079/16-ц ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги на підставі показів свідків, своїх показів щодо поганого зору спадкодавця, у зв`язку з чим остання не могла самостійно читати, не могла самостійно ходити тощо.
Натомість у цій справі позивач посилається на інші обставини, зокрема чітко стверджує, що спадкодавець не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання спірного заповіту. Також позивач має на меті провести посмертну судово-психіатричну експертизу.
Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що між сторонами виник спір з тих самих підстав, які вже були предметом дослідження суду у справі № 755/16079/16-ц, оскільки у справі № 755/16079/16-ц суд не давав оцінку психічному стану спадкодавця на час укладення заповіту, а також не проводилася посмертна судово-психіатрична експертиза.
Апеляційний суд помилково послався в своїй постанові на висновки Верховного Суду, які містяться у постановах: від 24 квітня 2019 року у справі № 345/284/16-ц (провадження № 61-35585св18), від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18 (провадження № 61-48585св18), оскільки висновки, викладені у цих постановах, не є аналогічними висновкам у цій справі.
Крім того, в змісті постанови апеляційного суду зазначено, що у цій справі, яка є тотожною справі № 357/10097/20, наявний спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Разом з тим справа № 357/10097/20 ані за предметом позову, ані за підставами позову, ані за складом учасників справи не є тотожною цій справі, оскільки сторонами справи є ОСОБА_4 та Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Опера-2", предметом позову - захист прав споживачів.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Костюк В. О., подана до Верховного Суду у листопаді 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, матеріали справи витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва.
У січні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 12 лютого 2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, за змістом якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй частку квартири АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 .
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: Десята Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус КМНО Курило Я. О., про визнання заповіту недійсним на підставі статей 203, 215, 225, 1257 ЦК України (справа № 755/16079/16-ц).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року у справі № 755/16079/16-ц, яке набрало законної сили, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування (справа № 755/4313/19).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2021 року у справі № 755/4313/19, яке набрало законної сили, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову за його недоведеністю.
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: Десята Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус КМНО Курило Я. О., про визнання заповіту недійсним на підставі статей 203, 215, 225, 1257 ЦК України.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу (частина перша статті 406 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).
Ця норма кореспондує з нормою Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка міститься в статті 6 "Право на справедливий суд".
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.