Постанова
Іменем України
20 січня 2023 року
м. Київ
справа № 305/1211/20
провадження № 61-2975св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Виконавчий комітет Рахівської міської ради Закарпатської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Жуківського Миколи Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 26 січня 2021 року у складі судді Ємчука В. Е. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів Собослой Г. Г., Кондор Р. Ю., Готра Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи - Виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області, про захист права власності на житловий будинок шляхом усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.
Позовну заяву мотивував тим, що на підставі свідоцтва про спадщину від 30 жовтня 2018 року після смерті його діда ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та рішення Рахівської міської ради від 18 листопада 2019 року, він є власником житлового будинку та присадибної земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Зазначив, що інші особи не претендують на зазначене майно і будь-які судові спори з приводу власності на цей будинок і земельну ділянку відсутні.
Відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 і зареєстрований в цьому житловому будинку з дитинства та продовжує проживати у будинку після смерті ОСОБА_4 до цього часу.
Послався на те, що разом з ОСОБА_2 у будинку фактично проживає і зареєстрована його дружина ОСОБА_3 .
Вважає, що відповідачі проживають у належному йому житловому будинку без жодних правових підстав, оскільки ОСОБА_2 після переходу до нього права власності на будинок, не отримав у позивача згоди на проживання, та згоди на реєстрацію місця проживання, договору про надання йому права користування даним житловим будинком у будь-якій формі, з ним не укладав, так само як і його дружина.
ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди у володіння і розпорядженні майном, і відмовляється у добровільному порядку звільнити будинок.
Просив захистити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджанням цим житловим будинком та виселити з будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 26 січня 2021 року Рахівський районний суд Закарпатської області у позові відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач, приймаючи квартиру у спадок за заповітом після смерті діда ОСОБА_4, достеменно знав про реєстрацію та проживання в ній відповідачів членів сім`ї колишнього власника, які не мають іншого житла.
Вважав недоведеним у справі протиправної антигромадської поведінки відповідачів щодо позивача, чи псування та руйнування належного йому будинку, безпосередню винність відповідачів у створенні неможливих умов для проживання позивача з ними в одному будинку, а також застосування заходів попередження або громадського впливу відносно відповідачів.
Дійшов висновку, що право позивача на майно не може бути захищено шляхом виселення відповідачів з належного позивачеві будинку, оскільки, внаслідок цього виселення, відповідачі стануть безхатченками, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 22 грудня 2021 року Закарпатський апеляційний суд апеляційну скаргу Жуківського М. М., який діє в інтересах ОСОБА_1, залишив без задоволення.
Рішення місцевого суду залишив без змін.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що ОСОБА_2 будучи членом сім`ї колишнього власника ОСОБА_4 все свої життя проживав і проживає на цей час у будинку, який є предметом позову, та є у ньому зареєстрований, а у на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не було потрібно (стаття 156 ЖК України).
ОСОБА_3 не зареєстрована в спірному будинку, проте проживає постійно у ньому як член родини сім`ї з часу одруження з ОСОБА_2, а їх діти - син, ОСОБА_6 та донька ОСОБА_7 - з народження.
Зазначив, що позивач, приймаючи житло у спадок за заповітом після смерті діда ОСОБА_4, знав про реєстрацію та проживання в ньому відповідачів, які не мають іншого житла і позивач міг усвідомлювати існування такого обмеження нерухомого майна.
Вважав, що позивач не надав суду доказів наявності в діях відповідачів обставин, які дають підставу суду для виселення, визначених статтею 116 ЖК України - антигромадської поведінки відповідачів щодо позивача, чи псування та руйнування належного йому будинку, вини відповідачів у створенні неможливих умов для проживання позивача з ними в одному будинку, а також застосування заходів попередження або громадського впливу відносно відповідачів.
Дійшов висновку, що самі факти звернення у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2022 року до Верховного Суду, адвокат Жуківський М. М. в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Жуківський М. М. в інтересах ОСОБА_1 зазначив неврахування висновків щодо застосування статей 316, 317, 319, 383, 391 ЦК України, статей 116, 150, 156 ЖК України, висловлених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).
Касаційну скаргу мотивував тим, що відповідач ОСОБА_2 є членом сім`ї колишнього власника будинку, який помер, а тому відповідачі втратили право на користування житловим приміщенням, оскільки, таке право виникає і може існувати лише у разі наявності такого права у особи, членами сім`ї якої вони є, а з припиненням права власності у цієї особи, втрачається і право користування житлом у членів її сім`ї.
Зазначив, що власник не може бути обмеженим у праві власності, а тягар забезпечення правом на житло повинна нести держава, яка створює необхідні умови для придбання житла та соціальний захист осіб, які його потребують.
Послався на те, що відповідачі є працездатними та в державі для них створені умови для придбання чи оренди житла.
Вважає, що суди не врахували що норми ЖК України є застарілими та обмежують право приватної власності, визначене нормами ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що ОСОБА_1 є власником спадкового майна, що належало його дідові ОСОБА_4 (свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 30 жовтня 2018 року, витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 листопада 2018 року № 143775768).
Спадкове майно складається з будинку АДРЕСА_1, загальною площею 80,2 кв. м, житловою площею 35,8 кв. м та надвірних споруд.
За рішенням Рахівської міської ради від 18 листопада 2019 року № 658 позивач є власником земельної ділянки площею 0,0406 га на АДРЕСА_1 .
Позивач наявність спору в житлових правовідносинах обґрунтував тим, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є сином та невісткою спадкодавця ОСОБА_4 та які не є власниками спірного будинку.
Відповідачі без дозволу нинішнього власника зареєстровані й проживають в його будинку та добровільно виселитись не бажають, комунальні платежі сплачують, але не дають йому доказів такого, перешкоджають у доступі до житла, псують майно, створюють незручності для проживання у будинку та користування ним, що стало підставою для звернення до суду про виселення відповідачів з належного йому житлового будинку АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частина третя статті 3 ЦПК України визначає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у позові місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності позовних вимог.
Верховний Суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування висновків щодо застосування статей 316, 317, 319, 383, 391 ЦК України, статей 116, 150, 156 ЖК України, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).
Ця підстава не знайшла підтвердження у справі.
У постанові від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, на яку посилався заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права, Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.