Постанова
Іменем України
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 200/12998/18
провадження № 61-9170св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідачі: державний реєстратор виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход Олена Олександрівна, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп",
треті особи: ОСОБА_6, Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2021 року під головуванням судді Куцевола В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О. у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до державного реєстратора виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход Олени Олександрівни, ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп", треті особи: ОСОБА_6, Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визнання протиправним та скасування запису про право власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого володіння та поновлення у державному реєстрі запису про право власності,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року позивачі звернулись до суду з позовом в якому просили:
- визнати протиправним та скасувати запис про право власності від 12 квітня 2018 року № 25747512 на об`єкт нерухомого майна № 153228412101, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 64,3 кв. м, житловою площею 36,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп") на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход О. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 40661490 від 17 квітня 2018 року;
- витребувати від ОСОБА_5 на користь позивачів квартиру АДРЕСА_2 та передати її власникам: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ;
- поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у розділі "Відомості про право власності на майно", записи відповідно до яких право власності на об`єкт нерухомого майна № 1532288412101, а саме: трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що належить позивачам у частках по 1/4 кожному.
В обґрунтування позову позивачі посилаються на те, що 24 липня 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11021828000, в забезпечення виконання умов якого того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки АКІБ "УкрСиббанк" відступило ПАТ "Дельта Банк", яке у свою чергу, відступило право вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп", представники якого 20 квітня 2018 року без відома позивачів проникли до квартири, винесли всі речі на вулицю та змінили вхідні замки.
Згодом позивачі дізнались, що 12 квітня 2018 року державним реєстратором Скороход О. О. зареєстровано право власності на спірну квартиру за ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп", відчуження якої відбулось під час дії мораторію у відповідності до норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та Закону України "Про іпотеку", що передбачає неможливість примусового відчуження нерухомого майна, переданого в іпотеку, без згоди власників, у яких з цих підстав виникло право на витребування майна від ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп".
03 липня 2018 року ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" спірну квартиру відчужило ОСОБА_6, який, в свою чергу, відчужив 12 липня 2018 року зазначену квартиру ОСОБА_5, від якого і просять позивачі її витребувати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 24 листопада 2021 року позовні вимоги задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував запис про право власності ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" № 25747512 від 12 квітня 2018 року на об`єкт нерухомого майна № 1532288412101 - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, внесений на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход О. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 40661490 від 17 квітня 2018 року.
Витребував від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 .
В іншій частині позовних вимог відмовив.
Вирішив питання розподілу судового збору.
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська додатковим рішенням від 23 грудня 2021 року під головуванням судді Куцевола В. В. клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Павелка С. М. про стягнення з відповідачів у солідарному порядку витрат на правничу допомогу в розмірі 12 500 грн залишив без задоволення.
Ухвалюючи додаткове рішення місцевий суд виходив з підстав відсутності в матеріалах справи письмових доказів сплати коштів за професійну правничу допомогу ОСОБА_1 за договором про надання правової допомоги та додатковими угодами до нього, які, до того, ж укладені позивачем з адвокатом Павелко С. М., а не з адвокатським об`єднанням, до складу якого входили б як ОСОБА_11, так і ОСОБА_12, який представляв інтереси позивача в судових засіданнях.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 06 вересня 2022 року апеляційні скарги ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" та ОСОБА_5 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2021 року залишив без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2021 року в частині задоволених позовних вимог залишив без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2021 року задовольнив частково.
Додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2021 року скасував.
Стягнув з державного реєстратора виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход О. О. та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу по 6 250 грн з кожного.
В іншій частині - відмовив.
В задоволенні заяви ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції відмовив.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірна квартира є власністю позивачів, які свою згоду на передачу її у власність іншим особам не надавали, а відповідач ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" набуло спірну квартиру, яка є предметом іпотеки, у власність під час дії мораторію на таке відчуження без згоди позивачів, як власників спірної квартири, у зв`язку з чим товариство не мало права відчужувати спірне майно на користь ОСОБА_6, а він відповідно не мав права відчужувати відповідачу ОСОБА_5, а тому спірне нерухоме майно вибуло з власності позивачів поза їх волею і їх порушене право власності підлягає захисту шляхом витребування цього майна від ОСОБА_5, як крайнього набувача майна.
Також суди вважали обґрунтованими вимоги про скасування запису про державну реєстрацію та вказували, що оскільки редакцією закону, чинною на час звернення до суду було передбачено захист прав, зокрема, шляхом скасування записів, то вимоги позивачів підлягають в цій частині задоволенню.
Зазначали, що відмова у задоволенні позову, лише на тій підставі, що відбулись зміни у законодавстві, не відповідатиме принципам цивільного судочинства, при цьому судом першої інстанції правильно зазначено, що такий спосіб захисту як поновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно попередніх записів, не передбачений положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Приймаючи постанову в частині скасування додаткового рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні заяви сторони позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів вартості послуг з надання правової допомоги, з підстав відсутності фактичної оплати ОСОБА_1 вартості цих послуг, що не відповідає позиції Верховного Суду з цього питання.
Апеляційний суд вважав доведеним надання послуг ОСОБА_1 адвокатом Павелко С. М. в суді першої інстанції, їх перелік, вартість, що підтверджується письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи та факт наявності яких встановив суд першої інстанції у додатковому рішенні, та врахувавши результат розгляду справи судом першої інстанції, дійшов висновку про стягнення з відповідачів ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" та державного реєстратора виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход О. О., як осіб, які порушили майнові права позивачів, судових витрат на правову допомогу по 6 250 грн з кожного, відмовивши у стягнення цих коштів з відповідача ОСОБА_5, який у справі є добросовісним набувачем, та відмовивши у солідарному стягненні загальної суми 12 000 грн з підстав відсутності зобов`язальних правовідносин між цими сторонами у грошовому зобов`язанні, що передбачає, в силу статті 543 ЦК України, солідарний порядок стягнення коштів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2022 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року в якій просив оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, а також стягнути з позивачів 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Доводом касаційної скарги є те, що апеляційний суд не врахував правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц; від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц; від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11; від 20 липня 2022 року у справі № 442/2640/20; від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц; від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц; від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц; від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц; від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19; від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17; від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/2829/16-ц; від 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц та від 16 жовтня 2019 року у справі № 367/5525/16-ц.
У поданій касаційній скарзі заявник зазначає, що спірну квартиру він набув на підставі договору купівлі-продажу, а тому ухвалюючи рішення про витребування у нього майна суди попередніх інстанцій не надали належної уваги тій обставині, що має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар", що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 листопада 2021 року у справі № 757/13700/15-ц та у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 442/2640/20.
Зауважує, що на момент відчуження майна були виконані всі вимоги чинного законодавства стосовно посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири та реєстрації права власності на майно, жодних заборон на відчуження об`єкта нерухомого майна на момент вчинення правочину не існувало, отже заявник є добросовісним набувачем майна.
Касаційна скарга також містить посилання на те, що позивачами не доведено жодними та допустимими доказами тієї обставини, що спірна квартира є їх єдиним житлом.
Вважає, що вимога про скасування запису про державну реєстрацію права є неналежним способом захисту, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц, а суди попередніх інстанцій вказаному належної оцінки не дали.
Аргументом касаційної скарги також є те, що суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги на суб`єктний склад учасників справи, адже спір про скасування записів та рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру має розглядатись як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на майно іншою особою. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 та у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.
Під час розгляду справи сторонами неодноразово було заявлено, що позов заявлено до неналежного відповідача - державного реєстратора, проте суди уваги на це не звернули. Тому, на думку заявника, вказане свідчить, що суди не дослідили зібрані у справі докази.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 03 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував цивільну справу із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
09 листопада 2022 року цивільна справа № 200/12998/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 липня 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту № 11021828000, за умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 30 000 доларів США.
Згідно п. 2.1 договору, у забезпечення виконання зобов`язань позивальника за цим договором банком приймається застава нерухомого майна, що належить до житлового фонду, згідно договору іпотеки № 11021828000/1 від 24 липня 2006 року.
24 липня 2006 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено договір іпотеки № 11021828000/1, предметом якого є квартира АДРЕСА_4 . Сторонами узгоджено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки наступним чином: у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику повідомлення оформлене згідно статті 35 Закону України "Про іпотеку". У разі невиконання Іпотекодавцем вимог, зазначених у повідомленні, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки.
На підставі договору про відступлення прав вимоги від 26 січня 2018 року № 141/К укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп", відповідно до умов якого ПАТ "Дельта Банк" відступає ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" право вимоги за кредитним договором № 11021828000 від 24 липня 2006 року.
Також, на підставі договору від 26 січня 2018 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., ПАТ "Дельта Банк" відступило ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" право вимоги за договором іпотеки № 11021828000/1 від 24 липня 2006 року, право вимоги за яким перейшло до ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладеного 08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк".
На адресу позивачів було направлено повідомлення від 30 січня 2018 року про відступлення права вимоги за кредитним договором та вимога/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості від 30 січня 2018 року.
На підставі вказаного договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, 17 квітня 2018 року державним реєстратором виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 40661490, на підставі якого, внесено запис № 25747512 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп".
На підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 2018 року № 2369 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г. було прийнято рішення № 41872462 від 03 липня 2018 року про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6
12 липня 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до якого ОСОБА_5 набув на неї право власності.
20 липня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу вніс запис № 27134413 про реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_5 .
Відповідно до довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у квартирі АДРЕСА_2 були зареєстровані: ОСОБА_1 з 06 вересня 1996 року по 15 листопада 2002 року, ОСОБА_2 з 02 березня 1984 року по 19 квітня 2018 року, ОСОБА_3 з 30 травня 1980 року по 19 квітня 2018 року та ОСОБА_4 з 02 квітня 2004 року по 19 квітня 2018 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").
Отже, Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).